Розділ 5. Наша маленька таємниця

Ніколи не любила ходити по магазинах і вибирати собі одяг. Легше було пошукати щось в інтернеті й замовити, отримавши іноді непередбачуваний результат. І ось тут для мене відкрився новий бік жіночих клопотів.

- Найближчим часом будуть модні ось такі фасони, - кокетливого вигляду жінка невизначеного віку показувала мені місцевий аналог каталогу, демонструючи хіти сезону, які змушували мене шоковано витріщатися на ці вправні пристосування для катувань.

Навіть на вигляд місцеве вбрання жахало, і я боялася уявити собі, як можна ці скафандри натягнути на себе, і при цьому залишитися стояти на ногах. Про можливість ходити я якось вже навіть і не замислювалася.

- Кхм... дуже мила сукня, - нервово смикнула сторінку, ледь не розірвавши її, що не приховалося від кутюр'є, яка завітала до нас.

- Зовсім нічого не подобається? - Майстер Валері одразу ж вловила мій настрій, весело засміявшись при цьому. Її зовсім не образило те, з якою панікою я гортала журнал, намагаючись відшукати хоч щось схоже на наш земний одяг. - Давайте спробуємо створити свій власний фасон. Розкажіть мені, що б ви хотіли отримати в результаті, - дамочка дістала з невеличкої сумки олівець, збираючись замальовувати з моїх слів.

- А можна я покажу? - І нехай художник із мене був такий собі, але я хоча б схематично могла зобразити щось схоже на діловий костюм. Гаразд, без штанів (хоча, особисто я б від такого не відмовилася), але це мають бути зручні речі.

- Прошу, - жінка простягнула мені блокнот і грифель, при цьому вона уважно спостерігала за моїми спробами зобразити жіночу фігуру. - Давайте я вам трохи допоможу, - вона швидко окреслила контури тіла, запропонувавши мені зайнятися лише зображенням конкретного вбрання.

А щойно на папері почали вимальовуватися перші начерки, швачка з цікавістю подивилася в них, після чого дістала з маленького мішечка гладкий камінь, який переливався всіма кольорами веселки. Поклавши його на столі переді мною, майстриня Валері щось прошепотіла, і просто в повітрі з'явилася тривимірна модель, на якій ми побачили дуже схожий варіант костюма.

- Зараз трохи підправимо, - модистка вміло стирала кустарні грані на моєму зображенні, додаючи їм плавності та елегантності. А щойно всі недоліки зникли з картинки, голограма ожила, демонструючи нам чудовий комплект з приталеною сорочки і спідниці-міді, доповненої широким поясом і великими ґудзиками з боків. - Як вам такий варіант? - Схоже, майстриня і сама залишилася задоволена отриманим результатом, а у мене в голові виникла геніальна ідея:

- А можна ще у вигляді широких штанів таку модель зробити? - Збентеження на обличчі моєї співрозмовниці змінилося пустотливою посмішкою, і через кілька хвилин переді мною красувалися кілька версій сучасного ділового вбрання. 

Жінка настільки увійшла до смаку, що одразу ж продемонструвала й інші варіанти, які містили в собі укорочені піджаки і блузи з дивовижними візерунками, виконаними різним кроєм.

- Як вам таке? - Чомусь їй справді була цікава моя думка, і я захоплено витріщилася на художницю, щиро захоплюючись її вміннями:

- Ідеально, - я навіть не знала, що ще можна було додати.

- Чудово. Тоді завтра я надішлю вам перші два костюми, а решта будуть готові десь до кінця тижня. Може, все ж створимо кілька суконь? - Майстру Валері явно сподобалося працювати, але я не знала, який наш ліміт по грошах, тому...

- Я думаю, двох костюмів буде достатньо. Нам ще потрібно щось підібрати для Мілії, - малеча, яка мовчала весь цей час, підняла свої очі, дивлячись на мене з надією:

- А можна і мені що-небудь схоже? - Моя підопічна торкнулася крихітної моделі на столі, і та змінилася, перетворившись на невеличку копію дівчинки.

- Я що-небудь придумаю, обіцяю, - дивлячись на фігурку, що промайнула перед нашими очима, швачка якось різко підхопилася, почавши швидко збирати свої речі. - Перші вбрання будуть готові до завтрашнього вечора, - я здивовано подивилася на жінку, яка буквально вибігала з кімнати, яку нам надали для зустрічі з майстром.

- Що це з нею? - Ошелешено промовила, щойно наша гостя поспішно покинула особняк.

- Здається, вона відчула мою магію... - прошепотіла Міла, голосно схлипнувши. - Я не знаю, чому камінь відгукнувся на мене, адже я навіть не намагалася ним керувати, - ще трохи, і малятко розридається, а я просто не могла цього дозволити.

- Нічого, сонечко, ми що-небудь вигадаємо, - погладила по неслухняному волоссю, судорожно перебираючи в голові версії пояснення того, що сталося. - Ми впораємося, і я тебе не кину, - міцно обійняла свою підопічну, лагідно їй посміхнувшись.

- «І нехай тільки зачеплять моє золотце, я їм всім влаштую!», - пообіцяла самій собі, чмокнувши дівочу маківку.