Розділ 4. Відмінність — у дрібних деталях

Розділ 4. Відмінність — у дрібних деталях

Ні, напевно мало ще Тоня прочитала фентезійних романів, якщо не здогадалася, що Великий Лорд Західної та Східної Абсильванії, а також всіх прилеглих Північних і Південних Земель виявиться не п'ятдесятилітнім лисіючим мудрецем, а молодим чоловіком трохи за тридцять. Може він, звичайно, і мудрий. Хто ж його знає? Але от із шевелюрою у нього явно все було в порядку. Якщо не брати до уваги того факту, що коротка світло-каштанова чуприна виявилися злегка скуйовджена вітром. Хіба скуйовдженість допускається правителям по статусу?

Втім, одягнений він теж був не сказати, що статусно — досить просто. Майже так само, як і інші чоловіки, яких Тоня встигла побачити в Абсильванії. Чорні брюки з тканини, що чимось нагадує земний стрейч, були заправлені у високі черевики. Шнурівка V-образного вирізу білосніжної шовкової сорочки недбало розслаблена. На білому жилеті красувався вишитий позолотою вензель. Власне, жилет — це єдиний предмет одягу, який відрізняв Лорда від інших чоловіків. Мабуть, у вишивці крився якийсь сакральний зміст.

Відсутність парадного камзола і наявність скуйовдженості не заважали Лорду однією лише посмішкою справляти враження впевненої в собі людини.

Тоня пильно стежила за реакцією інших. Що потрібно робити? Як вітати місцевого правителя. На щастя, етикет виявився простий: жодних поклонів або витіюватих промов.

— Добрий день, мілорде, — промовили майже хором Джеймс і Веремій.

Антоніна послідувала їх прикладу:

— Добрий день, мілорде.

Лорд видав відповідну вітальну фразу. Звертався одночасно до всіх, але погляд сірих очей був спрямований на Тоню. Дивився пильно, допитливо і чомусь трохи лукаво — так, ніби знав про неї щось таке, про що вона сама не в курсі. Антоніна, трохи зніяковіла, але вигляду, звичайно,  не подала — посміхнулася, як ніде нічого. Що ж поробиш? Нехай роздивляється. В цьому нічого смертельного немає, коли чоловік приємної зовнішності вивчає тебе поглядом. Однак симпатія до привабливого правителя, що на мить спалахнула, миттєво трансформувалася в обурення після його наступної фрази.

— Був проїздом у ваших краях і подумав, чому б не супроводити одну з учасниць конкурсу в резиденцію, раз нам по дорозі. Справедливо дати Белінді невелику фору, враховуючи, що її шанси на перемогу такі мізерні в порівнянні з шансами столичних дам.

Від пекучого бажання заперечити шию заломило. Що? Чим це дівчина з провінції так уже за замовчанням гірша за мешканок столиці?! Тоня і сама свого часу приїхала вступати до університету не з такого вже й великого міста. І поступила, між іншим. І була найкращою на потоці. Шкода, вона не встигла дізнатися всі тонкощі місцевого етикету. Раптом тут можна запросто на п'ятнадцять діб загриміти за ґрати за зухвалість по відношенню до Лорда. А так би вона знайшла чим відповісти на несправедливість, що прозвучала з його вуст по відношенню до Белінди.

— Мені потрібно бути в резиденції за три години. Вам вистачить сорока хвилин на збори? — Лорд звертався до Тоні, але відповіла за неї Жозефіна:

— Звісно. У нас вже майже все готово.

Вона підхопила Антоніну за руку і потягнула в коридор, на ходу запрошуючи Лорда приєднатися до трапези, поки вони з дочкою будуть збирати речі.

— Чому ви погодилися? — запитала Тоня, коли вони опинилися в її кімнаті. — Треба було сказати, що збори займуть більше години. Нехай би Лорд їхав один. У нас же зовсім не залишається часу на підготовку.

— Ви не розумієте, — у Жозефіни збивалося дихання чи то від швидкої ходьби, чи то від хвилювання. — Лорд дав Белінді не маленьку фору, а величезну форищу. Не важливо, що йому було по дорозі. Завтра всі газети напишуть, що одна з конкурсанток удостоїлася особливої ​​честі — Лорд особисто супроводжував її в резиденцію. Висновки будуть однозначними — це і є основна претендентка на перемогу.

— Схоже, сам Лорд так не вважає. Він слабко вірить у перемогу Белінди. Не має значення чи приїде вона в резиденцію з ним чи без нього. Чому він так низько оцінює її шанси?

— Решта дев'ять учасниць конкурсу випускниці вищої академії, розташованої в столиці. Весь викладацький склад там — суцільні професори. Не те що в нашому провінційному університеті, який закінчила Белінда.

— До чого тут професори? Інтернет навіщо існує?

Піймавши розгублений погляд Жозефіни, Тоня виправилася:

— У сенсі, бібліотека.

Інтернет у «розвиненому» світі, по всій видимості, поки не винайшли.

— Успіх навчання в основному залежить від старанності учня, — закінчила Антоніна думку.

— Саме так, — Жозефіна засяяла, побачивши в Тоні союзницю. — Але далеко не всі так вважають. Це, взагалі, перший в історії Абсильванії випадок, коли дівчину з провінції удостоїли честі брати участь у відборі наречених. Знали б ви, чого нам з Джеймсом це коштувало.

— Здогадуюся, — посміхнулася Тоня. — Як ви вмієте досягати мети, я вже відчула на власному досвіді.

Втім, усі зусилля подружжя можуть піти псові під хвіст. Белінда захворіла, а дублерка не встигає підготуватись. Залишилося якихось півгодини. Антоніна і Жозефіна одночасно кинулися до дорожньої сумки і мало не зіткнулися лобами. Стараннями стилісток саквояж на дві третини вже був заповнений одягом. Жозефіна швидко прогледіла вміст:

— Речей досить. Я зараз.

Вона вискочила з кімнати і повернулася за кілька хвилин зі стосом книг:

— Тут довідники, підручники та енциклопедії, — запихаючи фоліанти в сумку, пояснила вона. — Дати уроки ми вам вже не встигнемо, але прочитаєте про все самі.

— Прочитати я зможу тільки після приїзду. А як буду підтримувати розмову з Лордом у дорозі? Раптом мова зайде про щось таке, про що я уявлення не маю.

— В цілому наші світи дуже схожі. Відрізняються лише деякими дрібними деталями.

Інтернет — це дрібна деталь? Тоня вже давно не уявляла собі життя без нього. Та хіба мало ще такого, що в земному світі є, а тут немає, і навпаки?