Глава 19. Чого ти боїшся?

В курс справи нас вводили й накидали разом план аж до пізнього обіду. У Андера зʼявився небувалий ентузіазм, він ледь не підскакував і готовий був би стирчати в лабораторії хоч всю ніч, щоб розгадати як йому найкраще проплавити чи прорізати скляний бокс, у якому виставлятимуть брязкітку Ластівки з Богом. На його жаль, деталей про те скло критично не вистачало, він з поважним видом фиркав, що якихось три нещасних речення про нього це не те, що потрібно справжньому хіміку. А ви нічого не тямите, то мовчіть і дістаньте мені що скажу.

Він ледь не в той нещасний вихідний був готовий засадити мене підробляти резюме і бомбардувати вхідні рекрутерів, щоб я скоріше дістала йому деталі про те суперскло!

Крім усього по реальному проєкту, Бог нам сказав придумати й зробити щось не надто цікаве побічне, аби Дені нас викреслив з памʼяті. Типові новачки вкрали щось посередненьке, все, історія зі збором ноунеймів закінчилася, ніяких зачіпок для Гвоздички.

Тому коли Даша з Богданом поїхали, ми продовжили брейнштормити вже у звичному складі, хоча місцями це було більше схоже на тренування команди камедіклабу. Придумувати, що можна вкрасти найбільш нудне і яким буде обличчя Дені, коли він дізнається правду, було вкрай кумедно. 

Розійшлися ми пізно ввечері, і, що дивно, навіть не виникало ідей відсвяткувати у клубі чи просто випивкою. Не було після переможного торжества, навпаки я відчувала ентузіазм, який буває лиш на початку, коли ідея спалахує й активно розгорається. Ентузіазм цього швидкого горіння, коли все несеться довкола, але ще не перейшло у фазу, де швидкість стабільна, а за вікном все звично змазане. Я впивалася цим відчуттям і воно було куди кращою нагородою, ніж відмітити алкоголем.

Я, здавалося, забігла у кімнату лиш піжаму взяти, але випадково задивилася у дзеркало на брови, бо при штучному світлі було видно волоски, які не помічалися вдень, зате дратували до нетерплячки, тоді перевірила буквально одне сповіщення у телефоні, а коли прокинулася чомусь в глибині стрічки Форуму, хтось з хлопців вже пішов у ванну. Як завжди! Починаю розуміти американські фільми, де у кожного по своїй!

Коротше, я ще трохи посиділа перед дзеркалом, але робити було нічого і тоді щось стукнуло у голову, а я — до Марка.

— Ері? — він тепло усміхнувся, пропускаючи мене у кімнату.

— Ти задоволений? — запитала, зайшовши й розвернувшись до нього.

— Бачити тебе завжди задоволення.

На мить я аж прифігіла, бо така манера спілкування була у нас нормальною на початку, але аж ніяк для нового-після-невдало-поцілункового Марка. І я вже поводилася інакше, бо ще не вистачало самій вішатися на хлопця! Ні, я теж швидко перестала до нього наближатися, навіть відсідала інколи. І флірт тілом зник, тільки язик я не збиралася прикушувати.

Але якщо він сам захотів погратися, то, звісно, я у справі! Навіть бажання обговорити події за день пропали, я підійшла, обійняла його за шию і ледь не замуркотіла, коли руки хлопця лягли теплом на талію. 

Я точно була тактильною людиною. Інколи мені здавалося, що я взагалі граюся аби мене обіймали, погладжували долоні великими пальцями й заправляли пасма за вуха, а не тому, що хочу бачити свою привабливість чи з кимось переспати. За деякими винятками, звісно. Очі й усмішка Марка затягували та змушували серце схвильовано стискатися і сильніше розганяти кров.

— А наша маленька справа вважається закінченою?

— Хочеш на побачення? — усміхнувся Марк.

— Хочу тебе послати, — смакуючи це в уяві, заявила я.

Після того, як він морозив мене, це було б подвійне, ні, потрійне задоволення. Усі дії мають мати відплату, хіба ні?

— Мені здається, — він нахилився до мене, — що ти хочеш іншого.

Я облизнула губи, але не тому, що це такий трюк, а бо саме чомусь вийшло.

— Не заперечую, — прошепотіла я.

— Тоді поцілуй мене.

— Ні, — я усміхнулася, підставляючи йому свої губи.

На мить Марк залип, а його руки вхопили мене трошки міцніше, змушуючи кров набрати ще кілька градусів. Він дивився настільки виразно, що я навіть повірила, хоча і боялася пустити цю думку, щоб не наврочити й ще не робити собі болючіше, коли вона знову виявиться хибною, що він нарешті зірветься і поцілує мене. Боялася, та думка була надто бажаною і надто вертлявою, тож все одно пролізла. Але це ж Марк… 

— Інакше не буде.

— Та ти просто хочеш цю фігню з рахунком!

— А ти просто боїшся.

— Милий, твої невинні погрози мене аж ніяк не лякають, — усміхнулася я ще ширше.

— Програти, Ері, — сказав він, а я завмерла і відчула тривожний холодок на спині. — Якщо для тебе це гра, ти у ній маєш програти.

Усмішка ледь не станула з обличчя, але я майстерністю професійної акторки-аферистки втримала її й запитала, маскуючи у голосі напруженість:

— А для тебе це що?

Марк уважно роздивлявся моє обличчя, а я відчувала, ніби він розділяв скальпелем мʼязи серця на окремі волокна. Надія ще жевріла десь під його пальцями на талії, бо вони там лежали цілком очевидним жестом. Таким, який мені підходив. Але починаючи з шиї від хребця до хребця вже повзла напруженість, цементувала спину, з кожною миттю його мовчання все сильніше.

— Такого немає, Ері. Що вийде — справа обох.

Дивитися в його очі я не витримала і повернула голову в сторону. Надія безслідно просочилася крізь його пальці у повітря, а вони стали відчуватися інакше, якимись непідходящими. Крім того, в голові змагалися думки про те, що мені як професіоналці треба втримати обличчя і взагалі якось з усім розібратися і те, що це точно не найбільше, що мене хвилювало.

Вирішувати було беззмістовно, бо якісь емоції у мене вже проявилися. Марк ослабив хватку, але не забрав руки, лишаючи мені самій обирати. І я мʼяко вивернулася та пройшла до вікна три кроки. Опанувати себе вийшло швидко, бо я, по перше, все ж професіоналка і справжні емоції вмію ховати. А, по друге, на відстані від нього одразу стало легше дихати й думки прояснилися. Чорт, що я роблю взагалі…