Розділ 6.2.

Аліса

- "Та що ж йому від мене потрібно? Невже я якось не так себе повела з матір'ю Володаря? Ну, так звиняйте, треба було нас проінструктувати, перш ніж запускати в клітку до тигра", - те, що ця герцогиня не просте ягня я зрозуміла з першого погляду, яким жінка обдарувала мене.

У моїй роботі я стикалася з такими: владні, такі, що не терплять панібратства і непослуху. Залізні леді сучасності. Ось тільки ця мадам була ще більш небезпечна, ніж зустрінуті на моєму шляху "акули глянцевого бізнесу". В її руках була справжня влада, здатна розчавити мене, немов комашку, дозволь я собі хоч щось, що не сподобається матері мажорчика.

І я не тішила себе надією: мені з такою не впоратися. Принаймні, не в моєму нинішньому становищі рабині, придбаної її сином на невільничому ринку. Патова ситуація.

- Ви щось хотіли?

- Ти молодець, - здивовано застигла, глянувши на чоловіка в себе за спиною. Деміан (а мені подобається, як звучить його ім'я) спершу щільно прикрив двері за собою, після чого дозволив собі легку посмішку. - І кігтики випустила рівно в той момент, коли це можна було робити. Невже ти мене зовсім не боїшся? - З оманливою м'якістю промовив мій співрозмовник, вказуючи мені на невеликий диван біля стіни.

- Боюся. Дуже боюся, - обійшла Володаря по колу, сівши в зручне крісло, розташоване навпроти запропонованого предмета меблів.

Не можна підпускати справжнього хижака занадто близько. Це сімейство шалено небезпечне, особливо для моїх секретів.

- Тоді чому поводишся так, ніби таких, як я, по десятку на сніданок лопаєш? - Подивився з цікавістю, жодним чином не відреагувавши на мою неслухняність. - Хто ти така, Сандро? - Промовив задумливо, продовжуючи стежити за кожним моїм рухом.

- Ваша рабиня, пане, - у моєму голосі не було й грама раболіпства, але я все ж таки використала це звернення радше як нагадування самій собі, що я тепер не вільна.

- Я не про теперішнє твоє сумнівне становище, - Деміан скривився, підтягнувши до себе склянку, що казна-звідки взялася на столі. - Ким ти була до цього? З якої ти сім'ї? Думка про те, що Святослав все ж таки вирішив обманом наблизити до мене свою доньку, вже не видається такою божевільною, - він спостерігав, уловлював кожен мій видих.

А я й гадки не мала, хто такий цей Святослав, і чим може загрожувати спорідненість зі згаданим чоловіком.

- Моїх батьків тут немає, - промовила обережно, акуратно підбираючи кожне слово.

Ні грама брехні. Адже він відчує, коли я скажу неправду.

- Я тобі вірю. Але це не зовсім те, що я хотів почути. 

- "Звісно, тобі б докопатися до істини, от тільки навряд чи тобі вона сподобається", - усміхнулася власним думкам, зовні залишаючись абсолютно спокійною.

- Я точно не його дочка, - от дідько!

Мій прокол. Я побачила торжествуючу посмішку на обличчі співрозмовника, так і не зрозумівши, якої помилки припустилася. Можливо, цей Святослав якийсь родич мажорчика? Або його батько? От же труси навиворіт! Мені б хоч трохи інформації!

- Ти права. Ти точно не ЙОГО дочка, - ото вже черепашачий казанок! Мабуть, цей клятий незнайомець дуже велика шишка, і я мала б назвати чоловіка за титулом.

От тільки я ні сном, ні духом... Ні, занадто багато коронованих на квадратний метр, і мені терміново потрібно дізнатися імена хоча б найближчого кола Володаря, інакше на наступному проколі мене точно спіймають. Чи я вже попалася?

- Гаразд, я відпущу тебе. Сьогодні в мене гарний настрій, - невже це я видихнула? Чи не в пастку мене таким чином заганяють? А що, як я повинна була відреагувати якось по-іншому? Одні лише домисли, а відомостей як не було, так і немає. - Чого мовчиш? Не рада? - А йому я дивлюся весело.

Хіба що не регоче...

- То я можу йти? - Не те, щоб я хотіла залишитися, але ніби чогось чекала...

- Іди, - він ще й кивнув, підтвердивши свої слова.

- Я вже пішла, - зробила крок до дверей, сама перебуваючи в шоці від того, що зараз відбувалося. я точно про це пошкодую, але...

- Послухайте...

- Зачекай...

Обернулися, дивлячись один на одного, після чого кабінетом пролунав дзвінкий сміх. Дивне відчуття.

Дежа вю якесь.