10.2

Боже бережи Ластівку, вона реально скинула неймовірне джерело інформації. Хоча це все було у відкритому доступі на Форумі, але не впевнена, що я б знайшла. Для цього треба знати, що таке існує, бо гілок на Форумі були мільйони. 

В цій хакери-початківці (як для діамантів) рівня трохи вищого за мій обговорювали, як і де вони шукали Ластівку. По часовому проміжку я вже розуміла, що в той час вона була у Бога. Але важливо інше — тут було дуже багато ідей. Які у них всі не спрацювали, але все одно я цим розширила свій кругозір, а ще зібрала крихти інформації про неї, які знали ті «детективи».

Не можу сказати, що це просунуло нас хоч трохи, але було пізнавально. А от про бази даних магазинів ідея все ще була привабливою. Цікаво, де купують потрібне Ластівка з Богом?

За день ми мали здоровенний пул інформації, все ще відкритої з Форуму. Завдяки ідеям з треда, який скинула Ластівка, я навчилася знаходити там потрібне хоч за два роки назад навіть не знаючи, що про таке писали й хто.

Інфи вистачало, щоб Марк профільтрував наших потенційних жертв і визначив пʼятьох, «з ким можна працювати». На них мені треба було нарити щось серйозніше і визначити, хто вони такі.

Ми твердо вирішили, що обійдемося без Дені. Марк — бо не хотів, щоб той хоча б щось знав про те, чим ми займаємося. Я — бо і цьому «бізнесмену» буде не зайвим довести, що не такий вже він і всесильний та всім необхідний. І без нього розберемося.

Кілька днів у мене мало що виходило, але я все одно, стискаючи зуби, продовжувала. Голову розпирало від нових знань, я реально відчувала, як ростуть мої цифрові навички. Це давало надію, але здорово тиснуло на мозок.

Користуючися тим, що я була найкориснішою на той момент людинкою, я юзала хлопців по повній. Вони мені бігали приносили усе потрібне, готували їсти (навіть заморожене треба зварити чи запекти!) і взагалі виконували усі забаганки. Та і самі пробували придумати, як мене підбадьорити чи допомогти. Андер розважав жартами час від часу, Марк масажував плечі, а Назар двічі витягав ввечері поганяти й «розвіятися».

В черговий день я взагалі ледь вставала з-за компа, а їжу Марк в мене сам запхав. Але це тому, що я відчувала прорив і була надто захопленою процесом. Коли бачиш, що результат буде вже ось-ось, хочеться швидко добити його і видихнути, аж сили звідкись беруться.

У вечері я презентувала хлопцям наших пʼять потенційних жертв. Хто насправді, чим крім роботи займаються і де знаходяться зараз. Дякую Боже за геолокацію у смартфоні та компі чи постійне підключення до інтернету. 

— Круто, блін! — підсумував думку усіх Андер. — А ти точно не можеш так Ластівку з Богом пробити?

— Приколюєшся? — фиркнула я. — Це — майже звичайні люди. З точки зору хакерів. Про базове шифрування чули тільки двоє, та і ті слабенько. Вони зовсім іншим займаються.

Тут я перегинала, звісно, бо свого боса з однієї з компаній я пробила за пів години. Тренувалася на ньому. Не настільки ці діаманти були звичайними людьми, але точно цим не займалися і мали доволі посередні знання про те, як захиститися.

Ми (Марк) знову профільтрували можливих кандидатів й обрали найкращого. І вже ледь не хотіли їхати на наступний день до нього (Андер з Назаром), але я запротестувала і Марк підтримав, що мені треба дати відпочити, а вони там взагалі зайві.

Тому на наступний день я спала до одинадцятої, тоді валялася у ліжку, тоді набридала Андеру в його експериментах, гуляла лісом і грала з Назаром на приставці у перегони.

— Єєєєєєєєєєс! — на весь будинок закричала я, коли завершила третє коло.

— Ти — чітерка, — усміхнувся він.

— Та де? Все по чесному! — я показала йому язика, підскочила і від хорошого настрою аж пританцьовувала кімнатою з джойстиком. — Я перемогла, я перемогла, ха!

— Що у вас тут? — у вітальню зазирнув Марк, як завжди не надто задоволено оглядаючи мене поруч з Назаром.

— Я перемогла! У перегонах! Його! — продовжувала я усміхатися і пританцьовувати.

— Та то навіть не нормальні перегони, — буркнув Назар. — Мультяшки якісь. Бананами кидаються і грім влаштовують.

— Ой, навчися гідно програвати, — я знову показала йому язика.

— Маріо карт, — з розумінням кивнув Марк і теж усміхнувся. — Непоганий хід.

— А то! — підтвердила я. — Я — геній!

Бо в цій мультяшці було справді все одно, наскільки добре ти розумієш, як рухається машина і як не втрачати швидкість на поворотах і інших моментах. Зате можна було збирати бонуси й капостити ворогам усякими «подаруночками».

— А тепер їдемо кататися, я заслужила!

Назар фиркнув і похитав головою, бо коли він сказав, що поганяємо, якщо я переможу у перегонах, мав на увазі точно не Маріо карт. Але агов, уточнювати треба. Сам винен. 

Втім, хлопець не виглядав засмученим. Мені здавалося, йому ганяти зі мною теж подобається, хоча сам би їхати й різні трюки робити міг би куди вільніше. А от Марка наші поїзденьки точно дратували, він проводжав нас, насупившися. Але заважати не пробував, який розумний хлопчик. Не можна заважати дівчині розважатися.