Попереду мене було дві дороги.
Перша — це була Дорога Смерті моєї душі.
Я впав на саме дно.
Йшов крізь біль, розпач, лицемірство і зраду.
Але саме там я намацав порятунок на Дорогу Життя.По якій почяв робити перші кроки
Туди, де є світло, щирість і любов.
Як я докотився до пекла і як почяв вибиратися звідти?
Моє життя це дві дороги. Я назву до і після, ділю на дві частини.
З самого початку розкажу темну, погану сторону.
Я жив і думав, що я гарна, чесна і добра людина, навіть один із кращих на землі.
І якби всі люди були як я, то на землі був би рай.
Дуже я помилявся. Але тоді я цього не розумів і ховався в густій темряві від самого себе.
Я любив ніч і захід сонця, стріляв у птахів із рогатки, міг боляче вдарити людину за погане слово.
Любив курити, спиртне, ганделики та забігаловки, гулянки.
Крав і брехав, любив багато того, що не можна назвати корисним.
Добре пам’ятаю, як ми із мишком обікрали один двір,ми по виносили з від тіля цвітні метали, здали їх з ранку на прийомний пункт, гроші поділили порівну.
Незнаю як мишко,а я свої розпустно погуляв.
Зараз у мене немає бажання так робити, але тоді я по інакшому думав, і жив.
Я не зможу розповісти усю свою погану та гнилу сторону, бо невистачіть сили, до тогож це дуже соромно, тай вам некористно.
Та я промовлю так, шо якщо мені тепер запропонують міліон, або міліард, неважливо, хоть і усю землю із усіма ресурсами.
Щоб я повторив ті свої брудні, позорні, страшні, бесзаконні дії, я непогоджуся… Нізащо краще помру,
А от тоді я це робив залюбки, без плати за це, а сам на це щей гроші витрачяв.
От так,а зараз коли згадую про це то плачу, ридаю, та засуджую себе невиправдовним вироком.
мені подобалися підвали, та осінні дерева які покидали своє листя, та показували свої голі гілки.
Особливо любив дощ, грозу, та уся темрява здавалася мені рідною. 🌍🌱🌍🌱🌍🌱
Я виріс без батька,і з самого малку був добре познайомленним із злом.
До 20 років я жив посеред, алкоголіків, наркоманів, убивць, сутенерів, бариг, повій, бандитів,і так далі.
Мені доводилося носити маску лиціміра, яку я дуже добре сам виготував, для того щоб легше було виживати.
Дуже багато людей носять цю маску, дехто усе життя а дехто деякий чяс, і чім ця маска краще маскує ту гнилу мерзотну, продажню, та брехливу, справжню людину яка її носить,
І чім дужче овеча шкура маскуе вовка,
Тим успішніше воно маніпулює іншою людиною🍏💥🌏
Як діє та працює ця маска, та що воно таке.
Ось так, хлопець дивиться на друга, хочя він недруг тому а прикидається другом, клянеться у вірності, обіцяє завжди підтримку і допомогу.
І насмерть каже я піду з тобою брате, а сам тільки користується ним та його ресурсами.
А за спиною грязью обливає, він радісно таподоброму посміхаеться тобі в очі , а в душу прокленае та бажае злого, шукае та чекае можливості шоб обдурити тебе, .
Мені довелося почути, як мене проклинав сергій, який ще декілька годин тому казав шо він для мене усе зробить, і завжди допоможе, і таке усе.
І ось я на власні хші чую як воно намене набріхує другій людині, але він незнає шо я усе чую,я назавжди вичеркнув цей непотріб із свого життя, добряче воздавши йому по його ділах.
Я носив іншу маску,своїх друзів я незраджував за життя ніколи, для мене дружба це дуже велике багатство скарб, я ціню і дорожу ним.
Я обдурював дівчят, для того шоб одтримать близость, я обіцяв що одружуся, або подарунками обіцяв задарити, або обдурював людей для своєї користі.
