Дружина з минулого

Розділ 13

Богдан

Не очікувавши, що я накинуся з поцілунком, Уляна впустила у свій рот мій язик. Притискаючи дівчину до себе мертвою хваткою, на якийсь час паралізував її опір. Подобалося мені, з яким трепетом вона відгукувалася на мої поцілунки, коли я діяв спонтанно та з натиском. У здоровому глузді Уля навряд чи підпустила б до себе, хоча мені цього дуже хотілося.

З нещодавно мені стало складніше контролювати свої почуття до дружини з минулого, мене магнітом тягнуло до тієї, яка мене на дух не переносила. Ха! Яка іронія. Більше ніж п'ять років тому я не знав, як уникнути одруження з цією дівчиною, а тепер віддав би все, щоб повернути час назад.

Упершись долонями в мої груди, Уляна спробувала відштовхнути мене від себе. Я ні на крок не зрушив з місця, але цілувати все ж таки припинив. Розлючено дивлячись мені в очі й важко дихаючи, ніби щойно пробігла марафон, дівчина продовжувала перебувати в щільному кільці моїх рук. Її роздратування читалося у погляді, але мене це тільки тішило. Розчервонілі щоки, припухлі від поцілунків губи й важке дихання – були зайвим доказом того, що вона теж до мене небайдужа.

– Ти ненормальний, – гнівно випалила, а поглядом готова була спопелити живцем. – Хочеш, щоб нас хтось побачив і розпустив плітки?

– Якщо тебе турбують тільки плітки, то з цим я готовий миритися, – не зміг стримати широку посмішку, чим ще більше розлютив мою скалку в серці. – Але я тебе заспокою: навряд чи нас хтось може побачити з висоти десятого поверху.

Розсердившись, вона проїхалася долонею по моєму плечу.

– Пусти, Ольховський! – зажадала Уля, а я ніби давно вже не хлопчик, але захотілося розбурхати дівчину ще більше. На що вона піде, якщо я продовжу ігнорувати її спроби вирватися з капкана моїх рук?

– Давай ще трохи постоїмо? Ось так, коли ти не брикаєшся, дуже добре.

– Знущаєшся з мене? – прошипіла і ледве ногою не тупнула від розпачу. – Що ти взагалі собі думаєш? Ким себе уявив?

– Що я собі думаю? Гм... Думаю, що ти мені дуже подобаєшся і я більше не можу тримати себе в руках.

Я їй цілком серйозно зізнався, що мені дах зносить, а вона сміятися почала. Дзвінкий і заливистий сміх озвався в моєму серці чергою глухих ударів. Карма наздогнала мене. У минулому я й подумати не міг, що спалахну почуттями до тієї, яку намагався обходити десятою дорогою. Але в когось зверху надто специфічне почуття гумору, адже через стільки років стріла Амура наздогнала мене, вразивши наповал.

– Ти нестерпний, – демонстративно закотила очі Уля, – десь тут неподалік ходить донька Скорікова. Що буде, коли вона побачить нас разом, хм? Ти хоч розумієш, що наражаєш на небезпеку не тільки мене, а й Алісу?

Згадка імені дочки остудила мій запал, ніби на голову вилили крижану воду. Я повільно розтиснув лещата на талії дівчини та відступив на один крок.

Поправивши виріз на сукні, Уляна торкнулася свого волосся і заправила за вухо пасмо, що вибилося з зачіски. Її погляд став колишнім – холодним і стриманим, ніби кілька хвилин тому не тремтіла в моїх міцних обіймах.

Уля повернулася до мене спиною і попрямувала до дверей, потягла за ручку, але раптом обернулася.

– Прошу тебе, будь трохи стриманішим. Будь ласка, Богдане, не наражай нас з дочкою на небезпеку, інакше все може скінчитися дуже погано, – нагадала наостанок і я згідно кивнув.

Уляна пішла, а я ще якийсь час стояв на балконі, приходячи до тями. Сам не розумію, що на мене найшло. Не збирався діяти на емоціях і накидатися на дівчину з поцілунком, як зголоднілий звір. Просто зненацька відмовили гальма.

Пообіцявши самому собі, що більше не піддаватимусь імпульсам, а діятиму розсудливо, залишив балкон. Уляна сиділа за робочим столом. Схиливши голову, вона блукала поглядом по документах, які лежали перед нею на столі. На мене глянула лише миттю і напнуто посміхнулася.

Я вийшов з кабінету генерального директора з бридким відчуттям на душі. Зайшов просто поговорити, а в результаті поводився як малолітній пацан у період статевого дозрівання. Але сорому за свій вчинок я анітрохи не відчував, навіть дещо тріумфував внутрішньо. Якось, коли все закінчиться і небезпека мине, я піду напролом і доб'юся Уляну, наперекір її активному опору. Лисичці просто необхідний молодший братик чи сестричка – у цьому впевнений на всі сто.

***

Робочий день видався важким. Зустріч з контрагентами зайняла більше часу, ніж я планував, тому довелося затриматися в офісі, щоб закінчити поточні справи.

Уляна вже давно пішла додому, Настю теж відпустив. Сидів за зачиненими дверима свого кабінету, стомленим поглядом втикався в комп'ютерний монітор, як на мобільний телефон надійшов дзвінок від невідомого номера.

Нічого не підозрюючи, тицьнув пальцем на зелену слухавку, приймаючи виклик. А на тому кінці дроту озвався низький, з характерною для курця хрипотою чоловічий голос, і я напружився.

– Ольховський Богдан? – Запитав невідомий, і коли я підтвердив свою особистість, мужик продовжив: – Турбує Зубенко. Потрібно зустрітися та поговорити.

Посміхнувшись, я задумливо почухав підборіддя. Несподіваний дзвінок від так званого чоловіка Уляни викликав у мене хвилю невдоволення. З чого це раптом нам зустрічатися, ми як би не друзі?

– Можете завтра подзвонити моєму секретареві і записатися на аудієнцію, – іронічно відповів я, розуміючи, що це тільки розлютить Зубенко.

– Якщо ти не зрозумів, то це була не пропозиція. За півгодини за тобою приїде мій водій. Не рекомендую ігнорувати зустріч, вона у твоїх інтересах – насамперед.

***

Богдан

Машина приїхала у призначений час, її я одразу впізнав, глянувши на державний номер. Нічого не спитавши, мовчки підійшов до іномарки, відчинив дверцята і сів на заднє сидіння.

Водій глянув на мене через дзеркало на лобовому склі, кивнув і рушив з місця. Ми їхали не менше тридцяти хвилин, машина покинула межі міста і тепер гнала трасою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше