Розділ 9.3.

- Хто такий Святослав, і як я теоретично можу бути з ним пов'язана? - Поспішно поставила своє запитання, спостерігаючи за тим, як очі малечі широко розплющилися після почутого.

- Святослав? Правитель Драконячих Островів? - О боги! Тільки не кажіть мені, що в цьому світі ще й дракони є... - Так ось чому Володар зацікавився тобою. Не скажу, що це погано, але... він буде акуратно промацувати ґрунт, і тут головне не помилитися. Усе ж таки ми з початкової школи ще до запечатування вивчаємо імена найвпливовіших осіб нашого континенту, - дівчинка почала загинати пальці, повчальним тоном (вочевидь, когось копіюючи) повідавши мені сім найважливіших імен кожної із сусідніх держав.

Міла не обійшла стороною і батька Деміана, описуючи його основні досягнення на світовій арені. Але найважливішою подією стало закінчення восьмирічної війни, яке ознаменувалося проведеним Турніром серед найсильніших магів материка й островів.

- На Турнірі можливо все! Будь-хто з охочих може вступити в протистояння зі спадкоємцями найсильніших магічних родів, і в кожного є можливість перемогти, отримавши головний приз змагання, - це було дуже цікаво та пізнавально, але мені потрібно запам'ятати хоча б імена головних шишок, а потім можна буде з часом заповнювати прогалини в моїх знаннях.

- Добре. Кого я ще просто зобов'язана знати, щоб не зганьбитися під час спілкування? - Час невблаганно стікав, та й коси на голові моєї підопічної вже лягли в акуратний кошичок, а я все ще була так далека від моєї первісної мети.

Що більше я занурювалася у світ наближених до Володаря, то важче мені ставало орієнтуватися. Промальовані образи почали плутатися, і я вже готова була зупинити ці тортури, подумки повторюючи імена місцевих монархів.

Складно. Дуже складно.

- У принципі ми розібрали всіх основних особистостей. Про інших ти "могла" чути лише побіжно, але тобі обов'язково потрібно знати ім'я префекта якогось села, яке і має стати нашим прикриттям. Бо навряд чи ми могли жити в столиці й не мати при цьому постійного або тимчасового житла доти, доки не потрапили на торги, - воно й логічно, але що глибше я занурювалася в такі, здавалося б, прості дрібниці, то сильніше все плуталося в потоці моїх нескінченних думок.

- І звідки ми родом? - Мілі краще знати, яка місцевість найбільш підходяща для двох сестер, які втратили своїх батьків.

- Мені здається, Південна Севалія буде ідеальним регіоном для двох сиріток. Саме там селилися сім'ї та вдови колишніх військових, які не могли собі дозволити життя в центральних провінціях. Там тепло і добре розвинене сільське господарство. Ти як? Розумієшся на рослинах і тваринах? - Сумнівне запитання, адже знайомі мені за земним життям овочі та фрукти могли банально не існувати в цьому світі, або ж перебувати в якихось інших районах.

Хоча, завжди можна списати на теплиці або народну назву культури. Навряд чи Деміан перевірятиме, наскільки правдиві мої слова, пов'язані з ріпою чи кропом.

- Гадаю, це непоганий варіант нашого прикриття, - мені вже потрібно було поспішати, адже Марта наполегливо натякала, щоб я не спізнювалася. Та й Стефан міг будь-якої миті з'явитися за Мілією, бажаючи відволікти дитину прогулянкою в саду.

Все ж добре, що мою підопічну вважали розгубленою дитиною, яка рано втратила батьків і житло. Адже саме ця історія не дозволяла господареві замку взятися за викриття таємниць своїх новопридбаних рабинь.

- Ви запізнилися, - а варто було мені з'явитися в холі, як я наштовхнулася на холодний погляд примари. - Прошу йти за мною, - жінка вела мене дивним коридором, який починався під широкими східцями центральних сходів особняка.

Ми рухалися вздовж однакових на вигляд дверей, пропускаючи всі найближчі до виходу приміщення. А щойно наша двійка опинилася в найтемнішій частині хідника, покоївка зупинилася в глухому куті, приклавши свою долоню до потемнілої від часу стулки. Та миттєво відчинилася, показуючи моєму погляду вузькі темні сходинки, які вели кудись униз.

Невже мене супроводили до місцевого льоху? Або, що може бути ще гірше, це якась катівня? Я чітко пам'ятала історичні книжки, в яких яскраво описувалися камери для допиту, що знаходилися на підвальних поверхах старовинних замків.

- "А що як наш господар все ж дізнався про те, що я не місцева?", - смикнувшись, я невпевнено зробила крок за Мартою, яка почала свій спуск. Похитнувшись, я злякано схопилася за стіну, відчувши, як під моєю рукою камінь буквально завібрував. - "Що за...?", - додумати не встигла, зустрівшись очима зі здивованим привидом.

Схоже, що вічно незворушна покоївка зараз найбільше нагадувала стривожену живу людину.