Робиться це обміркованно та осознанно. Ось для чого ця маска, бо без неї необдуреш.
Людина зтворена так що кожен негідник, брехун злодій,вор, лецемір, зрадник.
Вони невважають себе тим, ким вони є насправді, воно навіть саме собі каже що воно добре, чесне, порядочнє, честі та совісті там повна срака.
Я не можу сказати, що в мені не було зовсім нічого гарного.
Саме ці мізерні добрі декілька якостей, заглушують усе гниле та зле, недаючі вийти на зовню у світло лиціміррю,
Саме завдяки цому що я щедрий, трохи можу допомогти інваліду, я небачу у собі того чорного негативу, і щіро вважаю себе героем та ледь не святим.
Я виріс на вулиці,мене 1 виховали жорсткі, сурові, неписані закони шпани та жуліків, де виживає сильніший і мені довелося виживати, а для цого довелося стати сильним.
Та в мені всесвіт та вищі сили помітили чі знайшли, а може самі в мені це виростили, те головне, завдяки чому я продовжую жити чі (існувати) на планеті земля.
В мені всесвіт побачів, шо я маю здатність, змінитися.
А тим чясом я завдяки куреву, алкоголю, та наркотикам, та розпустному образу життя, позорно докотився до самого дна, а так як мені здавалося я пробив дно.
Бо скіки ниточки невийся а кінець буде.
Я почяв шкодувати що я є краще мене небуло, якби я неприйшов у цей світ, усім булоб тільки краще, казав я сам собі нема мені місця на планеті земля, я ніхто і звати мене ніяк.
Я незнаю як інші люди, скажу за себе, я з малку шукав та хотів собі справжнього друга, хотілося і багато друзів.
Та хоч и одного, та шоб він діяв до мене так, як я буду до його відноситися шоб він так само.
Та нажаль таких, і навіть одного такого незнайшлося, були непогані друзі, але з невиликими недоліками.
Та було їх дуже мало нажаль, і десятка не збереться, та я у кінці цієї розповіді, розповім про такого друга, що ставився до мене іще краще а ніж я до нього.
Тіки от він зовсім нелюдина.
Перед тим як я докотився до кінцевої зупинки, а далі мені здавалося уже нікуди, та точно незнаю, якщо і є нижче падіння, то я туди точно небажаю, з мене і того вистачило.
Я жив начебто навершині, для тіла це було і добре і приємно, і весело, та цікаво, з мене майже все і завжди заходило, як з гуся вода.
І крадіжки, і побої, і без прав їздив, і обдурював успішно, я думав так буде завжди, та недовго музка грала, недовго фраєр танцював.
Прийшов час мені зрозуміти що я щось роблю неправильно, багато чого я робив того шо нелюбить Всевишній.
Сама людина, якби неприкладала зусилля, і щоб вона неробила, вона неможе зазирнути у середину себе.
Так зтворена кожна людина що, своє нутро вона побаче тільки тоді, коли вищі сили відкриють їй очі, та не ті очі що тілесні шо коло лоба та носа,
А духовні очі духа та душі, тільки вони побачіти можуть тебе самого який ти є насправді.
А мені здавалося що я себе знаю, бо цеж я, потім я побачів та зрозумів дещо інще, те що я виявляється себе зовсім незнаю.
Те як я почяв із собою, із внутрішнім моїм я знайомитися, це одне з найцікавішого що зімною відбувалося, за усе моє існування.
І от коли від мене відреклися усі друзі, і знайомі, одна мама непокинула мене.
Удачя теж втекла, здоров’я похитнулося, я лишився один, це було дуже тяжко, я ледь тримався шоб не здуріти.
Я сидів та згадував як я у школі був лідером, найсильнішим не тільки у класі, а щей при повагі, одні мене боялися, інші поважали, моє слова було дуже вагоме.
Гроші у мене були я вмів їх добувати, чі то всесвіт мені їх посилав, у Любу компанію мене приймали з аплодисменти.
