Як людина, якій ніколи нізвідки не доводилося тікати, я мала доволі поверхове уявлення про те, як знайти свій кристал. І не мала бажання ходити будинком, де жили двоє хлопців, в одній футболці, яка ледь прикривала мою попу.
Вистачило і того, що я вийшла з ванної й наткнулася у такому вигляді на Андера, який оглянув мене, а особливо мої ноги, ну дуже уважно. Я ж склала руки на грудях і свердлила його незадоволеним поглядом аж поки хлопець не здогадався зникнути у ванній.
— О, богиня прокинулася, — привітав він мене зранку, як я зайшла на кухню.
Якийсь час я з нерозумінням дивилася на хлопця, тоді хмикнула:
— Ти що Еріду здогадався погуглити?
Андер кивнув, я ледь усміхнулася і сіла за стіл, а от Марк перевів погляд з мене на Андера і назад і запитав:
— І що за богиня?
— Чвар та розбрату, — з усмішкою відповіла я.
— Це від Гвоздя? За що він тебе так?
— Заслужено, — ще ширше усміхнулася я.
— А як тебе насправді? — запитав Андер.
— Яна.
— Яна, — він спробував моє імʼя і задоволено кивнув. — Мені подобається.
— Мені теж, Андрюшко.
Марк фиркнув, Андер скривився.
— Зрозумів тебе, Ері.
— От і молодчинка. Марку, коли ми їдемо?
— А куди ви? — запитав Андер.
— Манатки її забрати. Поснідаємо і можемо поїхати.
— А зараз не можемо? — уточнила я.
— Ти не голодна?
— Хочу нормально поїсти.
— О, я теж з вами! — одразу пожвавився Андер.
— Тебе тільки не вистачало, — буркнула я.
Я ж бо оцінила, що для поїздки кристал Марку доведеться взяти з собою, а тому покладала на неї певні надії.
— А у вас романтична поїздка чи що?
— Ні, я планую вбити його нудьгою. Двох буде складніше.
— Слово дівчини — закон, — посміюючися, сказав Марк. — Пробач, Андере.
— Хоч привезіть мені чогось нормального, — пробурчав тепер вже він.
Фух. Завдання стає легшим.
Марк знову попросив Андера приглянути за мною кілька хвилин і вийшов, а ми з цікавістю подивилися одне на одного.
— Тікати будеш? — запитав він.
— Ти про зараз?
— І це теж.
Я глянула на двері, на Андера і зокрема його руки, якими він минулий раз зловив мене за талію.
— Марка побісимо, ммм, — помітивши це, протягнув хлопець.
Шансів насправді наздогнати Марка і побачити, звідки він візьме мій кристал або куди покладе, у мене не було, а от фраза Андера зацікавила.
— То ви не друзі?
— Він мене так само сюди притягнув, ти про що? — фиркнув хлопець.
— Але твій кристал у тебе.
— Бо я погодився на цю справу.
— Тобто він віддасть, коли я погоджуся?
— Хе, якщо будеш це робити з таким виразом обличчя, то не думаю.
Там видно було написано, що погодитися я збиралася тільки аби кристал отримати. Або з розмови це було надто очевидним, бо так і було.
— А ти мене здаси?
— Як знати, — Андер знизав плечима.
— І що б це значило?
— Ти будеш впевненою, я тобі зараз збрешу чи ні?
— І те правда…
Не встигла я придумати, як же я можу стати впевненою у його відповідях, як повернувся Марк. При чому нас з Андером він оглянув дуже підозріло, наче спокійно сидіти за столом і дивитися одне на одного було чимось надзвичайним.
Сам цей гад одягнув штани з додатковими кишенями на стегнах, які при тому ділилися на дві секції кожна, сорочку з кишенями на грудях та легку куртку, яка крім зовнішніх ще мала внутрішню кишеню. От і думай, куди він засунув мій кристал… якщо взагалі у кишеню. Непоганий хід, визнаю.
— Куди їхати? — запитав, коли ми сіли у машину.
Упс… тільки тоді до мене дійшло, що треба сказати йому свою адресу. Начебто. Така ідея зустрічала у мене всередині сильний протест, бо реально приводити додому хлопця, від якого я збираюся тікати, не було ніякого бажання. Це мені що, переїжджати потім доведеться? Фі. Але що ще можна зараз зробити?
Марк мою паузу помітив, хмикнув і спокійно вбив у навігатор мою адресу. Оу, то він і так знав. Переїжджати точно доведеться.
— Про що ви з Андером говорили?
— Хто з вас симпатичніший.
— І хто ж? — Марк усміхнувся і скосив на мене погляд.
— Андер, звісно, — я витримала паузу якраз, щоб він пройнявся відповіддю, але недостатню, щоб зреагував. — На думку Андера.
— Ти мені теж більше подобаєшся, — посміюючися, сказав Марк.
— Милий, це надзвичайно приємно чути.
На це він не знайшов, що відповісти, лиш кидав на мене підозрілі погляди. Заслужено, між іншим, але я вдавала, що а) не помічаю їх; б) для того не було жодних причин.
За поїздку більше нічого важливого не відбулося, ми говорили про все і ні про що, перекидалися жартами й, час від часу, двозначними репліками. Я все більше вживалася в образ трішки зацікавленої дівчини, яка в міру фліртує, в міру соромиться, а Марк чи то почав вірити, чи звикати.