12.2

Мені ніколи ще не було настільки приємно прокидатися поряд з кимось. Я лежала у Марка на плечі, але чомусь не з того боку, де засинала. Головою відчувала, як він дихає, а мою талію приємно гріла його рука. В усьому тілі й голові відчувалася легкість, а на душі було спокійно і гармонійно.

— Усміхаєшся так, наче ми не просто спали поряд, — сказав він.

Я засміялася, а він погладив рукою по талії.

— Хуліганка, блін.

— Що? — я з цікавістю повернулася більше на живіт, вклала руку у нього на грудях і примостила на ній голову, щоб було зручно дивитися у ці гарні очі. — Це ще чого?

— Бо за те, що ти робиш, по тобі ремінь плаче.

— То ти з тих, хто любить гостро? — лукаво запитала я.

— Ти з тих, хто на ремінь напрошується.

І перш ніж я встигла відповісти, його рука спустилася нижче за талію і несильно шльопнула.

— Ей! — я аж сіпнулася попою вгору.

— Ти не уявляєш, з яким задоволенням я б тобі за це все всипав.

— Милий, ти ж сам обіцяв до себе віднести, — я усміхнулася. — Чого ж ти хочеш?

— Тебе.

— Я знаю, — я закусила губу.

Він шльопнув відчутніше, від чого я сильніше сіпнулася. Марк скористався цим, перевернув мене на спину і навис зверху, а у мене перехопило подих.

— Інтриганка недороблена, — беззлобно мовив він. — Любиш дражнитися?

В його розширені зіниці можна було затягтися не гірше за чорну діру, але такі ігри, взагалі на грані, а тим паче з ним, мені подобалися найбільше. Я провела язиком по верхній губі.

Марк роздратовано видихнув і різко наблизився. Я думала, хоче щось сказати, навіть голову трохи в сторону відхилила, але натомість він зловив вустами мочку вуха, від чого я знову ахнула. 

Його рука тим часом стала гладити мене по животу, боку, верхній частині стегна. Він легко вкусив мочку вуха, тоді посмоктав, повів губами нижче. Не цілуючи, ледь торкаючися шкіри, але це якраз дражнило, змушувало уявляти ще більше. А рука знову повернулася на живіт, а тоді й вище, але все ще під лінією ліфчика. 

Я вигнулася, одночасно стискаючи стегна, а Марк повернувся до вуха і прошепотів:

— Ти хочеш мене і я теж це знаю, — тоді підняв голову, заглянув мені в очі. — І коли це станеться, отримаєш за усі свої витівки. І вже не так легенько.

— Тільки якщо я програю, — сказала раніше, ніж зрозуміла, на що погоджуюся.

— Це будеш ти, повір.

— Подивимося.

Марк усміхнувся і якийсь час ми так і дивилися одне одному в очі, ледь не стикаючися носами. Під цим поглядом я навіть почала вірити, що він може мати рацію. Відчути його губи хотілося до божевілля. А тоді він сів на ліжку поряд, боком до мене.

— Може підеш, поки хлопці не приїхали?

Це була своєчасна і надзвичайно правильна ідея.