Розділ 26. Урок водіння

Розділ 26. Урок водіння

У Тоні посмішка не сходила з обличчя, поки Маріабелла збирала важезну сумку гостинців, яку Лорд неодмінно повинен був узяти з собою. Він намагався переконати, що всього цього у нього в резиденції предостатньо, але Марі й чути не хотіла.

— Такого суничного варення у тебе точно немає. Ніхто не вміє варити його так, як я. Хіба твої кулінари здогадаються додати в нього трохи смородинового листя?

Знизивши голос до ледь помітного шепоту і нахилившись до вуха Тоні, вона довірливо сказала:

— Запам'ятай цю хитрість на майбутнє. Стане в нагоді. Аромат смородинового листа для Макса як валеріана для кота. Треба буде в чомусь переконати — користуйся. Він у мене навіть кашу манну їв, якщо я в неї краплину екстракту смородинового листя додавала.

Можливо, цей прийом і спрацьовував із чотирирічним Максиміліаном, але теперішнього навряд чи смородиновим листом проймеш. Однак Тоня все одно вдячно посміхнулася Маріабеллі.

Знайшовся у господині подарунок і для Антоніни, вірніше для Белінди. Перед тим, як розпрощатися, Марі простягнула акуратний згорток.

— Тут книга твоєї бабусі. Нехай зберігається у тебе. На пам'ять. Я помітила, що ти її впізнала.

Тоня здогадалася, про який фоліант йдеться, хоч обкладинка і була обгорнута щільним папером. ЇЇ охопили суперечливі почуття. З одного боку — шалена радість. Адже вона весь вечір гадала, як би їй знайти момент непомітно погортати книгу з загадковими символами. Однак нагоди не було. А тут така удача — книгу передали особисто в руки. Але, з іншого боку — Маріабелла зробила подарунок Белінді, а не Тоні. Якось неправильно прийняти те, що призначене іншій.

Але все ж Антоніна сумнівалася недовго.

— Дякую, — голос затремтів.

Совість пекла у грудях, але Тоня заспокоїла себе – адже вона передасть книгу Белінді, щойно зустрінеться з нею. А інформація з фоліанта допоможе їм обом.

На прощання Маріабелла ще раз пообіймала гостей і відпустила, взявши обіцянку, що вони незабаром відвідають її вдруге. Тоні знову було трохи не по собі від того, що довелося покривити душею. Відвідувати цю славну вчительку музики їй, швидше за все, більше не доведеться.

Сонце вже торкнулося лінії горизонту, коли автомобіль відправився в зворотному напрямку. Антоніна очей не могла відірвати від мальовничих весняних пейзажів, підфарбованих передзахідною аквареллю, але Максиміліан не збирався давати їй спокійно насолоджуватися поїздкою. Знову взявся навчати водінню. І Тоні знову довелося вдавати дурненьку вівцю.

Однак цього разу Лорд був менш терплячий. Хмурився, коли Антоніна перепитувала одне і те саме. Зрештою, зупинив автомобіль і, заявивши, що його терпець увірвався, зажадав, щоб учениця сіла за кермо.

— Але ж я нічого не запам'ятала, — розгублено мовила Тоня. — В мене не вийде.

— Це нічого. Стресова терапія допоможе, — з сарказмом сказав Максиміліан.

Антоніна не могла зрозуміти, злиться він насправді, чи вдає суворість для проформи. Але витримати його погляд, що обпалює та не обіцяє нічого доброго, не змогла — вирішила послухатися.

Вона перебралася на водійське сидіння, знервовано міркуючи, як краще поводитися. Легенько в'їхати в дерево? Чи з'їхати з дороги в придорожню пилюку буде досить?

— Не бійтеся, — підбадьорив Максиміліан. Погляд продовжував палити, але інтонація стала спокійною. — Я буду страхувати.

Антоніна подивилася на важіль, розташований на передній панелі, який виконував функцію ключа запалювання. Але потягнулася не до нього, а до іншого. Максиміліан перенаправив її руку. Тиснути на педаль теж довелося йому. Автомобіль рушив. Завданням Тоні було просто триматися за кермо — інше робив Лорд.

Максиміліану ще не доводилося керувати автомобілем ось так — ділячи сидіння з ученицею. Вони проїхали кілька сотень метрів з черепашачою швидкістю, після чого він дав команду зупинитись. Белінда знову переплутала порядок дій, і Лорду довелося все робити самому. Він подивився на неї суворо, велів все повторити.

Ні, насправді він, звичайно, не злився. В усякому разі, не на неї. Він прекрасно розумів, що перегнув палицю, вимагаючи зробити те, чого люди вчаться тижнями. Натомість Белінда стріляла у нього очима, як уміє лише вона: чи то лукаво, то чи сердито, то чи збентежено. Вона не здогадувалася, як діють на нього ці її погляди, ці її бурхливі емоції.

Сьогодні, коли Маріабелла грала на клавесині, Максиміліан спостерігав за Беліндою. За її чуттєвим диханням, за тріпотінням вій, за блиском сліз, що виступали на очах.  Тієї миті йому захотілося самому зіграти для неї. Вперше за стільки років відчув гостре бажання сісти за інструмент. Дати звукам свободу, змусити Белінду відчути те саме, що відчуваєш, коли пальці торкаються клавіш, зловити на собі цей її полум’яний погляд, почути, як її дихання стає переривчастим...

Дідько! Варто було на секунду відволіктися, як Белінда з’їжджала з дороги в придорожню пилюку. Максиміліан вдарив по гальмах і ледве втримав готову вирватися лайку, ще колоритнішу, ніж в арсеналі Веремія.

— Виїжджаємо на дорогу і починаємо спочатку, — похмуро розпорядився він, щойно автомобіль зупинився.

— Скільки можна, мілорде? — обурилася Белінда. Строгий тон її не пройняв.

— Заняття триватиме до тих пір, поки у вас не вийде, — Максиміліан взяв її за плечі і розвернув обличчям до себе. Пальці відчули легку прохолоду шкіри. І він мимоволі провів рукою вздовж всієї лінії плеча, ніби хотів зігріти.

— Але вже стемніло, мілорде, — вона витримала його вогняний погляд. У відповідь облила не менш пекучим. От зухвале дівчисько!

— Та хоч усю ніч! — рука продовжувала жадібно вбирати прохолоду шкіри, діставшись до ніжного вигину шиї.

— Чого ви домагаєтеся, мілорде? З іншими дівчатами ви будете займатися так само старанно?! — обурення виступило рум'янцем на щоках. І тепер він доторкнувся і до них, щоб відчути збудливий контраст між прохолодною шиєю і гарячими щоками.