Наступні дні я придумувала, як би зробити так, щоб мене звільнили з компанії, а Андер, який вже був з Назаром в Іспанії, в одному місті з потрібним нам музеєм, читав усі характеристики й результати експериментів про те, що це скло витримує.
Звільнитися з компанії не те саме, що влаштуватися у неї, скажу я вам! Раніше у мене таких проблем не виникало, бо я просто зникала. Але зараз ми не хотіли кіпішу до виставки, а тому потрібно було не викликати підозр. Враховуючи, що перед цим ми з Ластівкою дуже старалися, щоб всі у мене закохалися і прислухалися до наших ідей, придумати причину виявилося з біса важко!
Загалом, після єхидного коментаря Марка і переважно його ж фантазією, ми розіграли невеличкий скандал про домагання. Спочатку я прийшла в коротенькій спідниці, потім — напівпрозорій блузі, а коли це скомбінувалося мене викликали й пояснили, що дрескод такого не дозволяє. А то я ще в ліфчику була, альо!
Зате користуючися тим, що мій керівник був чоловіком, а на таку тему він вирішив поговорити за зачиненими дверима, бо ж не зручно, спочатку я ледь не винесла йому мозок, вивертаючи всі його фрази в зовсім іншу сторону, ніби він справді мене домагався, тоді вибігла з кабінету і сиділа у туалеті якийсь час «плакала», тоді реально закотила істерику перед ейчаркою, з якої вона нічого не зрозуміла крім мого засмучення, а вже з дому написала їй про те, як мою ніжну психіку це все зачіпає і наскільки неприйнятним для мене є робота у колективі, де мені не дозволяють самовиражатися, сковують якимись навʼязаними суспільством та брендами одягу нормами, а керівники роблять такі неприйнятні натяки.
Коротше… було весело. Звісно, звільнили мене не за один день. Ще десь тиждень ми ніби пробували говорити, той керівник хотів перепросити й виправдатися, бо йому було зовсім не ок, що хтось звинувачував його у домаганні, коли такого не було. Він чесний, одружений чоловік і взагалі широкої душі людина. А тим паче він хвилювався, що реально мене образив, коли хотів як краще, але виходить не зміг підібрати слів, некоректно доніс свою думку. Мені навіть на секунду шкода його стало, непоганий чоловік.
Та з кожним днем я ставала все більш істеричною і врешті вони вирішили, що такий головняк, хай і талановитий, їм у команді ні до чого. Тим паче коли вона сама кілька разів казала, що працювати у з ними більше не зможе. І коли ніби все було добре, а тут таке утнула… хто знає, коли і який у неї буде наступний вибрик. Такі якості точно не роблять людину хорошим кандидатом на розробку захисних систем, бо це ж дуже серйозна тема.
Коли я нарешті остаточно звільнилася, а Назар нас зустрів в аеропорту і домчав до знятого будинку, Андер заявив, що будемо робити вибух, але радісно вихопив у мене уламки скла.
— Що значить вибух? — насторожено уточнила я.
— Ну ба-бах, знаєш таке? На усі грані кубу наліпите, бам — і він розпадеться. Стики це все ж найвразливіші місця, а ми зробимо вібрацію по усій довжині.
В голові вже малювалися картинки, де посеред ночі у темному приміщенні, куди тільки місячне світло падає крізь кілька вікон, а тиша така, що чутно кроки навіть у мʼяких капцях, раптово лунає БУУУУУУМ. І одразу у вікна світить прожектор з поліційного гвинтокрила і забігають люди в бронежилетах.
— Так, ні на що не натякаю, але ти все добре продумав? Це взагалі вперше в руках тримаєш, — я кивнула на пакет зі склом.
— Вони мені для цього не потрібні, — відмахнувся хлопець.
— В сенсі?! А нащо я їх діставала?
— Бо ти — сонечко, а вони мені цікаві, — блиснув усмішкою хлопець.
— А експонат вибух не зіпсує? — поцікавився Назар.
Хороше питання, до речі!
— Та ця фігня тисячоліття під землею валялася і не розсипалася, що їй якісь невеликі вібрації? — знизав він плечима. — Вона ж золота, а не паперова.
— Вона нам потрібна цілою, — нагадав Марк.
— Та знаю я, — наш хімік закотив очі. — Нормально все буде, я порахую.
— Кхм, Андере, а цей твій вибух… голосний? — запитала Ластівка.
— А як ти уявляєш собі безшумний вибух?
— А як ти уявляєш собі так шуміти у музеї? — підтримав Бог. — Невже його не можна проплавити чи прорізати?
— Можна, звісно. Але ви читали звіти, що це скло витримує? Не хочу, щоб ви у процесі випадково пропалили собі руки.
Я чомусь зависла поглядом на склі, один шматочок якого ще у Штатах з цікавості підклала під автомобіль, але він лишився без тріщинки. Зате коли розглядала на сонці й проводила пальцем по краю, милуючися, порізала собі об нього руки. То бо я дурна, а не бо це скло ріже якось особливо, але чомусь від цього спогаду віяло небезпекою і мене аж пересмикнуло, коли уявила, що щось замість скла крапає на голі руки. Брррр.
Ластівка з Богом перезирнулися, при чому її обличчя точно не виражало радості, а тоді він підсумував:
— Вибух — значить вибух…
— Назаре, здається, у тебе таки вийде поганяти, — сказав Марк.