Глава 14. Перший успіх

Мені б полестило, якби Марк після того вечора справді щось вигадав. Але це було не так. Принаймні, він сам був не надто задоволений. Та пройшов майже тиждень, всі виконали свою частину підготовки, а у нього інших ідей все одно не зʼявлялося. Тому ми пішли з двома планами, втім розуміючи, що нам дуже потрібен саме план А.

Тому, коли курʼєр натиснув на дзвіночок, ми усі затамували подих. Ми троє — перед монітором, Назар же за рогом їхньої вулиці. Я з ним навіть перестала жартами перекидатися через передавач, а за весь час роботи з нами таке було вперше. Я схрестила пальці, хлопці подивилися на це і кивнули. Настрою сміятися з такого точно ні в кого не було.

Маленькою деталькою було те, хто з них двох вийде до курʼєра. Нам була потрібна Ластівка.

Як змусити з недоступного для нас будинку вийти саме її? Так, щоб це було не підозрілим? З трішки адекватних ідей була тільки щоб курʼєр подзвонив, коли Бог буде у душі. Але тут було багато проблем. Наприклад те, що через вікна ми могли заглядати більш-менш лише на кухню (тільки тут вони ніколи не опускали жалюзі чи не зашторювали) і ще не могли викликати курʼєра за одну хвилину.

Принаймні, Марк пообіцяв йому тисячу, якщо віддасть посилку в руки дівчини. Якщо що, ми трохи сподівалися на бажання курʼєра отримати гроші і його фантазію для цього.

Нам було потрібно, щоб Ластівка ніч не спала. Принаймні, дуже погано. Тому Андеру нарешті випала нагода похімічити й він зробив газ, що не мав кольору і запаху, але перезбуджував нервову систему. Зі стійким ефектом. Андер клявся, що вистачити має на годин пʼять-шість, залежно від того, скільки вона вдихне і що саме буде робити весь цей час.

Газ через трубку, яку ми протягнули сусідським двором, Назар розпилив якраз перед приходом курʼєра. Його теж зачепить, але тут вже вибачай. Ми зі своїми обличчями ніяк не могли грати цю роль самостійно. Надто нахабно, надто багато ми й так крутилися довкола них останні тижні.

План «Б» складався з роздріблених деталей. По перше, ми сподівалися, що якщо Богу не буде спатися, то хоча б на якийсь час він і їй не дасть. А далі в Андера був ще один газ, який мав змусити скаженіти сусідських собак, в Назара мотоцикл без глушників, а в нас петарди, які можна було кидати на сусідній вулиці, мов там гуляють якісь дурнуваті підлітки. Та це все не давало гарантії, що вона справді не виспиться. І викликало б настороженість, принаймні підсвідому.

А тому ми затамували подих, а я схрестила пальці, щоб двері відчинила саме Ластівка.

***

Ластівка.

Пролунав дзвінок у хвіртку і я швидко прикинула, що це може бути. На думку нічого не спало.

— Богдан!

— Що? — почулося з другого поверху.

— Ти щось замовляв сюди?

— Ні.

Десь так я і думала. Курʼєри нам привозили і їжу, і побутові речі, і майже все, насправді. За крадійськими штуками ми самі їздили, а інше — нащо витрачати час? Але ми б знали, якби це було щось наше.

Подумки я полаяла Богдана, бо комусь у будинку сильно заважав мікрофон. Він погодився на таку звичайну зручність, як камера біля хвіртки, тільки якщо я приберу мікрофон з пульта всередині. Тому на екрані я бачила відео, але відповісти не могла.

Бурчала я не зло, лиш по звичці. Його пояснення, що будь-що можна зламати й тому не потрібно пхати будинок всередині такими речами я, загалом, розуміла. Хотілося сказати, що я ж найкраща і хто зламає мій захист, але критичне мислення натякало, що обережність зайвою не буває. І якщо її ціна лиш маленька неприємність від необхідності вийти до хвіртки, то гаразд.

Курʼєр, як я і здогадалася, приїхав помилково. Спочатку він доволі наполегливо намагався вручити мені величезний букет квітів, але коли почув, що ніяка я не Маша, подзвонив замовнику і виявив, що переплутав будинки. Замовник переплутав точніше, а тому я починала сумніватися, що так він цінує свою Машу.

Курʼєр перепрошував, я лиш махнула рукою. Взагалі не хвилювало. Я б і не чекала, поки він подзвонить розбереться у ситуації, бо це не моя проблема. Затрималася тому, що щось насторожило. Але я озирнулася і нічого підозрілого не помітила, а тому списала це відчуття на появу курʼєра. 

Мене тригерило майже усе, що відбувалося не за планом. Курʼєр, якого ми не викликали, був саме таким. Але ж люди часто щось факаплять.

***

Ері.

Коли Марк скинув виклик, а Ластівка на моніторі зачинила хвіртку, ми перезирнулися з переможними усмішками.

— Народ, — почувся з ноутбука голос Назара. — Це була вона.

Я закивала, хоча він точно не бачив. Але і дивилася я при цьому на Марка, а він — на мене.

— Так, — відповів йому Марк, глянувши на мої губи й назад в очі. — Їдь додому, до ранку ми вільні. Ми теж збираємося. Ері, ходи квіти забери.

Якраз як він договорив пролунав дзвінок і я побігла відкривати курʼєру. Ми лишилися в одному з будинків на сусідній вулиці, звідки виперли мешканців на острови. Щоб за планом «А» хтось справді забрав у курʼєра квіти, але більше, щоб реалізувати якщо що план «Б». Але з якою ж радістю я брала у руки цей здоровенний букет, розуміючи, що від нас тут знадобилося лише це!