А тепер мене гнушаються неставлять нівщо, а щей до того насміхаються з мене, дехто дивився на мене, і питав циган це ти?
Мені хотілося препинити своє існування, я думав про це як це зробить, бо мені здавалося шо це тупік, кінцева, і виходу з ціеї темряви і гнилої пропасті нема.
Моя душа жадала зустрічі з всевишнім, бо я знав: Він приходить до кожного, хто покличе Його.
Більш того Він і сам без перестану закликає кожного до світла, до своєї доскональної радості.
І от я набравшись сміливості промовив, з усієї своєї духовної сили, кожною своєю живою клітиною, я волав, вопіяв, без крика фізичного, хочя і кричяти хотілося.
Де ти Всевишній якщо ти є, а я знав що він є я відчував це, хочя ніколи його небачів і нечув, якщо я хоч трохи для тебе значу, якщо ти непогидуеш мною, та тобі небайдуже на мене,
Прийди забалакай до мене, якщо ти справедливий, милостивий, добрий, то допоможи мені, скажи чого я у такому поганому положенні.
Чому і для чого я так низько пав, невже це те нащо я заслуговую, куди поділася моя радість добро, достаток, повага до мене, сила моя.
З мене наче вийшло життя, і я засох, наче рослина без дощу, і вигорів із середини, і зламаний без хрусту.
А а якщо мені вже недопомогти, то зітри мене з лиця землі щоб мене наче і небуло ніколи.
У цю ніч, Всевишній забалакав до мене у перше.
Він промовив зовсім небагато, але для мене цого виявилося забагато, виявилося шо я незнаю чого я прошу.
А коли Він показав який я у середині, моє сердце моє нутро, Він відкрив мені духовні очі, і я побачів себе так як є.
Це важко уявити тому з ким цого невідбувалося, та за одну мить, дуже короткий проміжок часу.
Я побачів усі свої позорні та най ганебніші вчінки, які робив на протязі свого жалю гідного і безглуздого існування.
Це був жах, я від шоку та сорому, І відчюття провини, я незміг стояти на ногах, балакати я теж неміг, це було важче самої смерті, у думках було одне, все я пропав невже це я, я переплавлявся, а у середні мене у той чяс зароджувалося нове життя, новий я.
Ця подія ця зустріч коротка але незвичяйна, змінила мене на завжди,і моё життя Почялося змінюватися.
Після того я вже ніколи небув тим Артуром, я став іншим минуло вже після тіеї ночі 24 роки, і дивитися на усе і на людей і на себе і на життя, я вже дивився з іногої сторони зовсім нетак як раніше .
Це — лише моя особиста думка.
Я цього не стверджую як абсолютну істину, а хочу сам у цьому розібратися.
Я думаю і бачу так: нічого і ніколи не дається просто так — ні сила, ні дар, ні можливості.
За все є плата, і вона завжди є.
Багато хто дивиться на інших: «цей співає, цей багатий, цей має талант, до того дівчата липнуть».
Але мало хто знає, яку ціну за це заплачено.
Я це знаю, бо я платив і плачу.
Людина сама по собі має в собі і задоволення, і спокуси: спиртне, куріння, розваги, любовні пригоди.
І я не кажу, що всі насолоди гірші чи кращі за щось інше. Я кажу, що за все є ціна, і вона висока.
Мені здається, що всесвіт не дає великої сили тому, хто просто розкидає її без розуміння.
І дає тому, хто проходить свій шлях і несе те, що має.
Духовна сила так просто не дається.
Треба пройти труднощі, уроки і випробування.
Я знаю, що тільки пройшовши біль і випробування, можна по-справжньому зрозуміти радість і добро.
На жаль, я ще не можу повністю пояснити словами свій тягар і ціну всього цього, але намагаюся.
Бо я бачу це так: люди дивуються тому, що в когось щось є, але не розуміють, яку ціну він за це платить.
