Розділ 17. Попеляста змія
Сотні думок пронеслися в голові. Можливо, Лорд зміг наздогнати посильного Белінди і все у нього дізнався. А потім розповів своїй таємній пасії — Рунеті. Ось так вона і дізналася, що у Тоні є зілля. Жахлива версія, але абсолютно нелогічна. Якби Максиміліан зрозумів, що Антоніна — самозванка, хіба б не витурив з конкурсу?
— Яке зілля? — холоднокровно поцікавилася Тоня, намагаючись скинути Рунету з себе.
— Таке, щоб не провалити завдання, — знову на вухо прошипіла та. — Впевнена, ти захопила з собою цілу валізу всіляких.
А все виявилося не так і страшно. Рунета всього-на-всього має на увазі препарат, який допоможе показати ефектний експеримент.
— Краще поділися по-хорошому, — шепіт набув загрозливий відтінок, — або я розповім Лорду, як ти виграєш конкурси.
— Дівчата, не забилися? — до двох дам, що розпласталися на галявині, вже щодуху мчав Вірджіль, а за ним ще ціла юрба охочих допомогти піднятися на чолі з Максиміліаном.
— Я знаю, що ти використовуєш заборонені зілля, — Рунета почала шепотіти швидко-швидко, намагаючись встигнути викласти всі козирі, поки не прийшла команда рятувальників. — Хіба не так ти перемогла в першому етапі? Ти ж заздалегідь знала, в чому буде підступ. Вірджіль нізащо не розповів би тобі, якби ти не застосувала до нього одну зі своїх отрут.
Тоня на мить втратила дар мови. Це ж треба, яку нісенітницю вигадала Рунета. Вирішила, що Антоніна підпоїла церемоніймейстера якимось психотропним зіллям, щоб дізнатися у нього секрет першого випробування?
— Не суди по собі, — тільки й встигла видати Тоня, коли міцні руки підхопили її, щоб підняти.
Рунету теж привели у вертикальне положення.
— Ви не забилися? — Максиміліан безцеремонно роздивлявся Тонині коліна.
— Все нормально, мілорде, — запевнила вона.
Антоніна справді не відчувала болю. Килим ніжної трави пом'якшив падіння. А може це вируючий у крові адреналін виступив в ролі знеболюючого. В будь-якому разі, поки єдиним неприємним наслідком інциденту здавалася пом'ята спідниця сукні.
Лорд провів Тоню до її крісельця і повернувся до суддівського столу. Рунетою опікувався Вірджіль. Вона теж була проведена до свого місця. Звідти кілька разів послала Антоніні вичікувальні погляди: мовляв, давай зілля, інакше втілю свої погрози в життя. Але Тоня не збиралася реагувати на шантаж. Рунети вистачило хвилин на п'ятнадцять. Потім вона піднялася і швидким кроком попрямувала в резиденцію.
І чого вона так боїться програти, якщо за чутками Лорд уже намітив її в переможниці відбору? Чи ці чутки поширює сама ж Рунета, щоб суперниці боялися і поважали?
До призначеного часу всі дівчата повернулися на галявину. Дехто не з порожніми руками. І де тільки встигли роздобути різні банки-склянки, дощечки, надувні кульки, гумові стрічки?
— Відчуваю, на нас чекає незабутнє шоу, — стиха поділився передчуттями Вірджіль з членами журі.
Ті, схоже, були з ним згодні. З цікавістю поглядали на конкурсанток, які озброїлися кумедними засобами.
Церемоніймейстер вийшов на середину галявини і офіційно відкрив другу вирішальну частину заходу.
— Дозвольте питання? — звернулася до нього Рунета, не встиг він оголосити початок.
— Прошу, — не став заперечувати Вірджіль.
— Чи можна використовувати для перемоги в конкурсі заборонені зілля?
Рунета могла б не посилати Тоні єхидні погляди, і так було зрозуміло в чий город кинуто цей камінь.
Церемоніймейстер здивовано схилив голову набік:
— Звісно, що ні. А ви збиралися?
— Не я, — швидко заперечила Рунета. — Але раптом хтось із учасниць забув про це правило?
Вона знову виразно глянула в бік Тоні, щоб ні у кого з присутніх не залишилося сумнівів, кого вона має на увазі.
— Не турбуйтесь. Наше авторитетне журі пильно стежить за дотриманням всіх правил, — Вірджіль зробив легкий уклін у бік солідної суддівської сімки. Рунеті залишалося лише натягнуто посміхнутися.
В якій черговості виступати конкурсанткам вирішили жеребкуванням. Першою демонструвати експеримент випало Каміллі. Вона розклала на невеличкому столику, встановленому навпроти столу журі, шовкову хустку, скляну чашу і аркуш паперу. Папір порвала на невеликі шматочки. Потім потерла чашу об хустку і вуаля — її денце почало притягувати папірці. Шкільний дослід сьомого класу. Але виглядало мило.
Звісно, якби Каміллі дісталося завдання, пов'язане з її улюбленим рукоділлям — ось тут би вона блиснула вміннями. Але молодець, що не розгубилася і перед більш важким завданням. Члени журі важливо покивали головами і запросили наступну учасницю.
У решти дівчат були підготовлені такі ж простенькі експерименти, які вони встигли знайти у підручниках за відведені півтори години. У когось виходило краще, у когось гірше, у когось зовсім ніяк. Повторити дослід, навіть прочитавши його докладний опис, не так просто, як здавалося.
Найбільш безпорадною виглядала Рунета. Вистава з падінням відняла багато часу, і готуватися їй довелося похапцем. Що вона хотіла показати, поєднуючи гумовими трубочками скляні баночки з водою? Що вода в сполучених посудинах знаходиться на одному рівні? Геніально, нічого не скажеш. А може, її задум був набагато глибший: як, переливаючи з пустого в порожнє, напустити туману на журі?
Ніколь випало виступати п'ятою. На невеликому стенді вона закріпила ескізи, які Тоня вже одного разу бачила — таверна мрії. Антоніна розхвилювалася. Може, варто було підготувати щось інше? Завданням же була вільна імпровізація. Як сприймуть члени журі сухуваті й нудні малюнки інтер'єрів?
— Що це? — зацікавився один із членів суддівської колегії, колоритний чоловік у білосніжному мушкетерському капелюсі, який нагадував Тоні, на диво, не д'Артаньяна, а Жозефіну.
Ніколь почала пояснювати, що це її бізнес-проект. Обличчя деяких членів журі, як і побоювалася Тоня, стали нудними, але в очах джентльмена в капелюсі навпаки спалахнула ще більша цікавість: