Глава 16. Неприємні відкриття

Перше, що ми дізналися, слухаючи записи, було те, що Бог — це Богдан. Креативно прям не можу. Гвіздь, мабуть, довго думав над його прізвиськом. Але я не могла не погодитися, що цьому хлопцю воно підходило ідеально.

Це було ледь не єдиним корисним (ні), що ми почули за кілька днів. Захват від того, що у нас є прослуховування, пройшов доволі швидко. Ми зрозуміли, що сидіти там і чекати, коли ж почуємо щось цікаве, це доволі нудне заняття. До компʼютера вже нікого не тягнуло, але одна людина там завжди чергувала. 

Крім ночей, якщо нам здавалося, що вони як нормальні люди пішли спати. Переважно нам так і здавалося, але все одно був сигнал на датчик, щоб, якщо вони почали рухатися, він дав нам знати.

Ми могли чути лиш коли вони говорили у кімнаті з рюкзаком або принаймні у сусідній, якщо не були зачинені двері. І залежно від того, де саме він і вони знаходилися, як відбивався від стін і предметів звук, перш ніж потрапити на датчик.

З цікавого я зрозуміла, що вони справді дуже милі; ми впевнилися, що вони до чогось готуються; що вони тренуються кожного ранку; що інколи буває шум, який Марк впізнав як дрон і вирішив, що в будинку з ним вчиться літати Ластівка.

А ще була фраза, по якій ми намагалися прикинути, що ж буде їхньою ціллю. «Ти пробила їхні замовлення? У чому вони збираються його виставляти?». А Ластівка сказала, що працює над цим.

З фрази ми прикидали, що, імовірно, мова йде про якийсь експонат. Певно новий. Мабуть, не картина, бо «його». Список імовірних експонатів ми теж накидували, але це рухалося не швидко. Знавцями мистецтва чи інших музейних штуковин ніхто з нас не був, де шукати подібну інформацію уявляли поверхово. Це стояло у плані, ми потроху займалися цим завданням, але жодної систематичності тут точно не було.

Після того, як Марк мене так і не поцілував, він і поводитися став зовсім інакше. Більше не було ніяких «випадкових» чи не дуже доторків та обіймів, а на мої спроби наблизитися він реагував прохолодно. Тобто не був проти. Обіймай мене, звісно. Але сам мене не обіймав у відповідь і лиш слідкував з усмішкою, посміюючися з того, як я хочу від нього реакції й не можу її добитися.

Попри те, що ми жили в одному будинку і бачилися ледь не цілодобово, мені стало його не вистачати. Він мене шалено бісив цією новою поведінкою, бо я так само шалено хотіла, щоб все повернулося, як було раніше. І пішло далі, бажано.

Зазвичай я легко викидала з голови тих, з ким гралася. Якщо мені щось було від них потрібно — як тільки отримувала це і крала те, що хотіла. Якщо мені було просто весело гратися, часто вистачало одного знання, що я їм цікава. Що я можу їх отримати, якщо захочу. 

Отримувати я хотіла не так часто, бо професія у мене така, що гралася я дуже багато з ким. А може і не тільки професія, а й характер давав про себе знати. Мені справді подобалося відчувати, що я приваблюю. 

Зараз же все було інакше. Марка я викинути з голови не могла, а може й не хотіла. І він був точно з тих небагатьох, кого я хотіла отримати. Але чорт… це мало бути саме в такому формулюванні. Це була моя гра і мені в ній було комфортно, поки я сама обирала досягнення і лиш дозволяла іншому добре провести час зі мною.

Я мала отримувати їх, а не навпаки. Навпаки робило мене вразливою, а я була достатньо симпатичною, впевненою у собі й розкутою, щоб такого не допускати. Бо поки перемагала я, мене ніщо не могло зачепити.

Я дуріла, як інколи хотіла, щоб Марк знову по особливому подивився на мене. Відчувати його руки на талії й пригортатися, зазираючи у вічі. Відчувати часте дихання, яке акомпанувало моєму. І танцювати на цій грані, де я знаю, що він хоче поцілувати, але не даю до кінця зрозуміти, чи можна. На ній зазвичай було найцікавіше. Тільки от я вже хотіла перейти за грань, та і що можна відверто сказала, а Марк не поспішав цього робити.

Він мене дратував до неймовірності. Бо ми все ще не вийшли за рамки моєї гри, але чомусь я вже відчувала, що була у цій вразливій позиції. Якось він вже зміг мене зачіпати. Я ще не програла, але вже скільки не могла отримати те, що хотіла. Моя гра не мала так працювати.

Від того, що Марк сторонився, я навпаки не могла перестати про нього думати. Помічати, яка у нього гарна усмішка, а ще інколи залипати на пальці. Він був мені потрібен, але попри все я не була готовою програвати.

І тільки те, як він продовжував вести рахунок, скільки разів я «нариваюся», давало мені зрозуміти, що ніяким магічним чином він раптом не перестав про мене думати. Я йому все ще цікава, він лиш теж не хоче програвати.

Через те, як він поводився, «нариватися» я стала тільки ще більше. Я все хотіла розвести його на емоції, змусити зірватися, але він ніяк не ламався. Тільки з усмішкою додавав один до рахунку. Зате це було хоча б мінімальним сигналом для мене, нагадувало, що все в порядку, я його приваблюю. Впертий екземпляр попався, але у твоєї самооцінки немає приводів хвилюватися.

І все ж я хвилювалася, бісилася і складно засинала ночами. І взагалі не памʼятала, щоб хоча б один хлопець змушував мене так довго думати про себе. Чортів Марк.