Глава 11. Зустріч з цілями

Від нашої жертви ми з Марком привезли знання, що Ластівка — капець розумна та вправна, факт, що вона відрубила камери на другий день, а втекла на третій, а ще її імʼя і фотку — видрук з камери спостереження.

Діставали ми це все в іншому місті, зате обійшлося безкоштовно. Хлопчина спочатку вразився, що хтось до нього приперся, тоді ще більше вразився, що бачить якихось абсолютно незнайомих діамантів, тоді спробував смикнути у нас кристали, але Марк заломав йому руку і сказав, що це неввічливо і ми ж прийшли по нормальному. Можемо почати по не нормальному. Те, що у мене був контроль над його телефоном і компом, аргументів теж додало.

А ще я постріляла очима і мило усміхалася, а хлопчині загалом нічого не коштувало нам допомогти. І пожалітися на Ластівку, тобто Дарʼю, бо він на цю вискочку витратив багато грошей і сил, а нічого не отримав. Вона ще й обікрала його, як втекла. 

Хоча він і не вірив, що у нас щось вийде (що б ви там не задумали), але побажав успіхів. Він би зрадів, якби через нас зміг їй помститися.

— Ого, та вона теж мала, — здивувався Назар, коли ми все їм розповіли й показали фотку.

— Це два роки назад, — уточнив Марк.

— Що значить «теж»? — підозріло запитала я.

— Хочеш, щоб я називав тебе старою? — усміхнувся Назар.

Я насупилася і показово від нього відвернулася.

— І що тепер? — запитав Андер. — Ері, а з іменем ти можеш її пробити?

— Ні.

— Навіть по магазинах?

— Ти думаєш, вона десь використовує своє імʼя?

В принципі так не думав ніхто, але я все одно прогнала її всюди, куди встигла отримати доступ, поки шукали наших жертв. Пусто.

Хлопці, тим часом брейнштормили, в яких же місцях можуть бувати Ластівка з Богом. Фізичних, де б ми могли заюзати її фотку.

— Слухайте, ну по любому десь тренуються. Це ж Бог, — казав Андер.

— Думаєш, по абонементу у спортзалі? — фиркнув Назар. — Скоріше повірю, що він купив собі спортивний комплекс.

— Щось більш специфічне має бути, — кивнув Марк. — Тренуватися де завгодно можна. Щось, без чого не обійтися. Типу спортивні травматологи, купування їжі, рахунки за комуналку… 

— Та ну, — тепер вже фиркнув Андер, але водночас зарився у телефон, — травматолог то яка імовірність?

— Блін, пропонуй. Я ідеї накидаю.

— Бог дрони використовує, Гвіздь про це писав, коли розслідування Цитаделі робив, — згадала я.

— Думаєш десь тренуватися має? — Марк задумався.

— Закинуті будівлі підуть, — кивнув Назар. — Але навколо міста їх повно.

— Ти багато ганяєш, ти усі знаєш? — запитала я.

— Я не їжджу всюди, лиш по нормальних дорогах. Що бачив — вистачає.

— Ми не можемо моніторити такі будівлі, — похитав головою Марк. — І не факт, що вона ходить з ним, а ми поки знаємо лиш її.

— От воно! — вигукнув Андер. — Скеледром.

— Що? — ми повернулися до нього.

— Вони лазять на скеледромі. Обидва, — він повернув телефон з відкритим Форумом, але що там написано по факту ніхто не розглядав. — Це достатньо специфічне, щоб ви не думали, що вони забахкали собі скеледром вдома?

— Достатньо, — задумливо сказав Марк. — А скільки у місті є скеледромів?

Список ми нагуглили за десять хвилин, а тоді половину Марк відкинув. Убого. Убого. Убого. Зійде. Гаразд, перевіримо. В результаті він показав на один, в якому був впевнений на девʼяносто відсотків і ще кілька лишив для підстрахування. Що б ви розуміли, впізнали її у першому.

Ганяти по скеледромах ми відправили Назара, як єдиного, хто виглядав достатньо доросло і солідно для того, щоб бути поліціянтом. Значок йому Марк організував без проблем і перегонник поїхав шукати «свідка» в одній «дуже делікатній» справі.

Ми його ще забезпечили непомітною камерою і передавачем у вусі, так що я могла слідкувати за ситуацією і підказувати найкращих жертв. І як з ними краще поводитися також. Хоча забовтував дівчат Назар, виявляється, і без моїх порад прекрасно.

— Сонце, ти прямо в ударі, — сказала я, коли він вийшов з одного зі скеледромів.

— А  то! — хмикнув він.

Марк, який теж сидів поряд, на наші перемовляння лиш хмурився. Хоча що такого? Йому і мої коментарі під час «забовтування» не надто подобалися, зате Назар мене розумів ідеально. 

А як можна не зрозуміти фразу «стоп, брутального мужика нафіг. Для цієї ставай лапусиком»? Це було максимально інформативно, результату від працівниць скеледромів ми з Назаром досягали, для чого все і затівалося. І що, що він потім запитав, яким треба ставати для мене?

І подумаєш, що ще колись я бовкнула, що «о боже, таким тоном треба зізнаватися мені у коханні!». Що такого то? Нам з Назаром все було норм, навіть весело. Андеру, який час від часу сновигав за нашими спинами й щось чув, теж.