Розділ 4.3.

Аліса

Опинившись у порожньому коридорі, я невпевнено витріщилася на двері, які зачинилися прямісінько перед моїм обличчям. 

- Славненько так поговорили. Душевно... - посміхнулася дивним думкам, що закралися в мою голову, після чого обернулася в бік холу, маючи намір відшукати зворотний шлях до кімнати. Вже краще я побуду з Мілою, ніж ломитимуся туди, де мене точно не чекають. - І чого, питається, кликав? - Інстинктивно я розуміла, що бесіда пішла не за планом, але й сам мажорчик поводився дивно.

- Вас проводити? - Вовняні панталони! Так і до інфаркту можна довести!

Поруч зі мною матеріалізувалася безтурботна Марта, безцеремонно увірвавшись у мою зону комфорту. І що в неї за манія така безшумно наближатися до людей? Можна подумати я б її не почула, якби привид опинилася за кілька метрів від мене.

- Дякую, я сама, - демонстративно обійшла примару, потилицею відчуваючи, що ця прилипала рухається в мене по п'ятах. А щойно я опинилася біля довгоочікуваних дверей, то різко розвернулася, зіткнувшись із жінкою ніс до носа. - Ви мене переслідуєте? Чи, може, боїтеся, що я щось вкраду? - Хмикнула, помітивши першу емоцію, що проявилася на обличчі у моєї сталкерки.

Здивування.

- Просто перевіряла, щоб ви не заблукали. Скоро прибуде мадам Валері, і ви зможете підібрати вбрання для себе і для дівчинки, - прошелестів рівний голос, після чого Марта зникла.

А я вже навіть починаю до неї звикати, який би дивний вигляд це не мало.

- Доброго ранку, - варто було мені переміститися на виділену нам територію, як я натрапила на доброзичливий погляд моєї підопічної. - А я прокинулася - тебе немає... - бідолашне малятко, вона вирішила, що і я її кинула.

- Мене викликали до господаря, - постаралася заспокоїти Мілію, укладаючи в міцні обійми.

- І що він сказав? - Дитячі оченята дивилися уважно, змушуючи моє серце стиснутися від переживання за крихітку. - Ти ж не розповіла йому про себе? - Натякнула на моє іносвітнє походження моя співрозмовниця, і я одразу ж заперечливо похитала головою:

- Ми навіть поговорити толком не встигли. Володар якось одразу спалахнув, після чого мене в буквальному сенсі випровадили за двері, - поділилася тим, що сталося, сподіваючись отримати хоч якесь пояснення від тямущої дівчинки.

- Схоже, у нього залишилося мало часу... - промовила задумлива Міла, різко стрепенувшись. Потім моя підопічна приклала вказівний палець до губ, і заговорила вже більш безтурботно. - Цікаво, а які нам сукні привезе швачка? - я здивовано подивилася на дівчинку, але відповідь на моє уявне запитання матеріалізувалася вже за кілька секунд у вигляді завжди зібраної Марти:

- Пані, майстер Валері готова вас прийняти. Будьте ласкаві прослідувати за мною, - привид кивнула на двері у себе за спиною, тоді як сама пройшла крізь стіну.

Ми ж переглянулися з малечею і, знизавши плечима, попрямували в зазначеному напрямку.

Майстер Валері - це, схоже, згадана раніше кравчиня. Що ж, вбрання - це добре. А то не ходити ж нам в одній сукні весь час перебування в замку.

Прослизнувши в коридор, ми помітили спину покоївки (чи ким вона тут працює?), яка стрімко віддалялася, тож без зайвих запитань пришвидшилися, наздоганяючи мовчазного привида.

- Впевнена, за життя у цієї жінки був кепський характер, - прошепотіла на вухо маленькій подрузі по нещастю, на що та весело посміхнулася.