Розділ 1. Ще один, так би мовити, конкурс

Розділ 1. Ще один, так би мовити, конкурс

— Ластівко, ти що накоїла? — обурено сказав завлаб Тюлькін, не встигла Антоніна переступити поріг кабінету.

— Що? — перепитала Тоня, гарячково міркуючи, де могла схибити.

Останні дні в лабораторії пройшли відносно спокійно: колби не вибухали, пробірки не лопалися, електронний мікроскоп живий-здоровий.

— Це ти мені розкажи — що, — Тюлькін промокнув хусточкою спітнілу лисину. – Все через твої несанкціоновані експериментики. Догралася? Такі люди тобою цікавляться, — начальник подивився не так грізно, як жалісливо.

— Які?

— Загалом, я підписав тобі відпустку за свій рахунок на два тижні. Іди.

— Куди? — чомусь першим вирвалося найдурніше із сотні питань, які роїлися в голові.

— У конференц-зал. Вони чекають на тебе там.

Хто такі ці підозрілі «вони», які змусили пітніти Тюлькіна, Тоня розпитувати не стала, щоб не викликати у начальника ще більшу нервозність. Спочатку вона розбереться, що їм треба, а вже потім спробує втовкмачити завлабу, що жодної відпустки їй не потрібно.

У конференц-залі Тоня побачила двох людей: чоловіка і жінку в строгих костюмах з відбитком офіційності на обличчі. Чоловік був водночас елегантний, підтягнутий і суворий — просто таки Джеймс Бонд. Жінка справляла враження крутої бізнес-вумен. Єдина деталь, яка вибивалася з ділового образу - великий фетровий бордовий капелюх. Перо, що прикрашало головний убір, здавалося трохи недоречним, викликало в уяві образ д'Артаньяна. Ні, правда, от їй би вуса — і вилитий д'Артаньян.

Пара сиділа за одним зі столів і продивлялася папери.

— Антоніна Ластівка? — чоловік подивився прискіпливо. Трохи схилив голову на бік, примружився. — Підійдіть.

Він дістав з кишені посвідчення, розгорнув їх перед самим носом і, не давши можливості як слід роздивитися, закрив. Співставивши солідний зовнішній вигляд документа і його власника, а також те, як на відвідувачів відреагував Тюлькін, Тоня прийшла до висновку, що перед нею представники якихось дуже компетентних органів. Ось тільки навіщо вона їм знадобилася?

— Сідайте, — чоловік вказав на стілець.

Тоня розташувалася навпроти парочки, продовжуючи перебувати в глибокому здивуванні та прокручувати в голові всі свої останні досліди. Несанкціоновані — як їх називає завлаб. Начебто вони закінчилися відносно вдало. У сенсі, без особливих матеріальних збитків для лабораторії.

— А ви з якого питання? — Тоня зважилася, нарешті, з'ясувати що до чого. — Якщо щодо пропаленого ламінату, так Тюлькін вже вирахував гроші з моєї зарплатні на ремонт.

— Ви подавали заяву на грант? — проігнорувавши ламінат, поцікавився чоловік.

— Грант? — Тоня на мить зависла. — А, грант. Так, подавала, — від боязкої надії серце закалатало як у зайця — швидко-швидко.

Рік тому, коли тільки закінчила університет, Тоня зареєструвалася на сайті випускників, щоб взяти участь у конкурсі на отримання гранту. Заповнила анкету і коротенько так, сторінок на п'ятдесят, розписала, що стала б робити з грошима, якби їх отримала. На які витратила б дослідження та експерименти.

Тоня вже встигла забути про цей конкурс, оскільки була абсолютно впевнена, що їй ніколи не виграти. І раптом з'являються ці офіційні особи з компетентних органів.

— Мені виділили грант? — засяяла вона.

— Майже, — строго відповів чоловік. — Нам потрібно уточнити деякі деталі. Тут у нас ваша особова справа, — він вказав поглядом на папери. — Написано, що в старших класах ви брали участь у шкільних олімпіадах.

— Так. З хімії. Займала призові місця.

— Це добре, що у вас є досвід участі в конкурсах, — скупо похвалив Джеймс Бонд. — Тут йдеться про те, що ви закінчили хімічний факультет, — продовжив він ковзати поглядом по тексту.

— З відзнакою, — не стала вдавати скромність Тоня. Дуже вже хотілося отримати грант. Її уява вже малювала власну лабораторію, де вона буде ставити будь-які досліди, не випрошуючи у Тюлькіна дозвіл годинами.

— Ви відвідували кулінарні курси та курси крою та шиття, — несподівано вступила в розмову жіноча копія д'Артаньяна. — І які мали успіхи?

Тоня дещо здивувалася, до чого тут кулінарія, крій та шиття до гранту з хімії. Але, можливо, вони перевіряють, наскільки різнобічно розвинена здобувачка?

— Я прекрасно готую. Я ж хімік — не боюся експериментувати.

— А з шиттям як? — Не вгамовувалася володарка капелюха.

— Добре… мабуть, — трохи засумнівалася Тоня. Справа в тому, що курси вона закінчити не встигла — почалася сесія, і стало не до них. Останнє заняття, яке відвідала Антоніна, стосувалося крою нічних сорочок. Ось на цьому її теоретичні пізнання і закінчувалися. Практичних, на жаль, не було зовсім.

— Як ви ставитеся до музики? — продовжила допит жінка. — Чи граєте на якому-небудь інструменті, танцюєте, співаєте?

— Е-е-е-е… переважно слухаю.

— Це нічого. Танці ми підтягнемо, — поблажливо сказала вона і глянула на напарника. Той схвально кивнув, і володарка капелюха знову звернулася до Тоні: — Ви нам підходите.

— Мені дадуть грант?! — зраділа Антоніна.

— Так. Але є одна умова, — охолодив чоловік.

— Яка?

— Ви маєте взяти участь і перемогти ще в одній, якщо так можна висловитися, олімпіаді.

— Краще сказати, конкурсі, — виправила жінка.

— З хімії?

— Майже. У відборі наречених.