Розділ 2. Зелені чорнила

Розділ 2. Зелені чорнила

— Ознайомилися? Підписуйте, — жінка різким рухом руки висмикнула з капелюха перо і простягнула Антоніні.

— Цим? — Тоня з подивом покрутила в руках старомодний аналог ручки. — Чому б не скористатися більш сучасним девайсом? — вона поглядом вказала на підставку, повну канцелярського приладдя.

— Цим, — безапеляційно заявив Джеймс Бонд і дістав з кейса чорнильницю, в якій хлюпала рідина їдкого зеленого кольору. — Особлива формула. Ну, ви, як хімік, мене розумієте, — подарував він зіщулений багатозначний погляд.

Якщо чесно, Тоня абсолютно нічого не розуміла. Ні як хімік, ні, так би мовити, в загальнолюдському сенсі. Вона до цих пір сама собі дивувалася, як, взагалі, погодилася підписувати дивний договір. Не будь вона любителькою фентезі і завсідником порталу Букнет, на якому перечитала вже напевно сотню книг про попаданців, магічні академії та відбори наречених, то зовсім не повірила б розповіді цих двох підозрілих осіб. Втім, кого вона обманює? Вона і так не повірила. Навіть її багатий читацький досвід не допоміг остаточно змиритися з думкою, що парочка: Джеймс Бонд плюс вилита д'Артаньян — родом не з земного світу. Вони запевняють, що живуть в Абсильванії, цілком симпатичненькій країні, розташованій «не так уже й далеко» — в паралельній реальності. До речі, спорідненій паралельній реальності — тому навіть мовний бар'єр відсутній.

Там, в Абсильванії, у них є красуня-донька, Белінда. Якщо вірити парочці, дуже схожа на Антоніну. Дочка удостоєна честі брати участь у відборі наречених для місцевого правителя. Ось так піднесено і сказали «удостоєна честі».

— Його називають Великий Лорд Західної та Східної Абсильванії, а також усіх прилеглих Північних і Південних Земель, — між іншим зауважила власниця капелюха.

— Або просто Лорд, — полегшив сприйняття інформації її супутник.

На цій фразі до парочки дійшло, що непогано було б представитися самим. Бонда, як з'ясувалося, звуть Джеймс. Оце так збіг. А вилита д'Артаньян, на щастя, виявилася не д'Артаньяном, а Жозефіною.

Колоритна парочка дуже пишалася тим, що їхня дочка братиме участь у відборі наречених. Однак кілька днів тому, за словами Джеймса, трапилася неприємність, або, як висловилася Жозефіна, катастрофа — Белінда підхопила інфекцію. З висипом і температурою. Лікарі прописали постільний режим на два-три тижні. Але конкурс ось-ось розпочнеться. Заради Белінди переносити його не будуть, навіть незважаючи на те, що вона основна претендентка на перемогу, як запевняють батьки.

Спочатку вони впали в паніку, але перебували в ній недовго. В їх голови одночасно прийшла геніальна думка — замінити дочку, поки вона хворіє, дублеркою. Але сказати легше, ніж зробити. Необхідно було знайти дівчину, по-перше, схожу на Белінду, як дві краплі води, а, по-друге, таку, що не провалить перші етапи конкурсу. Така дівчина знайшлася, але в несподіваному місці — у паралельній реальності. Тобто, на думку парочки — Тоня і є майже ідеальною кандидаткою на роль дублерки.

Парочка запропонувала Антоніні взяти участь у перших етапах відбору наречених замість Белінди. І за кожен вдало пройдений конкурс вони обіцяють виплачувати суму еквівалентну третині гранту. Таким чином за три етапи Тоня отримає бажаний грант. А там і хвора одужає. В результаті всі будуть щасливі. Белінда отримає чоловіка, а Тоня — власну лабораторію, про яку так мріяла.

— Я ось тільки одного не можу зрозуміти, — Антоніна вже вмочила перо в їдке чорнило, але руку над документом так поки і не занесла, — для чого вашому правителю цей конкурс наречених? Він, що, не може вибрати дружину як прості люди?

— Як прості? Маєте на увазі — закохатися в якусь першу-ліпшу вертихвістку? — суворо запитала Жозефіна. — У нас розвинений світ, не те, що ваш. Наш правитель не може підійти до питання вибору другої половинки так безвідповідально. Дружина Лорда — друг і порадник, вона на рівних бере участь в управлінні країною. Це повинна бути гідна жінка.

— А як же почуття? Не факт, що дівчина, яка переможе в усіх конкурсах, підкорить серце правителя. Та й де гарантія, що сама вона теж сповниться любов'ю до нього?

— У нас усе передбачено, — долучився до розмови Джеймс. — Якщо кохання не виникне (хоча таке буває вкрай рідко), то обидва: і Лорд, і переможниця конкурсу, випивають приворотне зілля. Таким чином палкі почуття забезпечені. Ви, як хімік, мене розумієте, — знову багатозначно подивився він.

Саме так — хімік, а не алхімік. Яке ще приворотне зілля? Тоня обожнювала свою науку, але все ж вважала, що в сферу людських почуттів з хімією втручатися не зовсім комільфо. Набагато краще, коли емоції природні. Але дідько з ними. Раз у них такий «розвинутий» світ, що ж поробиш? До чужого монастиря зі своїм законом не сунься.

Вона занесла перо над папером, готова підписати договір. Справді, що вона втрачає? Звичайно, швидше за все, це розіграш, і підлаштувала його Світланка, подруга, з якою спочатку вчилися в одній групі, а тепер ще й працюють в одній лабораторії. Вона завжди кепкувала з любові Тоні до фентезі, і цей спектакль — на сто відсотків її рук справа. Щойно Антоніна завізує документ, звідкись із-за штори вискочить Світлана і заволає, заливаючись реготом:

— Посміхніться, вас знімає прихована камера!

Ну і добре. Разом посміються.

Однак на якусь тисячну відсотка Тоня все-таки припускала, що перед нею не любителі розіграшів, а дійсно сімейна пара з паралельної реальності. Що тоді? Тоді Антоніна теж нічого не втрачає. Адже в договорі написано, що вони забезпечують дорогу в дві сторони і повний пансіон на весь час перебування в Абсильванії. А якщо ще й конкурси вдасться не провалити, то їй дадуть гроші на лабораторію. Єдине, за що передбачено штрафні санкції, так це за небажання повертатися додому після того, як одужає Белінда. У разі цього самого небажання на нього зважати не будуть — все одно відправлять додому, тільки вже без гранту. Але чому раптом Тоні захочеться залишитися? Через цього їх правителя, чи що? «Мудрий керівник» — словосполучення стійко асоціювалося у Антоніни з завлабом Тюлькіним. Не першої молодості, лисуватий, чуйний до підлеглих, строгий, але справедливий, жахливо консервативний, злегка скорчений хронічним радикулітом. В цілому, звичайно, милий, але все таки — ні. Не треба їй мудрого. Тоня давно вже звернула увагу на Артура — молодого зама Тюлькіна з приємною зовнішністю. От уже хто не боявся експериментів, причому в усьому. Ух! На нього, правда, хто тільки не звернув уваги — вся незаміжня жіноча частина колективу. І Антоніні поки нічим виділитися не вдалося, але коли у неї з'явиться своя лабораторія — Артуре, тримайся!