Розділ 18. Ускладнити задачу

Розділ 18. Ускладнити задачу

— А ви знаєте, мілорде, які чутки ходять про вас і Рунету? — Вірджіль знову з ентузіазмом протоколював для історії результати конкурсу.

Максиміліан сидів з протилежного боку столу, але йому добре було видно, що цього разу церемоніймейстер супроводжує каліграфічні записи ще й акуратними малюнками.

— Дивуюся твоїй посидючості, Вірджілю, — хмикнув Лорд, потягуючи вечірню каву. — Анаконда вийшла як жива — стільки деталей.

— Ви тому скористалися правом вето, мілорде? — церемоніймейстер акуратно вивів ще одну лінію. – Аби підживити чутки? — подивився, як уміє тільки він — з лукавим прищуром, ніби знає про Максиміліана більше, ніж той сам про себе. — Для кого спектакль?

— Мені здається, Вірджілю, зображенню все таки не вистачає документальної точності, — Лорд кивнув на малюнок, — не дотримано пропорцій. Змія була трішки менша.

— Вона дуже незвичайна. Інтригує, чи не так?

— Хто? Белінда? — Максиміліан здався. Церемоніймейстер його переграв. Якщо вже Вірджіль поставив за мету про щось поговорити — свого доб'ється.

— Ні, взагалі-то, я про змію, мілорде.

От шахрай.

Вірджіль закінчив малюнок. Склав папери в папку, а з іншої витягнув фото конкурсанток і розклав на столі — тепер їх залишилося всього шість: Данієлла, Камілла, Хлоя, Ніколь, Рунета і Белінда.

— Красуні, всі як одна, — як би між іншим кинув він.

Так, всі дівчата були вродливі, нічого й казати. Данієлла і Камілла з милими ляльковими личками. Великі очі, довгі вії, акуратні носики. Вони здавалися Лорду схожими одна на одну, наче близнючки. Він їх навіть плутав.

Хлоя — цікава і спостережлива. Від природи руда, але за останньою модою знебарвила волосся. Це її трохи псувало. Білі локони виглядали неприродньо поруч із веснянками.

Ніколь — трохи повненька і повинна була б сприйматися такою собі простакуватою добродушною розпещеною панянкою, але ні — в ній відчувався внутрішній стрижень.

Рунета — породиста. І цим все сказано. Ось кого точно не можна було назвати непомітною. Вона приковувала погляд. Яскрава, блискуча, виразна. Гени її давнього роду відчувалися в усьому. У гордо піднятому підборідді, в ідеальній поставі, в легкій зверхності, з якою вона дивилася на оточуючих. У завзятості, з якою йшла до мети. У хитрості, якої не цуралася, щоб нейтралізувати конкурентів. Чого тільки вартий її хід — розпустити чутки про їх із Лордом зв'язок. І як тільки їй вдалося переконати інших, що вона фаворитка Максиміліана, притому, що він жодного разу нічим не виділив її? Звичайно, якщо не брати до уваги сьогоднішнє вето. Тепер вже точно всі впевняться в думці, що чутки — не просто чутки.

— То навіщо ви це зробили, мілорде? — Вірджіль зайнявся своєю улюбленою грою — розкладанням фото в порядку, зрозумілому лише йому.

— Хотів дати ще один шанс сильній учасниці. А ти про що подумав? — Максиміліан скинув брову.

— Я саме так і подумав, мілорде, — кивнув церемоніймейстер, театрально перебільшуючи свою згоду. – Звісно, варто дати шанс сильній учасниці. Мудре зважене рішення.

Максиміліан не став реагувати на багатозначні натяки Вірджіля. Цідив каву і мовчки спостерігав, як той складає фото в стопку. Зверху опинився знімок Белінди. Звісно, неспроста. Хіба Вірджіль робить щось спонтанно? А може, він і має рацію. Може, Лорд зробив це через неї. Хотів, щоб Белінда думала, що його серце зайняте. Вона вирішила, що може грати з ним, так чому б і йому не пограти з нею?

— Я тут подумав, мілорде… — вирвав з роздумів Вірджіль. — Вам не здалося, що перші два конкурси були занадто простими? По-моєму, дівчата розслабилися.

— Можливо, — посміхнувся Максиміліан.

— А знаєте чому?

— Чому?

— Над конкурсами працюємо ми з вами — двоє чоловіків. А щоб зробити завдання більш… е-е-е…

— …витонченими, — підказав Лорд.

— Так, більш витонченими, нам потрібно залучити жінку.

— У тебе є хтось на прикметі?

— Є, — хитро посміхнувся Вірджіль.