— Так, у нас до вас є пропозиція і я рекомендую погодитися, — заявив Бог, як вони з Ластівкою переговорили.
— Ми всі уважність, — кивнув Назар.
— Ви допомагаєте нам у справі, ми забуваємо про те, що ви пробували зробити. І вам теж доведеться це забути, звісно.
Воу… на це я навіть не знайшла жодного дурнуватого жарту.
— Богам потрібна допомога? — усміхнувся Андер.
— Вам потрібен спосіб розплатитися. А ми сьогодні не проти зробити благодійний жест.
Я подумки присвиснула від такого нахабства, але одночасно хотілося усміхнутися. Він мені все більше подобався. Я навіть подумала, що з таким було б подвійно кайфово погратися. Тільки тоді б мене точно прибили і я навіть не була впевненою, хто б зробив це першим. От зустрінься ми з ним без всіх оцих десь рік тому, могло б бути цікаво.
— І цей жест містить щось крім вашого глибокого розуміння? — уточнив Марк.
Бог витримав паузу, а тоді усміхнувся:
— Можливо. Справа гучна, а у нас багато потрібних звʼязків.
— Нам потрібно це обговорити.
Бог знизав плечима, ніби дозволяючи, але вставати й звалювати ці двоє не збиралися. Довелося вже нам зібратися біля дверей.
— Що думаєте? — запитав Марк.
— Можна перекладач з великонатякального? — сказав Андер.
— Все видалити, ще раз не пробувати. Зробити що їм буде потрібно. Про це будуть писати й вони знають Гвоздя.
— Тобто він напише, що ми захочемо?
— Сподівайся, — фиркнув Марк. — Йому можуть донести прийнятну для них версію. А що напише то на його стороні.
— Непогано, — задумливо кивнув Андер.
— Трохи не те, ні? — висловився Назар.
— Згоден, — кивнув Марк.
— З тобою хочуть працювати Ластівка з Богом, — сказав Андер. — Що тут не того?
— Хочеш сказати, що ми все це зробили, щоб потім безплатно допомагати їм? — скривився Назар.
— Звучить не дуже, але ж це Ластівка з Богом.
— І саме ця фраза вас усіх підбішувала, — справедливо наголосив Назар.
— Ну… так.
Хлопці примовкли, перезираючися. Я поглядала то на них, то на парочку кримінальних легенд, яка почувалася вкрай вільно на нашій кухні. Крім того, що я вже давно їм симпатизувала, не хотілося відчути, як може змінитися тон нашої розмови, якщо ми не погодимося.
— Ері? — гукнув Марк.
Він взагалі був на диво тихим для такої розмови. Ніби тут реально вирішували Андер з Назаром, ха. Сам же був якимось відстороненим і нахмуреним.
— Я б не хотіла з ними сваритися.
— А коли ти збиралася їх пограбувати, ти на що сподівалася? — фиркнув Андер. — Що ми після цього чай з тортом будемо пити?
Хороше, до біса, питання!
— Що переможців не судять…
— У цій дурнуватій фразі.
— Фраза норм, — заперечив Марк. — Ситуація не та.
— І ми не переможці, — спохмурнів Назар.
— А є варіант? — запитав Андер.
— Не знаю.
— Та кажи чесно, — буркнула я. — Немає.
— Ти завжди була скептиком, — сказав Марк.
Фраза про те, що я мала рацію, зрикошетила від зубів. Марк привів нас туди, де я не уявляла, що ми можемо опинитися. І закидати йому це було несправедливим.
— А ще я нагадую, що вони сидять у нас на кухні.
— Так, проблема, — пробурмотів Андер.
— Не наздоженуть, — заявив Назар.
Я швидко прикинула, що потрібно, щоб дістатися його машини. Чотирьом людям.
— Якби ми надворі були, — похитав головою Марк.
— І що? — запитала я. — Далі що б робили?
— В сенсі? — перепитав Назар.
— Що другий раз нам це не запропонують, — відповів за мене Марк. — А дістати їх тепер буде складніше…
— Для чого? — повернувся до початкового настрою Андер. — Ми впоралися, альо!
— Та де? — запитав Назар.
— Ви хотіли класні справи з крутими перцями? Куди вже вище? — кивнув він на наших «гостей».
— Хм, справедливо, — подумавши, погодився Назар.
— Марк? — запитала я.
— Тобто ви за? — обвів він усіх поглядом.
— Буде прикольно, — усміхнувся Андер.
Назар знизав плечима, але кивнув. І я бачила, що загалом ідея починає запалювати його, але показувати, що він настільки швидко і відверто змінив думку (а ще що в цьому допоміг саме Андер!) він був не готовий.
— Мені вони подобаються, — сказала я.
— Гаразд, — кивнув Марк і мені здалося, що з полегшенням.
Ми повернулися за стіл, а Ластівка з Богом з очікуванням подивилися на нас.
— Ми згодні, — заявив Марк. — Але з деякими проясненнями.
— Інакше я б вас розчарувався, — задоволено сказав Бог і попросив Ластівку. — Набереш Гвоздичку?
Вона спритно поклацала щось у ноуті, а тоді простягнула йому телефон. Ми усі мовчки спостерігали й не знаю як хлопці, а я намагалася згадати, що ж це за дівуля. Виходило так собі. Все ж я ніколи не була експерткою по всіх персонажах діамантів.
— Слухаю, — роздався дівчачий голосок з телефона.
— Привіт, Гвоздя.
— Ммм, Бог, — подобрішала вона. — Ластівка шифрує?
— Ображаєш.
— Добренько. Чого вам?
— А ти не в гуморі сьогодні.
— Я трохи зайнята.
— Можу і скинути.
— Для тебе час завжди є, — тут же запевнила дівчина. — Але Бодь, день так собі.
— Окей, зрозумів. У мене для тебе унікальна акція. Незабаром натрапиш на новину, в якій буде багато питань. І ми будемо такі ласкаві, що готові тобі відповісти.
— Хм, неочікувано. І чому б не сказати зараз?
— Поки для нас рано. Але ти зрозумієш, про що я.
— Я ж можу і зараз почати рити.
— І зробиш так, але не вийде. Гвоздя, на тверезу голову такого не придумаєш.
— Курну піду, — буркнула дівчина і прозорливо запитала. — Нащо ти зараз дзвониш?
— Всьому свій час.
— Ясно… — дівчина якийсь час мовчала, а тоді продовжила. — Тобто бомбезна новина, ви причетні й просто так не розібратися. Звучить самовпевнено, але можу повірити. І що ви готові запропонувати, щоб я вас про це запитала?