Розділ 4. Покупки

Деміан Сав'єрі

Ормане Всемогутній! Що з моїм контролем останнім часом? Магія все частіше проривалася назовні, немов це вона керувала мною, а не навпаки. Якщо так і продовжиться, то незабаром мені доведеться задіяти більш радикальні методи для того, щоб її приспати. Адже йти шляхом свого старшого брата я не мав наміру.

- «Тоді навіщо купив собі цю рабиню?», - єхидно промовив внутрішній голос, натякаючи на мою не безкорисливість.

Я пам'ятав ще погляд цієї дівчини, і він зовсім не був сповнений первородного страху чи болю. Вона немов насолоджувалася небезпечною грою Вогню, і це змушувало мене нервувати. Не настільки ж вона божевільна? Чи настільки?

Пам'ять одразу ж підкинула мозку картинку, переконуючи мене в зворотному. Вона вдарила МЕНЕ по обличчю! Розуму незбагненно! Та будь-яка розсудлива жінка не посміла б навіть поглянути в бік Другого Володаря. А ця порушила всі допустимі норми.

Та й зараз у її очах горіли цікавість і, можливо, захоплення? Але аж ніяк не жах.

Орман Великий! Здавалося, думки про дивну незнайомку лише більше розпалювали моє внутрішнє полум'я. І тренування цього разу не допомагало. Відкинувши вбік двосічну катану, я наблизився до стіни, обираючи більш майстерну зброю.

Як щодо парних даг, які я привіз з Драконячих Островів? Вони були настільки ж прекрасні, наскільки й небезпечні. Ідеальна зброя для вогняного мага. Ці напівкруглі клинки здавалися продовженням моєї руки і прекрасно впливали на норовисту магію, що заповнювала все моє єство.

- Господарю, - сіпнувшись, я обернувся в бік безшумної Марти, що виникла всього за кілька метрів від мене.

Треба буде заборонити фамільному привиду з'являтися без попередження. Зрозуміло, шкоди я їй не завдам, але пошкодити оболонку все ж можу. Адже немає нічого в цьому світі, що б не могла знищити моя магія.

- Я ж просив не турбувати мене, коли я займаюсь, - кинув роздратоване, після чого все ж таки відправив клинки назад у піхви.

- Вибачте, - у голосі примари я не почув ані грама жалю. - Ви просили повідомити, коли Його Світлість прибуде до замку, - що? Так рано?

Але чому мій брат...?

- Добре. Проведи його до кабінету. Я буду за п'ять хвилин, - обполоснутися і привести себе до ладу. - До речі, наші гості... - мені не хотілося б показувати їх Мартіну.

- Я провела пані до кімнати. Незабаром приїде майстер Валері з помічницями, підбиратимуть вбрання для обох, - ну так... Несподівано я отримав «бонус» до придбаної на торгах рабині.

І що тепер робити з дівчинкою - розуму не прикладаю.

- Щось ще? - Уперше Марта зволікала, залишаючись у полі видимості довше, ніж зазвичай.

- Дитина... вона незвичайна, - родова примара ніколи не лізла в мої справи, але цього разу зважилася попередити.

- Ось навіть як... Добре, я пізніше розберуся. А що щодо старшої? - Невже Гектор посмів підкинути мені свиню?

- Не знаю... але щось із нею не так, - та я й сам це помітив.

От тільки що?

- Гаразд. Приглядай за ними. Ввечері запросиш їх обох на вечерю, - я квапливо зазбирався до своїх покоїв, бо й так витратив занадто багато часу на пусту розмову.

Адже не варто давати моєму братові зайвих приводів для роздумів. А щойно я увійшов до власного кабінету, як одразу помітив Мартіна, який зайняв моє робоче крісло.

- Не проти? - Проговорив візитер, вказуючи на те, як він хазяйновито займає моє місце.

- Ні, що ти. Можеш заразом і зі зверненнями служителів розібратися, якщо вже тобі так нудно, - посміхнувся, дивлячись на брови мого співрозмовника, які несподівано злетіли вгору.

Ну так, не часто я пропоную правителю зайнятися моїми справами.

- Мабуть, я поступлюся цим тобі, - братик піднявся, обходячи стіл по колу. - До того ж мене цікавить дещо інше... - промовив з хитрою усмішкою, чекаючи на мою реакцію.

- І що ж? - Я відклав відкриту папку вбік, глянувши на Першого Володаря.

- Я чув, ти собі іграшку прикупив... і як вона? - Приголомшено витріщився на Мартіна, замислившись над тим, хто ж уже встиг йому все доповісти.

- Роки минають, а ти все так само цікавишся чужими іграшками, - усміхнувся, відкривши чергову справу, відправлену мені судом служителів на розгляд.

- Мене хвилює все, що пов'язано з тобою, - брат зайняв місце навпроти робочого столу, потягнувшись до закусок, які нам залишила всюдисуща Марта. - То хто вона? Дочка когось із Ради? Або, можливо, самого Святослава? - Подейкували, що князь Драконячих Островів планував взяти участь у щорічних торгах, представивши нашій увазі відразу двох своїх спадкоємиць.

Але монарх не міг не перевірити інформацію заздалегідь, щоб розкидатися такими безглуздими припущеннями. А отже, він або дуже поспішав, не дочекавшись звіту, або... 

- Ти ж знаєш, що наш сусід не стане робити хід перш, ніж усі впливові гості континенту прибудуть на Турнір, - він не міг не знати, ким була моя гостя.

- Тоді хто вона така? - Невже шукачі короля не роздобули інформацію про дівчину?

Тим привабливішою вона ставала для нас обох. Ось тільки я не повинен був показувати Мартіну зацікавленість у дивній рабині. Мабуть, цим питанням я займуся трішки пізніше. Сам. Без чиєїсь допомоги.

- Уявлення не маю, якщо чесно, - цілковита правда, між іншим. - Мені потрібна була прибиральниця. Адже Марта сама не справляється, - дурне пояснення, але інше не встигло сформуватися у мене в голові.

- І тому ти віддав торговцю десять тисяч золотих за неї? - Не повірив.

Та я й сам би не купився на таку відверту брехню. Але тепер я точно знав, що в мого брата не було нічого на мою «служницю», і на цьому можна було зіграти.

- Впевнений, ти сам вже перевірив дівчину і знаєш, що моя покупка особливою цінністю не славиться. Хіба що Карлін дізнався щось, чого не знаю я?

Вражало. Незнайомка змогла обійти навіть главу шукачів короля, стерши будь-яку згадку про себе. І це розбурхувало мою кров не менше, аніж Полум'я чистої магії. Я розкрию твою таємницю, маленька.