Розділ 19. Б. С.

Розділ 19. Б. С.

— Гадаю, наші дівчата заслуговують на заохочення, — підкотив Веремій до Шарлотти відразу після закінчення конкурсу. — Хоч переможців і не назвали, але ми ж із вами знаємо, які яхти прийшли в цій регаті першими.

Тоні та Ніколь залишалося тільки з посмішками спостерігати, як моряк, використовуючи своє виняткове морське красномовство, переконує співрозмовницю влаштувати ввечері пікнік. Шарлотта швидко перейнялася ідеєю «порадувати дівчаток» і навіть зголосилася організувати кошик із їжею.

З такої нагоди було вирішено пропустити вечерю. Місце для пікніка вибирав Веремій. Він привів трьох своїх дам на галявину біля ставка в самому кінці парку, де було безлюдно. Останнім часом моряк і його хвацькі історії стали такими популярними, що прекрасні дами просто не дали б йому проходу.

Після того, як з закусками було покінчено, Веремій почав розповідати дотепну історію одруження їх кока. Вкрай сором’язливому від природи кухареві звабити кохану допомагала вся дружна команда вітрильника. Що вони тільки не робили, щоб підлаштовувати «несподівані» зустрічі двох голубків. Шарлотта знову забула про манірність, розчулена романтичною історією. Вже навіть і віяло не пускала в хід. Дозволила Веремію милуватися, як промені вечірнього сонця ковзають по її трохи підфарбованим рум'янцем щічкам. А моряк не зменшував обертів — виблискував білозубою посмішкою, все далі і далі затягуючи свою каравелу у вир власних чарів.

Тоня і Ніколь теж із задоволенням слухали Веремія. Адже, як відомо, панянки різного віку обожнюють слухати історії про красиве кохання, особливо ті, що з хеппі-ендом. А у цій був просто грандіозний хеппі-енд — весілля відгуляли прямо на вітрильнику — веселе та бурхливе.

Наступну історію Веремій розповідав напівголосно, впритул присунувшись до Шарлотти, і Тоня з Ніколь не змовляючись вирішили залишити пару поговорити удвох, а самі вирушили прогулятися берегом ставка.

— Як думаєш, хтось із нас дійсно потрапив до трійки лідерів за результатами голосування журі? — Ніколь, звісно, приємно було, що тітонька і Веремій у цьому переконані, але у неї самої такої впевненості, схоже, не було.

— Щодо тебе не сумніваюся. Той суддя, у білому капелюсі, аж гарчав — так йому сподобалася твоя таверна, — Тоню взяв сміх від одного спогаду про колоритного члена журі. — Не сумніваюся, що він схилив на свій бік не менше половини суддівської колегії.

— А я не сумніваюся щодо тебе. Лорд навіть підвівся, щоб йому краще твою анаконду видно було. І очі ось такі стали, — Ніколь пальцями розвела повіки, показуючи, як збільшилися органи зору Максиміліана, коли він побачив Тониного плазуна, який виповзав із піску.

— Але і хустка, вишита Данієллою, його теж вразила, — зазначила Тоня.

— Пфф, це Лорд із ввічливості. Хіба він шматок тканини вперше в житті бачив? Інша справа — твоя змія! — обертаючи зап'ястя, Ніколь повільно підняла руку вгору, зображуючи хід Тониного експерименту. — Навчиш мене робити таку саму?

— Простіше простого, — пообіцяла Антоніна. — Це всього лише цукор і сода. Ніколи не думала, що одного разу два цих білих порошечка допоможуть виграти конкурс.

 Коли Тоня школяркою брала участь в олімпіадах з хімії, завдання були значно складніші. Потрібні були і знання, і міцні нерви, і нестандартний підхід, і вміння зібратися. А в цьому, так званому, відборі наречених поки все йшло якось підозріло гладко. Не встигнеш злякатися, а черговий етап вже пройдено.

— Знаєш, Нікі, мені чомусь здається, що наступний конкурс не вдасться виграти так просто. Завдання буде хитромудрим.

— Мабуть так, — погодилася подруга. — Не може ж людині постійно щастити. Принаймні, не мені.

Так, Ніколь улюбленицею долі не назвеш. Довелося всього домагатися самій. На підтримку батьків, на жаль, розраховувати не можна було.

— Нічого, — підбадьорила Тоня, — кілька етапів ми ще точно протримаємося. А значить, мрії про таверну судилося справдитися. А може, — вона лукаво усміхнулася, — ти ще й у фінал вийдеш, а там і до причарування Лорда недалеко.

Ніколь усміхнулася якимось своїм думкам.

— Лінді, ти напевно будеш сміятися, але я не впевнена, що хочу перемогти.

— Не хочеш?

— Максиміліан, він, звичайно, чоловік-мрія, і все таке, але я боюся, раптом він мені не дозволить таверною займатися?

Цілком виправданий страх. І справа навіть не в Максиміліані. Навряд чи дружині правителя за статусом належить займатися дрібним комерційним проектом.

— Якщо ти станеш його дружиною, там же зовсім інший масштаб. Ти не таверною, а цілою країною керувати будеш. Є де розвернутися.

— Не хочу країною, — посміхнулася Ніколь, — хочу своєю маленькою затишною продуманою до дрібниць імперією.

Як же Тоня її розуміла! У самої дух захоплювало від згадки, що мрія про власну лабораторію стає все більш і більш реальною.

— А ти? — Ніколь нахилила голову набік. — Хочеш перемогти?

— Так, я хочу, — відповіла Тоня те, що на її місці мала б відповісти Белінда.

Адже ясно, що випускниця-відмінниця дуже хоче стати дружиною Лорда. Не дарма ж її батьки затіяли таку складну аферу, щоб дати донечці можливість не проґавити такий шанс.

Добре, що перед Антоніною не стояло такого вибору. Їй не потрібно навіть замислюватися над тим, хотіла б вона перемогти в конкурсі, чи ні. Але якби їй все ж довелося відповідати від свого імені, а не від імені свого двійника, що б вона сказала? Однозначне ні?

А ось Тоня вже і не впевнена. Поклавши руку на серце, слід визнати, що Максиміліан їй сподобався. Це, звичайно, якщо відкинути ці його постійні дивні натяки і сам факт того, що він правитель країни паралельного світу. Якщо на секунду уявити, що вони б зустрілися на Землі, і він би виявився, наприклад, завідувачем їхньої лабораторії замість Тюлькіна, який пішов на пенсію, то Тоня могла б навіть закохатися. Артур, на якого вона поклала око, тепер здавався їй бліденьким. Він сильно програвав у порівнянні з Максиміліаном. У Лорді відчувалася якась глибина. Такого чоловіка хотілося пізнати краще. Що там приховано, за дражливим поглядом сірих із зеленим обідком очей? Була впевненість, що Максиміліану є чим здивувати. І це розбурхувало уяву.