Розділ 7. Час на роздуми

Деміан Сав'єрі

Дивна. Дуже дивна дівчина, з якого боку на неї не глянь. А ще Сандра чомусь вирішила, що має право торгуватися зі мною. І що на мене найшло? Чому вирішив підіграти незнайомці?

П'ятсот срібла. Та стільки секретар мого брата не отримує. А вона поставилася до суми з такою легкістю, немов йшлося про якісь копійки. Дуже непроста рабиня мені дісталася.

Але зізнаюся чесно, мене підкупила її щира турбота про дівчинку. Навіть якщо та її єдинокровна сестра... хіба можна ставити інтереси дитини понад свої власні? Адже я бачив, з яким завмиранням серця дівчина чекала на мою відповідь. А що, якби...

- Можна? - Смикнувся, відволікаючись від думок, що заполонили мою голову.

Двері до мого кабінету відчинилися, і я побачив Крістофа, який зазирнув у приміщення.

- Проходь, - кивнув старому слузі, пропонуючи зайняти місце на м'якому дивані, але той лише похитав головою, вмощуючись у самотнє крісло навпроти.

Я розсміявся, чим викликав у свого співрозмовника щире здивування. Навряд чи він зрозуміє мої дивні веселощі, та я й сам, зізнатися, не зовсім їх усвідомлював.

- Ти змінився, - промовив наставник, потягнувшись до кухля з відваром, який несподівано з'явився на столі. Марта за всім слідкує. - Твоя матінка думає, що вся річ у магії, яка тебе переповнює, але я бачу й інші зміни, - чоловік ніколи не заводив порожніх розмов, і я очікував, коли ж він приступить до основного.

- На що ти натякаєш? Думаєш, у мене стосунки з цією дівчиною? - Колись давно мені приписували певні почуття до юних осіб протилежної статі, але ось уже кілька років ніхто й не намагався мене з кимось звести. Невже герцогиня підіслала свого вірного друга, щоб розвідати мої плани?

- Що? Ні, не думаю... принаймні, не зараз, - старий усміхнувся мені, зробивши ковток напою. - Ти вже перевірив вашу сумісність? Вона підходить? - Я похитав головою, ставши навпроти свого вчителя:

- Це не те, що можна подумати... - я й сам розумів, як рідні могли розцінити появу поруч зі мною дорослої жінки.

- А що можна подумати? Вони живуть у твоєму домі, безсоромно користуються всіма благами. Хто з них стане "резервуаром"? - Крістоф піднявся, дивлячись мені прямо в очі. - Деміане, дівчисько занадто мале, щоб витримати...

- Ні! Я б ніколи...

- Отже, її сестра?

- Ні. Я не знаю, правда... Я не планував, - Орман Всемогутній!

Чому він затіяв цю розмову? Яке йому діло до якоїсь рабині? Чи вся справа в мені?

- Вона здогадується про твої цілі? Що ти їй пообіцяв? - Тиснув на мене наставник, а я дедалі більше розпалювався, ледве стримуючи магію, що проривалася назовні. - Подумай над цим, дівчина має усвідомлювати всі ризики... адже вона може померти...

- Ні! Припини негайно! - Я відчув, як по моїх долонях заструменів рідкий вогонь, який буквально покривав все моє тіло.

- Добре... тепер тобі має стати трохи легше. Іноді потрібно відпускати свою силу, даючи їй можливість виплеснутися, щоб потім було легше стримувати магію, - схоже, Крістоф цілеспрямовано виводив мене з себе, щоб перевірити мій потенціал. - Думаю, місяць-два в тебе є. Але не більше. Це, зрозуміло, не моя справа, але я не став би зволікати і знайшов "резервуар", або домовився з наявною претенденткою, - старий торкнувся мого плеча, на якому все ще відчувався вплив магії, після чого він одразу ж попрямував до дверей.

- Але ти не на моєму місці... - тихо промовив йому у відповідь, почувши тихе зітхання.

Я впораюся. Повинен впоратися, інакше...

Усі чудово розуміли, що може статися з нашим континентом, якщо я втрачу владу над своєю магією.

Аліса

Дивний. Дуже дивний чоловік, з якого боку на нього не глянь. Він міг мене просто примусити до співпраці, і я навряд чи б відмовилася, зважаючи на ситуацію, що склалася. Але ж ні, Деміан не просто дав мені можливість хоч щось вирішувати, а ще й дозволив із собою торгуватися, що саме по собі здавалося нонсенсом.

Такі, як він, не терплять сперечань або незгоди. Є їхня думка та неправильна. І тим дивніше було те, що мені вдалося хоч щось виторгувати не на шкоду собі. Чи я чогось упритул не помічала? Але тоді що це може бути? Можна довго намагатися вгадати, де ж я втратила, але краще все ж переговорити з Мілією і вже точніше запитати у своєї підопічної.

Я йшла критим конкорсом, розглядаючи фіолетових "світлячків", що виднілися в саду, ось тільки цього разу вони вже не викликали в мені того трепету та захоплення. Всередині щільною грудкою оселилося занепокоєння, яке в буквальному сенсі не дозволяло мені вільно зітхнути.

Чортів світ з його магією і дивними та небезпечними людьми! Я хочу додому!

Всю дорогу назад я супроводжувалася всюдисущою Мартою, яка нехай і не проявляла себе, але я виразно чула її кашель, коли розгублено намагалася згадати пройдений нами раніше шлях. А щойно я опинилася на знайомих сходинках, швидко подолавши їх, присутність привида перестала відчуватися, і я поспішно подякувала невидимці:

- Дякую за допомогу, - сподіваюся, вона мене почула.

У вітальні виявилося напрочуд тихо, та й кімната моєї підопічної виявилася порожньою. І тоді я впевнено попрямувала до себе, побачивши сплячу Мілу на своєму ліжку. Дівчинка явно облюбувала мою постіль, або просто не хотіла залишатися одна, що здавалося цілком зрозумілим, якщо врахувати все пережите малечею.

Погладивши неслухняні дівочі локони, я підхопила позичену в покоївки сукню і рушила в бік ванної кімнати, збираючись не тільки скупатися, а й постаратися зібратися з думками. Вже завтра на мене чекає важлива розмова з роботодавцем, який за сумісництвом є і моїм власником, хоч як би це дивно для мене не звучало.

І нехай я могла порадитися зі своєю підопічною, дізнавшись у неї деякі тонкощі магічного світу, але рішення мені доведеться приймати самостійно. Адже якою б Мілія не здавалася дорослою, вона все ще залишалася всього лише дитиною.