І навпаки — коли вони дізналися б ціну, то їм би це вже не було так потрібно.
Я зараз іду своїм шляхом, карабкаюсь, шукаю, але розумію, що одного бажання мало. Потрібно щось глибше — розуміння.
Я хочу силу, щоб допомагати, навіть лікувати хвороби. Але одне бажання і зусилля недостатні.
Я це відчуваю.
І я не здаюсь. Я шукаю шлях.
🌏🌏🌏🌏🌏🌏🌏🌏🌏🌏🌏🌏Як змінюється людина після зустрічі з Всевишнім?
І як Він відкриває духовні очі?
Я розповів про себе: яким я був і яким став.
Я не знаю і не чув, щоб хтось був подібний до Нього. Бо Він — повнота мудрості, сили, любові, радості, добра і світла.
Для мене Він — Батько, Друг і Учитель.
І коли я побачив, та дізнався який він , я зрозумів, ким я є насправді.
Його чистота стала дзеркалом, у якому я побачив свою темряву.
Було страшно і важко це прийняти. Я тремтів, мені було боляче і соромно.
Але Він сказав: «Не бійся, я з тобою».
І я відчув, що це правда.
Він не обманює і не залишає.
Без Нього людина як сліпе кошеня.
А з Ним вона змінюється.
Він не говорить вголос, але Його присутність відчувається всередині.
Він відштовхує від поганого і тягне до світла.
Я почав змінюватися.
Я більше не можу робити те, що робив раніше. Я інакше дивлюся на людей і на життя.
Я навчився бачити різницю між добром і тим, що руйнує.
І тепер я інший.
Я не ідеальний, але я вже не той, ким був.
Я не знаю, чому і звідки це чорне зло та жорстока ненависть у мені зародилися.
Це були шкільні роки, і мені досі безмежно соромно та боляче за це.
Мені було 10–11 років, і в школі у нас був хлопчина Сергій. Він був непоганим, але з одним недоліком — чомусь був трохи боягузом.
Спочатку в мене були наміри зробити його сміливішим, щоб він не боявся, але я, , діяв зовсім неправильно.
Замість того, щоб принести користь, я наробив великої біди.
Його найбільша помилка була в тому, що він жодного разу не проявив характеру, а це могло б змінити все в правильний бік.
Та, на превеликий жаль, він цього так і не зробив.
Мені навіть писати про це дуже важко.
Я чекав, коли він нарешті переборе свій страх, і тоді вже не буду до нього придиратися.
Я його не бив, але залякував: то замахнуся, то зроблю вигляд, ніби хочу щось кинути в нього, бувало, що й гнався за ним.
І казав не тільки я, а й багато інших: Сергію, не бійся. Дай хоч раз здачі або хоча б покажи, що готовий дати відсіч.
Не тікай хоч раз — і тоді тебе вже ніхто не буде чіпати». Та він чомусь боявся.
На превеликий жаль і на велику біду, він так цього і не зробив.
Я дуже сумніваюся, що саме ти, Сергію, колись прочитаєш ці рядки.
Але я хочу, щоб ти знав: коли я це писав, то ридав, у грудях пекло, було важко.
Ця історія залита моїми сльозами.
Та розповісти — це одне, а повернути і виправити, на жаль, уже нічого не можна.
Якби в мене зараз було сто тисяч, і я міг би до копійки віддати їх, щоб цього прокляття ніколи не сталося, я б зробив це не вагаючись.
Лише один Всевишній знає, наскільки сильно я шкодую та каюся в тому, що наробив.
Минуло вже майже тридцять років, і я шукав нагоду, щоб вибачитися.
Але Сергій переїхав в інше місто, одружився, має дітей.
Я роздобув його номер телефону і подзвонив,відповіла його дружина.
Я попросив, щоб він мені передзвонив, і сказав їй:
— Коли Сергій буде вдома, скажіть йому, будь ласка, що до нього дзвонив Артур і хотів попросити пробачення за свої позорні та паскудні вчинки.
