Розділ 10. Провідник?

Деміан Сав'єрі

Замок тряхнуло. Поки що це сприймалося лише на ментальному рівні, але я вже відчував, як хвилі накочувалися одна за одною, змушуючи стародавні стіни вібрувати.

- Що за...? - Не встиг я взятися за сканування простору, як переді мною з'явилася розбурхана Марта.

Привид мерехтів, немов перебував одночасно у двох місцях. Хоча, судячи з усього, все саме так і було, а це означало тільки одне...

- Сандра! - Не питав, а стверджував, і покоївка кивнула, так нічого і не сказавши.

А я буквально підскочив зі свого робочого місця, кинувшись до сховища. Цікаво, який артефакт так відреагував на мою гостю? І що в дівчині за сила така, раз їй вдалося не тільки пробудити одну зі створених моїми предками реліквію, а й змусити її взаємодіяти з навколишнім простором?

Пробігши повз ошелешену тим, що відбувається, герцогиню, я завернув на бічні сходи, намагаючись зрізати дорогу, щоб опинитися в епіцентрі подій якомога раніше. Ні, це ходяче нещастя потрібно тримати від небезпечних штучок якомога далі, і не підпускати на відстань яси до сховища артефактів.

Як мінімум за моєї відсутності.

Останній поворот опинився в мене за спиною. І я вже практично був біля мети, коли мене наздогнав повторний поштовх, який дуже був схожий на землетрус, і це лякало.

- Та до чого там її рученята дотягнулися? Невже Марта не може вибити з рук дівчини цю річ? - Розсерджено гаркнув, торкнувшись долонею гладкої стіни коридору, і цього разу замок відгукнувся найпотужнішим імпульсом, що з легкістю повалив мене на підлогу. - Орман Всемогутній! Що це? - Я ніколи такого не відчував, і навіть у день відкриття мого дару будинок так не трясло.

А зараз мені здавалося, що родинне дерево збільшилося щонайменше вдвічі. Інакше що ще могло змусити цю старовинну будівлю ТАК реагувати? 

Піднявшись на ноги, я кинувся вперед, заставши дивовижну картину: буквально за кілька метрів від спуску до сховища застигла перелякана Сандра, яка машинально вчепилася в стіну, нещадно накачуючи ту дивною магічною енергією.

- Селін мене побери! - Я ніколи такого не бачив!

Та й не чув, щоб хоч хтось із нині живих магів міг ТАК взаємодіяти з чужим родовим артефактом. Адже ж цей замок був не просто житлом, у ньому була зосереджена первинна магічна жила нашого роду. І вона не приймала нікого, окрім обраного сімейним Деревом спадкоємця.

І цим обранцем був я, адже живе втілення нашого роду прийняло мене, і саме це стало першою й основною причиною моєї сварки з батьками. Матінка вважала, що я пройшов якийсь небезпечний обряд, буквально прив'язавши Езельвуд до себе, тим самим позбавивши свого брата головної спадщини.

Ось тільки і особняк, і Марта, та й я сам знали правду: саме моя руйнівна магія виявилася спорідненою із закладеною в коріннях Дерева "Кров'ю Первородних". І нехай прямих доказів цьому не існувало, але мої відчуття просто не могли мене обманювати.

Але кого хвилювали такі "дурниці", коли в Августина Сав'єрі вже була своя кандидатура на роль наступного монарха? Хіба мало значення бажання покійних предків, коли Рада магів уже обрала собі нового правителя? - Гірко посміхнувшись, я тряхнув головою.

Зараз не час про це згадувати.

Відволікшись від дивних роздумів, що низкою пронеслися в моїй голові, я ошелешено витріщився на дівчину, яка застигла в жаху всього за кілька метрів від мене.

- Обережно опусти руки, - спробував достукатися до Сандри, сподіваючись на те, що магія, яка охопила її свідомість, все ж не повністю підкорила розум незнайомки. - Повільно, без різких рухів, - помітивши проблиск розуміння в очах моєї співрозмовниці, я почав потихеньку наближатися, намагаючись не торкатися тремтячих стін.

Для повного щастя тільки й не вистачало, щоб мене вирубила власна родова магія.