Глава 20. Розробники захисних систем

Швидкість, з якою все почало закручуватися, не лишала часу на жодні зайві думки.

У мене б зайняло куди більше часу підготуватися до співбесіди та пройти тестове завдання на випробувальний термін молодшої спеціалістки з розробки захисних систем, якби в консультантах у мене не було найкращої спеціалістки з обходу таких от захисних систем. 

Та і я, хоч нічого не ламала, але вміла користуватися вразливостями, які створював людський фактор. Адже будь-що відкривається, ніхто не ховає речі від усього світу. Тільки від усіх, крім себе. А отже треба лиш дізнатися і дістати ключики у людей, у яких вони є. Тому я могла сказати, що б мені ускладнило це завдання, а Ластівка — подивитися на усе з технічної точки зору.

Чи треба казати, що з Ластівкою у передавачі у вусі, моїми палкими промовами про те, як дратують злодії, які зазіхають на мистецтво і взагалі чужі речі, та нашим навичкам американочку Ліз Міллер запросили на випробувальний термін? Як і те, що я до відповіді вже два тижні була у Штатах, вивчала місто, практикувала призабутий акцент і взагалі вживалася у роль. 

Як була відповідь, Даша не витримала, взяла Богдана і теж прилетіла до мене, бо прокидатися посеред ночі, якщо мені потрібна допомога, задовбалася. А так вони могли гуляти й розважатися, а якщо мені було потрібно, вона діставала планшет, швидко дивилася, відповідала й могла далі займатися своїм.

Та насправді Ластівка доволі багато часу проводила зі мною: фізично ввечері або через навушник та камеру вдень. Я сама не очікувала, бо ніби цю частину роботи вони скинули на нас і могли б не допомагати. Але ми з нею були на одній хвилі, були раді спілкуватися з, блін, ще однією дівчиною, і якщо в перший день у неї ентузіазму стосовно тієї компанії було не надто багато, то як краєм ока побачила якусь нову розробку і почула обривок діалогу моїх тимчасових «колег», вона всередині аж запалилася.

В результаті, якийсь час ми взагалі не думали про справу, а розважалися, як могли. Ластівка наказала таскати з того невпинного джерела цікавої для крадіїв інформації абсолютно усе, що можна було. Ми влазили в безліч дискусій, навіть за обідом намагалися розвести цих спеціалістів з розробки захисних систем на якісь «секрети» та мудрості, як вони ці системи створюють і як взагалі мислять. 

Та найвеселішим було намагатися пропхнути ідею, яка б навпаки зменшувала надійність захисту. Не щось глобально помітне, але Ластівка обрала дрібничку, яка, якщо за її словами «знати одну фішку», зменшувала б час злому у два рази. Вона накидала стільки аргументів з розумними словами, чому ця дрібничка навпаки життєво потрібна для захисту від зломів, а я настільки гарно відігравала роль, що врешті ідею прийняли. Ми тріумфували.

Та на цьому все закінчилося. Бог занудою не був і дивився крізь пальці на те, що ми робимо дурниці замість роботи. Бо у Даші горіли очі, а час у нас ще був. Ми з нею, зрештою, теж не пʼятирічні. Памʼятали про ціль і тверезо оцінювали, що встигнемо. А коли буде ще така нагода залізти у думки та розробки спеціалістів з захисних систем?

Та тоді прилетів Марк і, хоча все ще було кілька днів запасу, атмосфера вже не заохочувала дуркувати. Та і з Дашею ми до того часу надискутувалися з усіма та дізналися про багато проєктів, більшість з яких вона характеризувала не більше, ніж «ну, зійде». І, якщо чесно, я починала потроху втрачати до того смак. 

Загалом, коли прилетів Марк, ми почали справді працювати. А оскільки ми націлювалися на конкретний доволі серйозний проєкт, а не що завгодно, що мені розкажуть за обідом, та і деталі нам були потрібні усі, а не загальний швидкий огляд, то довелося братися за справу серйозно.

Вони вручили мені десяток жучків, які я випустила в офісі. Ластівка з Марком керували ними, а Бог дивився, хто де є, хто куди йде, куди повертаються камери й таке інше, і направляв мене. І це був чистий кайф, треба сказати! Я любила грати, але коли буквально за день ти можеш дістатися куди потрібно, та ще і чистими коридорами й без жодних несподіванок у вигляді людей і необхідності придумувати пояснення, що ти тут робиш, це абсолютно новий рівень.

Я приєднала у серверній якусь штуковину від Ластівки, тоді вона за пів хвилини підчистила відео з камер і вуаля — стало ще кайфовіше. Вона зациклювала відео на камерах там, де я йшла, відкривала переді мною двері навіть без пропусків і вже мала тонну інформації по потрібному нам модулю. 

Щоправда, ми швидко не зрозуміли, що там, бо то міг прочитати певно тільки Андер. І мені довелося ще півдня покрутитися по офісу, щоб пофотографувати записи й паперові креслення у лабораторії, де з тим склом працювали. Зате пощастило і я також знайшла зразки та уламки скла, а Марк з Богом подумали, оцінили ризики й сказали кілька уламків притягнути. Андер, як дізнався, пищав від захвату мов істерична дівка.