Глава 13. Крейзі плани

За кілька тижнів доволі старомодного слідкування ми дізналися кілька речей. Перше, що це не так вже і легко. З одного боку, бо нудно. З іншого, бо треба не попастися, але весь час все помічати. Коротше, вимотує. Ми дотримувалися політики, що важливіше не попастися, аніж щось дізнатися. Бо у часі ми були не обмежені, а от викликати підозрілість не можна було нізащо.

У нас були зміни. Одна людина відпочивала (спала. Більше ти нічого вже не хотів). Одна була звʼязковою. Тобто ніби відпочивала, але сиділа за компом і щось могла гуглити, підказувати, дивитися по карті та інше. Розважати інших у мікрофон (ми з Андером тут взагалі відривалися). І дві інші чергували-слідкували. При цьому як вони тільки не переодягалися! Курʼєри на велосипедах, електросамокатах чи мотоциклі й таксисти були улюбленою фішкою. Свиснути таксі не так і складно, виявляється.

Крім нас, де можна ми обходилися технікою. Це міг бути дрон, але з причепленою додатковою камерою. Ніби літає хтось просто відоси собі знімає, він взагалі в іншу від вас сторону дивиться. Дрон у класичній моделі, але не наша додаткова камера. Шкода, що надто часто його брати теж було підозрілим.

Зі скеледромом прокотило хакнути їхнє відеоспостереження, хоча це зайняло у мене цілу ніч. О, а ще ми підмутили так, що з двох зручних нам будинків неподалік господарі поїхали на якийсь час. Ви чули про лотерею з поїздкою на острови? О, ну як же, це ж в магазині проходило, ви власники щасливого чеку. Нічого не потрібно і навіть знайду вам готель, де можна з собакою. 

Ластівка з Богом були доволі цікавими кадрами. Бо у неї блін був літак! Або принаймні вона на ньому літала, Бог навіть не завжди їздив з нею на аеродром. Літак. Капець. Вона доволі посередньо їздила на машині (Назар дивитися на це без сліз не міг) і при цьому пілотувала літак. Це без коментарів просто.

Але найбільше нас вибивало навіть не це, а що вони доволі часто готували вечері. І не макарони варили, а якщо вже так, то мінімум спагеті з якимось соусом, ще і прикрашені зверху листочком мʼяти. Вони готували. І наче їм це навіть подобалося. Суперлюди.

А ще чим далі, тим більше я симпатизувала їм. І, можливо, місцями трішки заздрила. Вони були такими милими разом. Хоча я і не могла чути, про що вони говорять, було видно, що єхидини ще ті. Але як би вона награно не обурювалася, все одно все закінчувалося усмішкою, поцілунком, або тим, що він ловив її за талію, притискав до себе і щось шепотів. І тоді це все одно була усмішка.

І вони були справді круті, я б теж не проти так бігати чи лазити.

— Так, народ, думаю, ми підійшли до наступного важливого питання, — заявив Марк, коли нарешті дав нам відбій і ми спокійно з піцою зібралися вдома.

Чому з піцою? Бо коли слідкуєш за цими, не завжди є можливість і піцу поїсти. А якщо можливість поїсти була, то ми були у місті, де були доставки. Привіт, нормальне харчування. Тому з піцою я в ці тижні не бачилася і знову почала її любити.

— Як звати Бога? — припустила я з дурнуватою усмішкою а-ля закоханої, дивлячись на його фотку.

Привабливий хлопець, до речі. Коли він лазить без футболки на скеледромі я взагалі пливу. Не розумію, як Ластівка не накидається на нього прямо там. І чому взагалі йому таке дозволяє, я б на її місці прикривала цього хлопця від усіх чим тільки можна.

— З біса тебе це турбує? — запитав Назар.

Марк же красномовно подивився на мене й одними вустами прошепотів «тридцять пʼять». Стільки разів, на його думку, я наривалася з моменту, коли ми почали грати у відкриту.

— Це не рахується, ти що в монастирі виріс? — фиркнула я.

— Почала вірити у програш, — усміхнувся він. — Мені подобається.

— Перебʼєшся!

— Приблизно так, — кивнув він, розтягаючи губи ще ширше.

Та чорт! Чому ми можемо в одні й ті ж слова вкладати зовсім різний зміст, якщо потрібно?

— Ви про що? — з цікавістю запитав Андер.

Марк дивився на мене, мовляв, а на це що скажеш? Що, нарешті язик проковтнула? Та ну, не може бути!

Я ж пхикнула і відвернулася, бо на таке не ведуся. І бо достатньо цікавої відповіді на думку швидко не спало.

— Та Ері обіди готувати сильно хоче, — наплів для них Марк.

Я спалахнула від обурення, але довелося це проковтнути. Хоча я відчувала на собі його глузливий погляд. Але що я могла? Коли я відвернулася, дозволила йому відповідати як заманеться. Не буду ж я тепер казати, що у нас спір, хто кого раніше вламає на секс?

Я, до речі, ніякого рахунку не вела. Хоча Марк користувався буквально кожною можливістю торкнутися мене, погладити по спині чи обійняти, а його улюбленою манерою говорити стало пошепки мені на вухо. Якщо ми наодинці. Але цього ми не проговорювали, та і що я йому можу за це зробити, якщо він програє, не придумала. Та цим він сам мене провокував «нариватися» ще більше.