Він так і не подзвонив. Коли ж дзвонив я, то він не відповідав. Зв’язок був поганий, і я дуже засмутився.
Та якось я знайшов чоловіка, який мав із ним зв’язок, і попросив його набрати Сергія по відеозв’язку.
Коли він був на лінії, я взяв телефон і, не соромлячись людей, які були поруч, упав на коліна та почав просити й благати, щоб він мене пробачив, якщо зможе і якщо в нього вистачить на це сил.
З моїх очей градом котилися сльози.
Він сказав, що пробачив мені,
та десь у глибині душі я все одно маю сумніви.
От якби він сказав «пробачаю» тоді, коли я був би беззахисний, а він озброєний до зубів, і в мене не виникало б жодного сумніву чи шоку, — тоді я повірив би остаточно.
Про свої погані вчинки я безмежно шкодую, шкодую про кожен свій позорний вчинок.
І якби тільки міг повернутися в минуле та все виправити...
От тільки цього я вже не можу. І мільйон віддав би, якби він у мене був, щоб того всього ніколи не сталося. :::
Хочу поділитися однією дуже цікавою історією, яка викарбувана в моїй пам’яті, про те, як змінюється людина після знайомства Всевишнім Творцем
Це момент, коли небо торкається землі, а думки, дії та все життя перероджуються.
Це не просто слова — це свідчення, яке бачили багато сердець.
Все почалося, коли мені було 12–14 років — золотий час юності.
Тоді мене несподівано вдарив п’яний чоловік, Віталій, якому було років двадцять.
Удар був підлим, як постріл у спину, для мого характеру це був не просто фізичний біль, а глибоке приниження дитячої гідності.
Жага справедливості та відплати стала моїм прокляттям і силою водночас: я хотів підстерегти його і повернути цей «борг» болем за біль.
Гіркоти додавало й те, що Віталій був сином моєї хрещеної.
Це дуже сильно заважало мені та не давало спокою. Вона була його мамою, і я опинився між двох палаючих вогнів.
Вибір був дуже важкий,і мабуть, якби не його мама Люда, яка все життя працювала дояркою в колгоспі ім. Петровського, а наприкінці перед пенсією — кухарем у їдальні, то, можливо, ця історія мала б інший фінал.
Та мені здається, що все-таки не мама, а сам Всесвіт не дав мені зробити неправильний, страшний і поганий вчинок, який привів би дві душі до загибелі.
Хоча, мабуть, навіть вона не стала б перешкодою, бо моя лють застилала очі туманом, і я вирішив за будь-яку ціну помститися.
Минуло три роки гартування духу й тіла я помужнів, набрався сили та добре навчився бойовим мистецтвам.
За 300 кілометрів від мене жив мій двоюрідний дядько Руслан, який досконало володів бойовим мистецтвом.
Я поїхав до нього в гості й розповів про свою мету. Він почав мене навчати.
У місті Золотоноша я три місяці посилено займався тим, чим до цього потроху цікавився з восьми років, але тепер — з небувалим завзяттям.
Дядько Руслан казав:
— Ось тепер ти приїдеш і поб’єш того бика.
Коли канікули закінчилися, я повернувся до рідної Охтирки. Почалося справжнє полювання.
Ми жили всього за триста метрів один від одного, але за п’ять років мені так і не випало жодної нагоди зустріти його віч-на-віч.
Мені було важливо, щоб ніхто не бачив тієї бійки, щоб не було міліції.
Це було дивно, майже містично: щоразу, коли я вже бачив ціль і був готовий завдати удару, якісь вищі сили відводили його від мене. Вони наче оберігали мою душу від непоправного кроку.
Одного разу я ледь не зірвався просто в компанії, при всіх. Віталій теж відчував цю напругу — він почав мене уникати, бо дуже боявся і добре пам’ятав той випадок.
Моє серце палало ненавистю роками.
Я готував себе до вирішального моменту, але небо мало для мене інший план.
І ось, коли цей момент нарешті настав, ми зустрілися в лісі, де збирали гриби. Усе пішло не за моїм сценарієм.
Ми опинилися віч-на-віч. Я бачив страх у його очах. Він навіть говорити не міг. Мені здавалося, що він ось-ось помре від переляку чи хвилювання.
Він майже не дихав і чекав на мої дії.
П’ять років тренувань, сотні відпрацьованих ударів, виточена в Золотоноші техніка — усе це було зібране в моїх кулаках.
Я бачив перед собою ворога, який колись розтоптав мою гідність.
Я бачив його страх, його бажання втекти і відчував, що зараз настав час моєї справедливості.
Але на той час я вже пройшов певний життєвий шлях, і мої думки та дії були не такими, як раніше.
Мої погляди на життя стали зовсім іншими.
Саме в ту секунду, коли я міг завдати удару, коли був повним володарем ситуації і здавалося, що час відплати нарешті настав, небо справді торкнулося землі всередині мене.
Це не був голос із хмар. Це було раптове, всеохопне світло, яке пронизало мою свідомість.
У ту мить я побачив не ворога Віталія, а нещасну людину, побиту життям і гріхом. Я відчув такий сильний жаль до нього, який неможливо пояснити людською логікою.
Мені хотілося не карати його, а пожаліти, обійняти та чимось допомогти.
Наче хтось повернув мені мудрість, ясний розум, любов, співчуття та розуміння.
Це був він той мій друг про якого я розповідаю.
Він не просто зупинив мою руку — Він забрав саму причину моєї люті.
Весь той тягар, який я тягнув п’ять років, увесь той «борг», який я вираховував щодня, просто випарувався.
Я зрозумів: якщо я вдарю його зараз, то не переможу — я стану таким самим, як він тоді.
Я стану рабом своєї помсти.
А Всесвіт хотів, щоб я був вільним.
У мене не залишилося навіть найменшого бажання завдати йому болю чи зробити щось погане.
Я відчув дивний спокій, якого ніколи не знав раніше. Я подивився на нього іншими очима — очима прощення.
Це було справжнє переродження: у той момент помер месник, якого я плекав у собі роками, і народилася нова людина.
Я просто розвернувся і пішов.
Але це не була втеча.
Це була найбільша перемога в моєму житті — перемога любові над ненавистю.
Тепер я знав: справедливість без милосердя — це лише інша форма зла.
З того дня моє життя змінилося назавжди, бо я пізнав, що таке справжня сила.
Це сила не в кулаках, а в здатності прощати так, як прощає Небо.
Ранок в Охтирці був спокійним. Я йшов на річку, тримаючи в руках дідову підсаку. Для мене тоді це була найцінніша річ у світі.
Але тишу порушив гуркіт — приїхали двоє хлопців.
Один із них, Олег «Каланча» з Пологів, був значно вищим і міцнішим за мене. Він вирвав у мене підсаку просто так, заради дурної розваги.
Я біг за ними кількасот метрів, ковтаючи пил і кричачи:
— Віддай!
А вони лише сміялися мені в обличчя.
Зрештою він жбурнув підсаку в придорожній бур’ян.
Я підняв її, але всередині мене вже випалилася чорна пустка.
Я панічно боявся дідового гніву, але ще дужче в мені кипіла образа.
У ту хвилину я затаїв таку лють, що в думках тисячу разів розправився з ними обома.
Наступні роки я присвятив одному — стати силою.
Я став лідером, якого в школі і поважали, і боялися.
І ось, коли я вже став міцним, як криця, доля нарешті звела мене з Каланчею.
Він упізнав мене миттєво.
Я бачив, як у нього перехопило подих і в очах з’явився той самий тваринний страх.
Він знав мою репутацію і розумів: зараз прийде розплата.
Я дивився на нього, і на його обличчі було написано все.
Він не просив пощади, не виправдовувався — він просто покірно чекав на удар, який, як йому здавалося, мав його зламати.
