Зранку настрій у мене був паршивенький. Не через похмілля, ви про що? У девʼятнадцять про таке знаєш лиш краєм вуха. Але і без того знайшлося, чим його зіпсувати.
Прокинулася я у себе в одній білизні й подумки хмикнула. Памʼятаю, я уявляла, як би Марк відреагував на мене в одній білизні. А от це сталося, а порівняти реальність з моєю вигадкою не можна — реальність я не памʼятаю.
Я сходила в душ, тоді спустилася на кухню, де хлопці вже пили каву.
— Добрий ранок!
— Якщо добрий, — кивнув Андер.
Марк же усміхнувся, оглядаючи мене якимось новим поглядом.
— А чому ні?
— Тобі видніше, — Андер знизав плечима і з цікавістю запитав. — Що, зовсім не будеш соромитися?
Я прокрутила у голові кілька сценок з минулої ночі, уявила, як виглядала збоку, коли танцювала з Марком, згадала, як у таксі він прикривав мої занадто голі ноги й усміхнулася.
— Те, що дівчина робила пʼяною, треба благати її повторити, а не соромити цим.
Андер лукаво усміхнувся, а Марк схилив голову і запитав:
— А ти повториш?
На тверезу голову таке не може закінчитися нічим, крім ліжка… добре, що алкоголю вчора було занадто багато, бо боюся трохи менше могли привести нас туди ж. А прокинутися одного ранку з Марком хотілося, але я цього точно не планувала.
— Якщо буде настрій, — сказала спокійно, коли налила собі кави.
Оскільки насправді й розмова, і спогади, хвилювали мене куди більше, ніж я хотіла показати, я втупилася у телефон. І зайшла на Форум, де обговорювали якусь відверту фігню.
Доволі посередній хлопчина вкрав плаття двох модних домів під час показу і підсунув одне одному, а їм не лишалося нічого, крім як вийти в них, тому що не виходити зовсім було не ок. Витівка була трохи кумедною, але точно не видатною.
Гризлі сфоткався у стійці на руках на даху неймовірно високої будівлі, походу десь у штатах, хоча я не була сильною у цьому і не впізнала. Та і не надто хотіла.
Ластівка з Богом в інтервʼю Гвоздю писали про «геніальну» ідею влаштувати адаптаційні курси з виживання серед діамантів, де вона буде вчити тікати будь-звідки, а він — відбирати у потрібних людей кристали й досягати свого. І ще писали про батл випускників і запитували, хто ж переможе. Жартів на цю тему у коментах було просто море.
І це все було настільки нечесно! У мене у сумці валялася запаролена і захищена чим тільки можна флешка неймовірної вартості, а їх найбільше цікавило, що ця парочка жартує на чергову абсурдну тему. При чому вона ж не сама така розумна її придумала. Це я їй написала про допомогу. І хоча я ніби вирішила, що бути у тіні краще, але все це шкрябало зсередини.
В обід ми з Марком поїхали на зустріч з Дені, бо без Марка я нині нікуди поїхати не могла. Добре ще, що цей хлопець загалом був приємним, його компанія мене не напружувала і хоча ніби він керував ситуацією, але йшов на усі потрібні мені поступки. Майже усі.
— Неочікувано тебе побачити, — усміхнувся мені Дені.
Марк тактовно тримався на відстані, так що ми могли поговорити й вирішити свої справи.
— Бо ти мене продав? — з претензією запитала я.
— Це лише бізнес, Ері, нічого персонального.
— Це, — я підняла руку з флешкою, — хіба не теж твій бізнес?
— Те, що ви разом вкрадете десь, теж буде моїм, — знизав плечима хлопець. — Так що я не в мінусі.
— Тобто ти не знаєш, що Марк задумав?
— Мені це ні до чого. Самі розкажете, як щось знадобиться. Ти даєш мені це чи ні?
Ага… розкажемо.
— Якби був хтось інший, я б зараз пішла до нього, — буркнула я, віддаючи йому флешку.
— Та хто міг би бути, — фиркнув Дені. — Ніхто не буде працювати з тим, кого не знає.
Тобто не з тобою… лише тому, що ти почав цим займатися раніше? Камон, щось тут не так.
— Так, — пробурмотіла я. — І як часто ти когось продаєш?
— Раніше було частіше.
— Маєш на увазі Ластівку?
— Її.
— І вона все одно з тобою працює? — не могла повірити я.
— У кожного свій бізнес, — він розвів руками, мов ні до чого тут.
Я кивнула, ніби з розумінням, але раптом захотілося перевірити здогадку:
— Нариєш мені інфу про неї?
— Я і так все знаю. Навіщо тобі?
— Хочу її.
— Ця пташка тобі не по зубах, — фиркнув він.
— Яка тобі різниця? Це ж лише бізнес. А я плачу за інфу.
— Раніше це б так і було… тоді вона і сама стала не промах, а зараз за нею стоїть Бог. Звʼязуватися з ними собі дорожче.
— Бог, — фиркнула я. — Як його звуть хоч?
— Цього тобі так не скажуть, — усміхнувся Дені.
Я нахмурилася, бо його слова все лиш підтверджували. Що і серед цієї спільноти ніби була окрема спільнота крутих. Ніби ти вже тут, серед них, на вершині кримінального світу, а проте тобі все одно виставляють обмеження. А їхню крутість ніхто і не пробує порушити, вони самі допомагають їм її підтримувати.
Це дико бісило, я з таким була не згодною. Хоча інфа про Ластівку мені, звісно, даром не здалася. Але чому про мене можна, а про неї ні?!
— Ері, — мʼяко сказав Дені, — я взагалі психологом не наймався, але тобі скажу. Ти злишся зараз, бо з тобою таке вперше. А світ діамантів саме такий. Не милий, як ти хочеш, а такий, як треба комусь ще. Ти раніше бачила сторону з плюшками, а тут є не тільки вони. Але це пройде. Ви якось домовитеся або ти втечеш і все запуститься заново.
— Заново можна буде мене продати?
— Не без цього, — хмикнув Дені. — Але це
— Бізнес, — перебила його я.
— Так.
Я підтиснула губи, але тоді кивнула на флешку.
— Скільки часу тобі потрібно?
— Тиждень.
— Гаразд, на звʼязку.
— Удачі, — попрощався він і пішов.
Я ж лишилася сидіти на лавці й дивилася йому вслід, обдумуючи усе почуте. Воно мені не подобалося.
— Ері? — підійшов Марк.
А я підняла на нього впевнений погляд.
— Зробимо це.