4.2

Поки ми йшли до підʼїзду, я спіткнулася і він підхопив мене під лікоть, а я отримала можливість перевірити одну з кишень. В ліфті, на жаль, зручних не підозрілих моментів не було, але у квартиру я зайшла першою, примовляючи:

— Проходь, проходь. Роззувайся, роздягайся.

І простягнула йому вішак. Ха, бінго! Куртка у мене, а кристал не в ній. Ще мінус кілька варіантів. Продовжуємо.

На кухні я створювала максимальну суєту, хоча треба було всього лиш розігріти пиріг, який у мене стояв у холодильнику. Та, я готувати теж не люблю, а от накидати овочів впереміш з мʼясом і залити — це ще можна з себе видавити.

Своєю фіктивною біганиною я змусила його пересісти на зручніший мені стілець, тоді зі спинки цього стільця забрала рушник, тоді з-за спини поставила перед хлопцем тарілку, а в результаті перелила йому на ноги чай. Не кипʼяток, я спеціально розбавила, щоб не аж шпарило. Зате не встиг він і пискнути, як я вже підскочила і стала витирати його штанини рушником, а тобто — перевіряти кишені на них.

Пусто. З усім, де я вже встигла полазити, лишилася задня ліва кишеня і ті, що на сорочці. Або це не кишені.

— Ти ж в курсі, що я розумію, що ти робиш? — запитав Марк.

— А що я роблю? — я підняла на нього погляд.

Хоча він і сидів, але я до того нахилилася над його ногами, тому це був погляд знизу-вгору. І я прекрасно розуміла, як виглядаю. Не дарма підготувалася до того і зараз кілька прядок волосся ніби неслухняно спадали перед моїм обличчям, а ще я привідкрила вуста. І для стовідсотковості провела обома руками по його стегнах вгору, перевіряючи ще раз кишені й змушуючи хлопця сковтнути.

— Але мені подобається, — прошепотів Марк з легкою усмішкою. — Продовжуй.

Ні, ну це він сам напросився, щоб я випрямилася і, не відриваючи погляду від його очей, плавним рухом сіла йому на коліна. Рушник у процесі я поклала на стіл, але жоден з нас не звернув на це уваги, бо погляди не відпускали й не дозволяли на таке відволікатися.

Обличчя до обличчя, між нами знову не більше десяти сантиметрів. Обидві руки я ніжно поклала йому на плечі, а тоді провела ними вниз по грудях, перевіряючи кишені. Пусто. 

Марк тим часом поклав свої руки мені на талію і теж погладив вгору-вниз, від чого я рефлекторно вигнулася, вже ледь не торкаючися його грудьми, і рвано вдихнула. Серце билося зашвидко, змушуючи щоки почервоніти. Не памʼятаю, щоб я колись грала аж настільки реалістично.

— А продовження буде, чи ти вже перевірила потрібне? — прошепотів Марк ледь не мені у губи.

— Ще не все, — видихнула я.

— А що лишилося перевірити?

Як ти цілуєшся… Ой! Ця думка мене в очі вколола, я аж різко відхилилася назад. Щось справді надто загралася.

— Чи я вимкнула праску! — швидко сказала я, мʼяко вивернулася і втекла з кухні.

І тільки у ванній я згадала, що випускати його з поля зору хоч на мить мені було ніяк не можна. Бо перекласти кристал з кишені у кишеню — секундна справа. І тепер я не можу бути впевненою, що він не там, де я вже дивилася. Янко, блін, мозок вмикай…

Хоча вже все одно пізно сваритися. І не можу, бо те, що відбувалося зі мною там, у нього на руках, мене справді схвилювало. Тому можна собі пробачити трішки необдуманих дій, я ж не на рівному місці тупила.

Повернулася я, можливо, спокійнішою і більш задуманою, ніж було потрібно. Але нічого не могла з собою зробити. Марк глянув мене, примружившися, зробив для себе якісь висновки й теж їв мовчки.

— Ти речі збираєшся збирати? — запитав він, коли я вже і чай допила і кілька хвилин сиділа з пустою чашкою.

— Милий, ти знаєш, я тут подумала… я не готова до такого стрімкого розвитку стосунків.

— Хм, якщо ти вважаєш, що спати у моїх трусах — це менш стрімкий розвиток стосунків, то можеш не збирати.

Зрозуміло, фіг було на щось сподіватися. Втім, я і не сподівалася. Але чому було не спробувати, якщо від мене треба лиш сказати кілька слів?