Розділ 8. За мрію варто поборотися

Розділ 8. За мрію варто поборотися

Не встиг Лорд вийти, по залу пішов шепіт. Дівчата переполошилися:

— Що значить «одягніться простіше»?.. Чому простіше?

— Що він мав на увазі?..

— Напевно, це підказка…

— Конкурс буде на спритність…

— Точно! Спортивний! — підсумувала здогади дівчат Рунета.

Вона подивилася на свою напарницю і раптом сказала:

— Я передумала, Хлоє. Ти мені не підходиш. Луїзо, хочеш стати зі мною в пару?

Струнка висока дівчина, яка запам'яталася Тоні тим, що займається верховою їздою, грою в теніс і плаванням, з радістю підскочила до Рунети:

— Звісно.

Вона відтіснила покинуту Хлою, на обличчі якої відобразилися досада і відчай.

— Ходімо, — скомандувала Рунета новій напарниці.

Вони підійшли до церемоніймейстера.

— Запишіть мені в пару Луїзу, — попросила жвава конкурсантка, — а Хлою викресліть.

Той кивнув.

Решта дівчат теж почали перетасовуватися. Ніколь трохи з побоюванням і навіть якоюсь приреченістю глянула на Тоню – чи не піде вона шукати більш струнку і спортивну напарницю.

Ні, Антоніна не збиралася цього робити. Ну і що з того, що Ніколь повненька? Це ще не означає, що вона незграбна. І до того ж невідомо, чи дійсно конкурс буде на спритність. А навіть якщо і так, Тоні не хотілося підводити напарницю. Це не по-товариському. Нехай вони з Ніколь не подруги, але Антоніна вже встигла сповнитися до неї симпатією.

— Нам потрібно ближче познайомити наших дівчаток, — шепнув Веремій Шарлотті.

У хід знову було пущено підморгування і обеззброююча посмішка. Викладачка вокалу відреагувала посиленням амплітуди рухів віяла.

— Дозвольте запросити вас із племінницею на чай, — конкретизував думку моряк.

Шарлотта подивилася на Веремія строго. Навіть не просто строго, а з обуренням. Погляд говорив: вона не приймає жодних запрошень від майже незнайомих чоловіків. Веремія така атака очима анітрохи не пройняла. Відчувалося, що кидати справу на півдорозі він не збирається.

— Минулого плавання, коли під час сильного шторму наш вітрильник мало не розбився об прибережні скелі Південного острова… — почав моряк.

Розповідь заінтригувала Шарлотту. Це було помітно, навіть незважаючи на її титанічні зусилля робити байдужий вигляд. Та що там Шарлотта, Ніколь, і та зацікавлено подивилася на Веремія. Тоні теж було цікаво, як пройдисвіт пов'яже відчайдушну боротьбу зі стихією і запрошення на чай. А дуже просто! Виявляється, на цьому самому найбільш південному острові Великого Південного Архіпелагу вирощують рідкісний сорт чаю. Такий жодна з присутніх дам ніколи в житті не куштувала.

— Щоб мені біс на якорі, якщо брешу, — все-таки не втримався від колоритної репліки Веремій. — Аромат ніжніше, ніж у квітучого саду. Я захопив кілька пачок із собою.

Останню фразу він вимовляв, вже ведучи трійцю дам у напрямку своїх апартаментів.

У Веремія знайшовся не лише екзотичний чай і необхідний для чаювання посуд, але і пікантні південні солодощі, привезені все з того ж загадкового острова. Моряк посадив гостей за столик і в одну мить накрив його.

Шарлотта спочатку трималася манірно, але з кожною секундою щоки все більше рожевіли, додаючи її обличчю природності, і, врешті-решт, вона перестала ховатися за віялом. Чи то її підкорили незвичайні частування, чи те, яким хазяйновитим виявився Веремій, чи то захоплюючі історії про його морські пригоди.

Дівчата спочатку теж із задоволенням слухали моряка, але потім непомітно розговорилися про своє.

— Думаєш, конкурс дійсно буде спортивним? — запитала Ніколь.

— Не знаю, — знизала плечима Тоня. — Може, Лорд попросив одягнутися простіше тому, що хоче відправити нас на прополювання грядок на своєму городі? А що? Дармова робоча сила.

Ніколь розсміялася. Тихенько і ніжно. Напевно, представила столичних дам за сільгоспроботами. Але потім знову стала серйозною.

— Ні. Все-таки конкурс буде на спритність. Так не хочеться вилетіти після першого ж етапу.

Ніколь не сказала цього вголос, але Тоня зрозуміла, що дівчина вважає свої шанси на перемогу мінімальними. Мабуть, впевнена, що спритність — не її сильна сторона.

— Ми не вилетимо, — заспокоїла Антоніна. — Лорд сказав, що програє команда, яка буде незлагоджена. А ми постараємося діяти злагоджено.

Ніколь присунулася до Тоні ближче і перейшла на шепіт:

— Я б не вірила всьому, що говорить Лорд.

— Чому?

— Ти тут новачок, тому не знаєш чуток, які гуляють серед дівчат. Насправді, Лорд уже давно визначився з переможницею, і весь цей конкурс аби очі відвести. Просто, щоб дотриматися традиції.

У Тоні південні солодощі стали поперек горла від такої новини. Вона закашлялась. Довелося зробити кілька великих ковтків чаю.

— Кажуть, у Лорда таємний роман із Рунетою, — продовжила Ніколь. — Вона і стане переможницею. Думаєш, чому всі дівчата хотіли стати з нею в пару? Впевнені, що вже хто-хто, а вона точно не вилетить.

Ось значить як. Ох і мутний цей Лорд! Навіщо тоді заїжджав за Беліндою, якщо вже визначився з фавориткою? Теж про людське око? А цей допит в кареті? Натякав на якісь таємниці, а у самого теж, виявляється, є невеликий секрет.

Тоня воскресила в пам'яті Рунету. Гарна дівчина. Правильні риси обличчя, ідеальна постава. Вона вирізнялася з-поміж інших упевненістю, жвавістю, напором. Коли розповідала про себе, не забула згадати про те, що походить з найдавнішого і вельмишановного в Абсильванії роду. А скільки у неї досягнень у різних галузях мистецтва. Що ж, гідна кандидатура на роль дружини Лорда. Тільки якось прикро за інших дівчат, яким відведена роль статисток.

— Слухай, а навіщо ти погодилася брати участь у конкурсі, якщо все вже вирішено?

Ніколь трохи зніяковіла. Раптом зацікавилася недопитим холодним чаєм. Почала пити невеликими ковтками, ніби хотіла викроїти час подумати, чи варто відповідати на питання.