Повернувшись до столика, Ліда швидко прокрутила в голові найменш драматичні причини для термінової втечі. Напад апендициту? Занадто криваво. Забула вимкнути праску? Занадто банально.
— Борисе, — вона сіла на краєчок стільця, дивлячись на нього з максимально щирим жалем. — Мені щойно зателефонувала сусідка по квартирі. У нас прорвало трубу у ванній, і вода стрімко наближається до мого ноутбука з курсовою. Мені треба терміново їхати рятувати техніку.
Борис навіть не моргнув. Він просто підняв руку, підкликаючи офіціанта.
— Зрозумів. Рахунок, будь ласка. Я відвезу тебе, — спокійно сказав він, дістаючи портмоне. — У мене в багажнику завжди є базовий набір інструментів, можу перекрити стояк, якщо ваша сусідка не знає, де вентиль.
Ліда ледь не застогнала. Ідеальний. Він просто еталонно ідеальний. Інший би образився, що побачення зірвано, або відбувся б черговим «ну, тримайся там». А цей дістає інструменти.
— Ні! — вона ледь не підскочила. — Тобто, дякую, ти неймовірний, але сусідка вже викликала аварійку, там повна квартира сантехніків. Я просто маю забрати свої речі, щоб вони їх не затопили. Я візьму таксі, це буде швидше.
Борис уважно подивився на неї, але сперечатися не став.
— Гаразд. Але напиши мені, щойно врятуєш курсову. І пам'ятай: якщо ноутбук намокне, не вмикай його, просто поклади в рис.
Ліда відчула себе останньою злочинницею на планеті. Вона посміхнулася, коротко торкнулася його руки на прощання і вилетіла з ресторану так швидко, ніби за нею гнався сам Посейдон.
«Маргарита» знаходилася за три квартали. Ліда подолала їх швидким кроком, дорогою налаштовуючись на звичне амплуа. Розправити плечі. Надати обличчю виразу вселенської скорботи. Придумати пару гучних фраз про змарновану молодість.
Вона штовхнула скляні двері ресторану і майже одразу побачила Соколовського. Він сидів за столиком біля вікна і виглядав так, ніби його щойно підключили до детектора брехні, який б'є струмом за кожне слово. Його краватка була трохи ослаблена, а погляд нервово метався між входом і жінкою, яка сиділа навпроти.
Лія виявилася зовсім не схожою на попередніх пасій Андрона. Ніяких глибоких декольте чи ідеальних локонів. У неї було коротке темне волосся, окуляри в тонкій металевій оправі, об'ємний светр і абсолютно незворушний вираз обличчя. Вона повільно пила щось зелене через соломинку і дивилася на Соколовського так, ніби він був цікавим, але злегка бракованим фрагментом коду.
Ліда набрала в груди повітря, збираючись видати своє фірмове: «То ось де ти ховаєшся, поки я вибираю ім'я для нашого первістка?!» — і рішуче рушила до столика.
Андрон помітив її. Його очі розширилися від полегшення. Він навіть трохи подався вперед, готуючись прийняти на себе удар стихії.
Ліда підійшла впритул, відкрила рот... і раптом зустрілася поглядом з Лією. Та перевела на неї спокійні, розумні очі, в яких не було ані краплі ворожості. Лише співчуття.
І вся Лідіна театральність раптом здалася їй такою безглуздою, такою дитячою на тлі того, що відбулося годину тому з Борисом. Вона просто втомилася кричати.
Ліда видихнула, закрила рот і спокійно висунула вільний стілець.
— Добрий вечір, — рівним тоном сказала вона, сідаючи поруч із Соколовським.
Андрон здригнувся. Він дивився на неї, кліпаючи очима.
— Лідко... тобто, кохана, — він спробував запустити сценарій самостійно. — Я можу все пояснити! Я негідник! Я брехав тобі! Бий мене, я заслужив!
Ліда навіть не глянула в його бік. Вона поклала сумочку на коліна і звернулася до Лії:
— Я так розумію, ви знайшли квасолю.
Лія відставила свій зелений напій і серйозно кивнула.
— Знайшла. І я хочу одразу прояснити свою позицію. Я вважаю поведінку цього чоловіка абсолютно неприйнятною з точки зору соціальної відповідальності. Залишити жінку в такому стані, та ще й приховувати це на першому ж побаченні — це маркер глибокої емоційної інвалідності.
Андрон радісно закивав.
— Так! Я емоційний інвалід! Я катастрофа! Влаштуй мені скандал, Лідо! Скажи, що я зіпсував тобі життя!
Ліда підперла підборіддя рукою і важко зітхнула.
— Він справді інвалід, Ліє. Але скандалити немає сенсу. Я вже пройшла стадію гніву і перебуваю на стадії прийняття. Розумієте, ця квасоля... це метафора його здатності брати на себе зобов'язання. Така ж маленька і не проростає без сторонньої допомоги.
Лія поправила окуляри, дивлячись на Ліду з відвертою повагою.
— Чудова сублімація через метафори. Ви працюєте з психотерапевтом?
— Намагаюся справлятися сама.
— Це неправильно, — категорично заявила Лія. Вона дістала з сумки телефон. — Послухай, Лідію. Ми з тобою не конкурентки за цей вельми сумнівний ресурс, — вона кивнула на ошелешеного Андрона. — Я взагалі проти концепції боротьби за чоловіків. Це пережиток патріархату. Тому я пропоную тобі наступне: я готова оплачувати половину твоїх візитів до перинатального психолога. Солідарність має бути дієвою.
Андрон видав звук, схожий на писк зламаної іграшки.
— Який психолог?! — він спробував втрутитися. — Лідо, скажи їй, що ти ненавидиш мене! Вилий на мене воду! Будь ласка, тут стоїть графин, просто зроби це!