Розділ 13. Оце так нічка!
Прогноз Абсильванських синоптиків виявився досить точним. Дивно, земні з їх розвиненими приладами і електронікою і то вгадують через раз. Негода лютувала ще з вечора. За вікном гримів грім і виблискували блискавки, і Тоня відчувала тривогу за Веремія. Як він добереться до рідного містечка Белінди за такої негоди?
Вона довго не лягала спати. Сиділа в кріслі під м'яким світлом торшера і вивчала книги, якими Жозефіна набила сумку. Цього разу всю увагу приділила університетському підручнику зіллєзнавства. Він виявився захоплюючим, як детектив. Для виготовлення зілля алхіміки використовували місцеві мінерали з особливими майже магічними властивостями, а також отруйні й неотруйні рослини, благородні і неблагородні метали і ще безліч інших компонентів. Іноді складові були настільки екзотичними, що, як то кажуть, не при прийомі їжі їх згадувати. Найбезпечніший з них — це, наприклад, верхній кінчик лівого вусики чорного рогатого жука, що мешкає на східному узбережжі Південно-Західних островів.
Зілля мали найрізноманітніші властивості: відбілювачі і засоби для прання, відлякувачі шкідливих комах, знеболюючі та жарознижувальні, приворотні і відворотні. Найміцніші, з сильним ефектом, ясна річ, були заборонені. Тоня прийшла до висновку, що якщо в чомусь Абсильванія і випереджала Землю, то як раз у цій близькій до хімічної напівмагічній науці — зіллєзнавстві.
Близько першої години ночі Антоніна вирішила закінчити читання. І щойно закрила підручник, тривога повернулася знову. Вона погасила світло, переконуючи себе, що нерозумно хвилюватися через грозу. Веремій і не в таких колотнечах побував. З акулою одними виряченими очима впорався, а тут якийсь дощ.
Вона повернулася до ліжка, зробила кілька кроків і раптом почула шурхіт за спиною. Це було так несподівано, що Тоня встигла скрикнути, перш ніж їй закрили рот рукою.
— Тс-с, я від Белінди, — прошепотів сиплий голос. — Вона просила передати ось це.
Антоніна відчула, як їй у руку вклали невеликий прохолодний гладкий на дотик предмет. В голові стрілою пронеслися думки. Що ще може бути в планах у незнайомця і чи можна йому взагалі вірити? Як вчинити? Розпитати про Белінду та її подарунок, чи, може, краще почати боротися і кликати на допомогу?
Кликати на допомогу не довелося — і без того в коридорі почулися швидкі кроки. Незнайомець відступив, метнувся до вікна і наступної миті зник у темряві ночі.
Тоня не встигла відновити дихання, коли до кімнати вдерся ще один чоловік. Він безцеремонно увімкнув світло:
— Беліндо, що трапилося?
Цього гостя Антоніна впізнала — Лорд.
— Нічого, — поспішно запевнила вона.
От влипла в історію! Не може ж Тоня сказати Максиміліану, що до неї, тобто до Белінди, приходив посильний, щоб передати презентик від Белінди.
— Але ж ви верещали.
Хіба це вереск був? Так, зойкнула від несподіванки.
— Наснився страшний сон, — довелося ляпнути перше, що спало на думку.
Лорд перевів погляд на ліжко. Куточок ковдри акуратно відігнуть і жодної зморшки. Дійсно, не схоже, ніби Тоня щойно металася на ліжку, кричачи від кошмарів.
— Вам погано? Може, запросити Веремія? — Максиміліан зробив кілька кроків, наближаючись до Тоні.
Так, напевно, зі сторони схоже, що у Антоніни жар: скуйовджена зачіска, прискорене дихання і рум'янець на щоках. Наслідки нападу посильного Белінди.
— Ні, не треба Веремія, — злякано замотала головою Тоня. Ще не вистачало, щоб Лорд дізнався, що моряка немає в резиденції. — Я чудово почуваюся. Просто наснився… лисий гриф… з отруйних скель, у якого лапа ніяк не менше двох метрів.
Лорд посміхнувся. Мабуть, остаточно переконався, що з Тонею все в порядку. Але чомусь, замість того, щоб розвернутися і піти, підійшов іще ближче. І тільки тепер, коли відстань до нього стала менше метра, Антоніна раптом згадала, що вона взагалі-то не зовсім в тому одязі, в якому зазвичай розмовляють із правителями. На ній була лише тоненька коротенька нічна сорочка, у якій сьогодні ввечері за компанію з сукнями та блузами були ліквідовані рукавчики-ліхтарики.
А погляд Лорда був якраз спрямований на Тонині плечі, а потім і зовсім пустився в подорож, змушуючи червоніти. Але хіба це її провина, що Максиміліан з'явився без запрошення? Ще й у такий час, коли всі нормальні люди сплять. Вирішивши, що в даній ситуації має повне право обуритися, Антоніна вимовила:
— Мілорде, вам не здається, що зараз не зовсім вдалий час для візитів? — Тоня поглядом вказала на двері.
Лорд проігнорував її натяк. Зробив ще один крок, відрізавши Тоні шлях до крісла, зі спинки якого так звабливо звисав об'ємистий махровий халат.
— А ви стали ще більш зухвалою з нашої останньої зустрічі… і ще більш красивою…
Якісь небезпечні компліменти.
— А ви стали більш безцеремонним. Хіба можна заходити в кімнату однієї з конкурсанток без запрошення пізно вночі?
Напевно Тоня виблискувала очима досить гнівно, тому що Лорд все ж зволив дати пояснення своїм діям:
— Я бачив незнайому жінку, що крадеться коридорами палацу. Почув ваш крик і подумав, чи не прошмигнула вона до вас.
Жінку? Якщо Лорд говорить про того, про кого думає Тоня, то це був чоловік. Хоча як слід роздивитися незнайомця Антоніна не встигла. На ньому був якийсь темний безформний плащ. На голові накинутий величезний капюшон.
— Ні. До мене, як бачите, ніхто не прошмигував.
Добре, що вікно закрило протягом, коли Лорд відкрив двері. А також, що жодних доказів присутності незнайомця не залишилося. Тоня зітхнула з полегшенням — інцидент вичерпаний, але рано раділа. Максиміліан не йшов — продовжував стояти поруч, майже впритул. Здавалося, знову чекає, що Антоніна щось йому скаже.
Вона підняла погляд. Цим сірим очам із зеленим обідком дуже личив блиск. Але Тоню він насторожував. Її вії затріпотіли.