Мені навіть здавалося, що я чую його німе прохання про милість.
Навколо не було жодної душі. Ніхто не міг його врятувати.
Його вигляд був настільки зляканим і жалюгідним, що вся моя багаторічна лють раптом згасла.
Я не зміг його вдарити.
Навіть образити не зміг.
Не промовивши ні слова, я просто розвернувся і пішов геть.
А він так і залишився стояти на місці, мабуть, дякуючи Всевишньому за ще один шанс.
У моєму житті було чимало таких випадків, коли я, маючи силу, не карав.
Хоча в багатьох інших ситуаціях я діяв інакше — відповідав ударом на удар.
Але був ще Льошка, мій однокласник.
Він заслужив побоїв, і я вже був готовий його провчити.
Та знову мене охопив той самий незрозумілий ступор.
Якесь внутрішнє відчуття підказало:
— Не чіпай.
Я ніби відчув, що він уже веде діалог не зі мною, а з Кимось набагато Вищим.
Наступного дня Льошці виповнилося десять років.
Того ж дня його на дорозі збила машина...
Тільки тоді я все зрозумів.
Вищі сили не дозволили мені його торкнутися, бо готували йому іншу дорогу — дорогу Додому.
Вони не його берегли від мене.
Вони берегли мою душу від зайвого гріха.
Я багато разів відчував, як щось зверху втручається в моє життя.
Якби мене запитали сьогодні, що найдорожче я знайшов у житті, я б не назвав ні гроші, ні силу, ні повагу людей.
Найдорожчим другом для мене став один не земного походження неймовірно справжній та невидимий.
З багатьма іменами одне з них Абсолют, друге Досконалий, Всевишній, основного єдиного я поки незнаю, та є іще , Живий, Милосердний, Щедрий, таких титульный імен багато а от би дізнатися отє одне найголовніше
Саме Він багато разів рятував мене від усіх і усего, і від мене самого.
Там, де я ніс ненависть, Він приносив милосердя. Там, де я хотів помсти, Він давав прощення.
І якби забрати з мого життя все інше, але залишити Його, я все одно буду най багатшою людиною.
І як дати мені усі блага усю землю і владу її з багатством та силою, і відняти Його, то я при усему цому жодного разу непромовлю що я щасливий чі довольный.
Бо він є повнота усіх радостей, сили, і благ і добра і, любові, і, мудрості, життя та усего потрібного.
Якщо він у моему житті а я з ним, то я це все маю, а якщо я без нього чі проти нього, то я немає нічого цого доброго.
Коли я незнав його, то вважав усі блага землі, такі як влада, багатство розваги, задоволення, і усе таке.
Най ціннішим та дорожчім за все що існує, та коли познайомився із Найвишім Досконалим,
То зрозумів що усе це пил який легше за пустоту. Уся планета Земля не варта його одного слова, чі погляда.
Бо він це найдорожче, і найпотрібніше, з усего що можна собі уявити, і що я коли небудь мав.
Бо мене Він ніразу не образив, не обдурив, незробив жодної шкоди, тільки допомагав, рятував, навчяв.
Він любе і все, без користі, я дуже мало про Нього розповів сухо та коротко, та я ще продовжу цю розповідь, тому хто мене зрозуміє.
Найгірше і страшніше шо я можу собі уявити, це те шо мій Друг, Учітель, Батько, Всевишній, той кого я зову Досконалим.
Щось приховує від мене, та е жорстоким, і брехуном, чі може зрадити, або покинути, чі використовую мене,
Або не той за кого себе в дае, ці думки, краще б їх небуло, лякають сильніше за смерть,
Це через те шо я бачів і отримував зраду від усіх людей, такі думки іноді находять.
Та я заспокоююся тим шо за 43 роки, Він ніразу мене недурив, небрихав, не зрадив, не покинув, непринизив, і нічого злого та поганого мені незробив.
Відредаговано: 15.11.2026