Глава 5. Прохання про допомогу

Якщо за день я щось і дізналася, це що Марку вистачає сили закинути мене на плече і винести зі своєї кімнати, а ще нахабства шльопати мене по попі, щоб не лазила, де не просять. Шльопати його у відповідь було приємно, а от зрозуміти, що це все бачив Андер — ні.

Якщо в чомусь я і просунулася, це в стрілялках. Хоча це також сумнівно.

Загалом, засинала я з розумінням, що за день навряд чи зможу щось змінити. Бо блін… пошук невеличкої речі у великому будинку точно не був моєю навичкою. Цікаво, як це робила Ластівка… 

Посеред ночі ідея була настільки очевидною та привабливою, що я взяла і написала їй в приватні на Форумі. Врешті, чому б не спробувати? Найгірше, що може трапитися — вона не відповість. Але вона була не в мережі і я заснула.

***

Ластівка.

Я на животі лежала на ліжку, зігнувши ноги в колінах, і знічев'я заглянула на Форум. Ми аж до ночі тестували нові способи зачеплення крюків для страховки на закинутому заводі, тому я добряче втомилася. Богдан сказав, що сам розбере речі, за що я його чмокнула у щоку, швиденько сполоснулася у душі й ось тепер лежала чекала. Засинати без нього все одно не хотіла, а я вже чула, як він теж піднявся сходами й пішов у ванну.

Прогортала новини, глянула найбільш обговорювані коменти, а тоді зайшла у приват, де підозріло світилося одне повідомлення. Хто взагалі сюди пише?

Коли прочитала, весело фиркнула.

— Що там? — запитав Богдан, який якраз зайшов у кімнату.

— Глянь, — я з усмішкою повернула телефон до нього.

Богдан підійшов, з цікавістю прочитав і теж фиркнув:

— Смішна мала. 

Я перестала усміхатися і глянула на хлопця примруженими очима. Неочікувано чути це від нього стосовно когось іншого мені не сподобалося.

Богдан мій настрій вловив в мить, а оскільки сказав він всього два слова, то і здогадатися про причину було не важко. Він тихо розсміявся, а тоді нахилився і легко поцілував.

— Це тільки твоє звертання. Пробач.

Я знову усміхнулася, бо образа була більше награною. І взагалі злитися на таке, а тим паче на нього, було неможливим. Особливо коли так просить вибачення.

— Це якась новенька? — запитав він.

— Мабуть. Не чула раніше.

— Напиши, що мільйон за консультацію.

— Ти ще скажи школу відкрити, — фиркнула я.

— А що? Непоганий бізнес може бути, — він вдав, що замислився. — Треба Гвоздичці ідею засвітити. Подивимося на відгук у коментарях, оцінимо попит. Я думаю, можемо дорого тебе продавати.

— Себе продавай, — без злоби буркнула я.

— Хм, дві школи? Ти будеш вчити їх тікати, а я — ловити, — він лукаво усміхнувся. — Мої підопічні зроблять твоїх.

— Твої підопічні, — я теж усміхнулася, — зараз будуть спати на підлозі.

Богдан на це мʼяко перекинув мене на спину і навис зверху.

— Я навчу їх добре просити вибачення, — прошепотів мені у губи.

— У цьому ти майстер, — погодилася я, не маючи сили відвести погляд від його очей.

Вже за мить ми цілувалися, але поки я остаточно не втратила думки, перевернула його і схилилася зверху. На якісь пів хвилини я навіть передумала, бо він гладив мене по спині, від чого поцілунок хотілося не розривати, а лише поглиблювати. Але тоді я зупинилася.

— Зажди секунду, — сказала з усмішкою і потягнулася рукою за телефоном, який так і валявся на ліжку поряд.

Не тому, що мені було настільки вже потрібно відповісти, а бо мені потрібно було йому трохи помститися. І саме тому я продовжувала сидіти на ньому, дозволяючи його рукам притримувати мене за талію, а тоді й спуститися нижче.

— Мала, ти зараз отримаєш, — пригрозив Богдан, стиснувши руками мою попу.

Я ахнула і вигнулася, а пальцем потрапила не в ту літеру.

— Відклади його, інакше завтра будеш купувати новий.

Погроза так собі, але мені й самій не хотілося більше дражнитися. Я швидко натиснула на «відправити» і відкинула кудись телефон, а Богдан більше не дозволив мені думати ні про що зайве.

***

Ері.

Зранку я з подивом побачила сповіщення про повідомлення на Форумі й з ще більшим виявила, що воно було від Ластівки. Круто, однак. Боги кримінального світу можуть відповідати простим смертним ноунеймам.

«Скажи мені, у кого ти, і я скажу, де крмстал».

Вона явно хотіла написати «кристал». Враховуючи біографію Ластівки, це повідомлення не було пафосним. У більшості випадків вона, певно, справді могла це сказати. З власного досвіду. Тільки от Марк до її досвіду точно не належав.

«Ти його не знаєш. Це новенький».

Принаймні, він точно таким був, поки за спиною Ластівки ще не маячила тінь Бога. Так що побувати у Марка вона аж ніяк не могла, та і він би тоді не був ноунеймом.

Натхненна одним тим фактом, що я неочікувано отримала відповідь, я спустилася на кухню і зробила собі яєшню. Це блюдо було ще одним, з готуванням якого у мене виходило якось миритися, хоча інколи навіть це було влом.

Коли я вже поснідала і пила чай, телефон завібрував. На кухню хтось зайшов, але мене це абсолютно не цікавило, бо я була повністю поглинута повідомленням.

«Тоді це на пальцях не розповісти. Треба принаймні мати сканер. Якщо він засунув у сейф, а інакше він дурень, то ще і вміти відкривати різні моделі… використовуй те, що кристал завжди недалеко від тебе. Пожежу там зімітуй чи тд. Змусь кудись разом поїхати. Удачі».

Ясно, боги готові відповідати, але не копатися дуже детально у моїх проблемах. Ніби порадила, але разом з тим мʼяко натякнула, щоб я більше не турбувала. І ще треба самій щось вміти й бути підготовленою, а не сподіватися, що вона одним повідомленням магічно мені сама все зробить.

Я відправила коротке повідомлення з подякою, а тоді ледь не підскочила від голосу Марка за спиною:

— З ким переписуєшся?

Телефон я миттєво заблокувала, але повернулася до нього вже зі спокійним виразом обличчя.