Розділ 17 Справедливість

Того вечора він сидів у порожньому кабінеті й дивився на свою форму, що висіла на спинці стільця.Вперше за багато років йому було соромно її вдягати. Не за себе..За те, що вона втратила для нього своє сакральне значення.

Двері відчинилися тихо, майже безшумно.  На порозі стояв Сергій Миколайович. Його колега з котрим вони неодноразово вели справи. Правда цього разу він був зайнятим перестрілкою в ресторані " Мадрид".

— Не поспішаєш додому? — поцікавився він, виймаючи з кармана куртки зім'яту пачку " Бонда".

Ілля нічого не відповів. Сергій, не очікуючи запрошення сів навпроти — в крісло для допитів і закурив.  Кілька секунд дивився на нього.

— Я чув, що справу забрали.

Ілля стиснув щелепи.

— Забрали.

— І закрили.

— Так.

Сергій помовчав. Потім нахилився вперед.

— Ти хочеш, щоб вони відповіли?

Ілля підняв на нього очі.

— А хіба не повинні?

Сергій ледь усміхнувся.

— Повинні. Тому і питаю. 
Та розмова змінила усе його життя і його самого.

Наприкінці травня дев'яносто третього він уперше переступив межу. Не заради грошей. Не заради кар'єри. Заради справедливості.Так він тоді це для себе назвав.

Невдовзі той Андрій Назаренко  загинув. Смертельна дтп. Не зупинився на переїзді і в'їхав прямо в камаз. Він був п'яним і під впливом наркотичних речовин. Експертиза це підтвердила. Разом з ним загинула його дівчина з якою він познайомився в тому ж нічному клубі в якому цілу ніч тусив з друзями. Здається її звали Вероніка. Так Пасічник Вероніка Вікторівна - студентка педагогічного університету, філологічне відділення, перший курс. 
Її не мало б бути з ним, але що сталося то сталося. 
Тоді, дивлячись на вродливе обличчя дівчини яка посміхалася з випускної світлини, Ілля знав, що саме це обличчя буде переслідувати його все життя до самої смерті.

Офіційно то була — смертельна дорожньо-транспортна пригода. Несправні гальма. Машина на великій швидкості вилетіла з дороги. Про наркотичне сп'яніння говорили тільки пошепки. У газетах — ні слова. Смерть Назаренка подали як велику трагедію. Молодий. Перспективний. Амбітний. Майбутнє політики і всієї країни. Про нього писали так, наче місто втратило когось надзвичайно важливого.

Ілля пам'ятав одну з тих газет. Він тримав її в руках і відчував, як усередині повільно піднімається щось гаряче, майже до нудоти. Ні слова про п'яну їзду. Ні слова про його дівчину котра була донькою якогось звичайного селянина.  Про п'ятирічну дитину, яку він збив три місяці назад прямо на алеї. Наче їх ніколи не існувало.

Тільки одна маленька приватна газета надрукувала коротку статтю. Без гучного заголовка. Без фотографій. Просто кілька абзаців. Там згадували ту дівчинку Соколенко Іванка - їй щойно виповнилося п'ять. Вона загинула в день свого народження. Що лише підсилювало драму. Про те, що винний за її сиерть не поніс жодного покарання. А потім газета зникла.

Ілля довго сидів із тим номером перед собою. Він дивився на пожовклий папір і раптом зрозумів одну дуже просту річ. Закон і справедливість — не завжди одне й те саме.
Закон можна обійти.
Купити.
Переписати.
Поховати разом із паперами в чиємусь сейфі.
А справедливість... Вона іноді приходить зовсім іншою дорогою.

Ілля тоді ще не знав, чи має право переступати цю межу. Але він вже був за цією межею. Саме він зіпсував гальма в автомобілі Назаренка. Його як працівника правоохоронних органів навіть ніхто не запідозрив в тому, хоча сторож на парковці бачив як він щось робив біля лануса. А за кермом Камазу був його добрий знайомий якому тоді потрібні були гроші. Чоловік одразу ж виїхав за кордон і більше не повернувся.

Та найстрашніше було не те, що після цього він перестав бути правильним міліціонером. Найстрашніше — що він не шкодував. Лише інколи перед його внутрішнім зором поставала та дівчина з довгим закривавленим волоссям. Вона вказувала на нього пальцем і казала лише одне слово " вбивця".

Він відкрив очі. Біла лікарняна стеля знову була перед ним. Десь за вікном проїхала машина. Ілля повільно вдихнув, відчуваючи тупий біль у боці. Минуло чотири роки. Але деякі речі не старіють. Особливо ті, за які ти одного разу сказав собі: « Я зробив правильно». Навіть якщо потім усе життя намагаєшся не думати про ціну.