РОЗДІЛ 3. КИРИЛО

У будинку Марк разом із Романом та Арсеном збирає здоровенну залізницю. Хлопчик із захопленням розкладає колію й подає дрібні детальки з коробки то одному, то другому. А ті вдвох сидять на килимі та скручують різні моделі потягів.

— Марку, дивись, ми склали вантажний поїзд! — Роман показує йому свою модель. Малий одразу вмощується біля нього на килим і зачудовано розглядає іграшку. Роман хороший тато, і це відчувається щоразу, коли бачу їх удвох з племінником.

— А це інтерсіті! — Арсен простягає Маркові ще один потяг. — Ти ж часто таким катаєшся, правда?

Марк енергійно киває, бере інтерсіті, ставить його на колію й одразу повертається до коробки, дістаючи наступні деталі. Компанія виглядає настільки зосередженою на своїй залізниці, що нас із Борисом навіть не помічають, тож ми, не відволікаючи їх від справ, прямуємо на кухню до дівчат.

Поліна з Кітті щось смажать, варять, ріжуть і голосно регочуть. Чесно, ніколи б не подумав, що моя сестра зможе подружитися з дружиною свого колишнього нерозділеного кохання. Та я радий, що помилявся — і що тепер нам із Лео не доводиться обирати, кого запрошувати на свята: Кітті з Борисом чи Поліну з Романом.

— Пригостиш мене чимось смачненьким? — Борис підходить до Кітті, обіймає її ззаду й цілує в щоку.

— Не боїшся, що на свята відгодуєшся, як бабак? — Кітті навіть не обертається, спокійно помішує щось у каструлі.

— Бабаки милі звірятка, і тобі вони подобаються, — не здається Борис і тягнеться, щоб поцілувати її в іншу щоку.

— Сьогодні обідом командує Поліна, тож усі запитання — до неї, — всміхається Кітті, нарешті повертається й щипає Бориса за щоку, ніби маленького.

— Ніяких “пригостиш” перед обідом, — суворо проголошує сестра й далі неквапно нарізає салат.

— Ага, тобто ви вдвох задумали мене заморити голодом. Запишу це собі, — бурмоче Борис.

Що він каже далі — вже не чую. Моє увага зупиняється на Лео, яка тихо сидить за столом, втупившись у чашку. У її погляді — смуток, від якого мені одразу гірчить всередині. Я беру стілець, сідаю поруч і обережно забираю з її рук охололий чай. Вона не відштовхує. Добрий знак. Маленький, але важливий крок до примирення.

— Вибач мені, — нахиляюся й шепочу їй просто на вушко.

Лео ще навіть не встигає вдихнути, щоб щось відповісти, як у коридорі лунає дзвінок у двері.

— Кириле, піди відчини, це, мабуть, бабуся приїхала, — просить Поліна, не відриваючись від приготувань.

— Ми обов’язково договоримо, — торкаюся губами щоки Лео, перш ніж підвестися.

Йду до дверей, уже налаштовуючись побачити знайому пані Мар’яну. Але коли відчиняю — стискаю долоню на ручці трохи сильніше. Сюрприз знову.

На порозі, поруч із Агатою, стоїть незнайома дівчина. Величезна шапка, окуляри, довжелезний яскравий шарф, у якому вона мало не тоне. За всім цим спорядженням обличчя лишається майже загадкою.

У мене мимоволі виникає думка: сьогодні всі змовилися приходити без попередження — і обов’язково зі своїм +1.

— Ще довго триматимеш нас на морозі? — буркотить Агата, сама відсуває мене від дверей і проходить усередину. Незнайомка мовчки крокує слідом.

— Я Орхідея, — простягає вона мені руку.

— Не дуже вдалий жарт, — бурмочу, не поспішаючи її тиснути. Дівчина й справді якась… дивна.

— Моє ім’я Орхідея, — спокійно каже вона й повільно забирає руку. Жодної усмішки, жодної емоції. — Я нова помічниця Агати та її фізіотерапевтка. Поліна мала вас попередити.

Ага, звісно. Як і про Арсена. Проте своє обурення ковтаю.

— Вибач, — зрештою кажу, трохи м’якше. — Ім’я незвичне, я подумав, що ти жартуєш. А де пані Мар’яна?

— Зламала ногу і порекомендувала мене. Я її племінниця, — пояснює вона все тим же рівним голосом.

Я жестом запрошую її пройти до вітальні. Там уже стоїть повністю зібрана залізниця, яку Марк із захватом демонструє Агаті. Борис, Роман і Арсен розсілися на дивані й жваво щось обговорюють.

— Народ, у нас ще один гість. Тобто… гостя, — оголошую, привертаючи увагу. — Знайомтеся: Орхідея. Нова помічниця й фізіотерапевтка Агати. Вона теж святкує з нами Різдво.

У Бориса миттєво смикається кутик рота — ім’я явно його розважає. Він уже набирає повітря, щоб видати якусь дурницю. Я кидаю йому попереджувальний погляд.

На щастя, він його розшифровує правильно й стримується.

— А я лотос, — не втримується білявчик від глузливого коментаря. Роман одразу штовхає його ліктем у бік, але вже пізно — реакція запущена.

— Ти скоріше кактус із відсутнім почуттям гумору. А ще самозакоханий і безтактний тип, — Орхідея кидає йому такий погляд, що Арсен на мить справді замовкає.

О, так. Ми з нею в одній команді. Я навіть радий, що вона приїхала — буде кому ставити цього Арсена на місце, і Лео точно не сваритиме мене за це. Просто ідеально.

— Хлопці, не ображайте мені мою квіточку, — Агата обіймає Орхідею за плечі й шепоче дівчині щось на вухо. Та киває, і обидві підіймаються нагору до своїх кімнат.

— Нащо ти це ляпнув, Арсене? — запитує Роман.

— Та я пожартував! Її що, реально звати Орхідея? — білявчик переводить погляд на мене, ніби я головний експерт із рідкісних імен.

— Реально Орхідея, — підтверджую.

— Уявляю, як їй живеться з таким ім’ям, — не стримується Борис.

— От і я про це! — оживає Арсен, вчувши підтримку. — Звідки я міг знати? Та яка з неї орхідея?

— Яка орхідея? — піднімає голову Лео, вловивши край розмови.

— Ну ось вона схожа на орхідею, — Арсен показує… на мою Лео.

— Обережніше з метафорами, — попереджаю його й підходжу ближче до дружини.

У цей момент до вітальні входять Поліна з Кітті.

— Що тут відбувається? — цікавиться Поліна.

— Приїхала Агата зі своєю новою помічницею, — починаю пояснювати.

— Вона стерво, яке полює на чужих чоловіків? — зривається Кітті. — Де вона? Я її зараз швидко приведу до тями!