Розділ 3. Гості Замку

А варто було кареті зупинитися, як до неї одразу ж підбіг розторопний слуга, який відчинив дверцята перед своїм паном. Мажорчик вибрався першим з екіпажу, віддавши коротку вказівку дворецькому:

- Скажи Марті, нехай розмістить дівчат у Північному Крилі... - чоловік замовк, подивившись на нас із Мілою.

Але нам було не до його поглядів, оскільки всю увагу займала картинка, що постала перед нашими поглядами.

Величезний особняк, побудований із темного, практично чорного, дерева, у мене б і язик не повернувся назвати похмурим або страхітливим. А прекрасний сад, що відкрився нашим очам, був сповнений не тільки найяскравіших фарб, а й найприємніших запахів. Я боялася вдихнути, щоб не зруйнувати цю мить чарівності, яка захопила не тільки мене, а й мою підопічну.

- Скажи їй, нехай не поспішає. Схоже, наші гості зараз трохи зайняті розгляданням величезного і зловісного замку, - усміхнувся, вирушивши кудись убік.

А ми так і залишилися стояти посеред брукованого подвір'я, здивовано дивлячись на широку спину, що швидко віддалялася від нас.

- «Гості?», - зачепився мій розум за почуте, і я подивилася на притихлу дівчинку, очі якої світилися непідробним захопленням.

- Головний сад ще красивіший, - раптом змовницьки прошепотів нам незнайомець, благодушно посміхнувшись. - До речі, мене звати Стефан, - простягнув долоню спочатку Мілії, а потім і мені, чим змусив здивовано застигнути.

І нехай Володар назвав нас гостями замку, але слуга не міг не знати, що з його паном прибули рабині. Ось тільки чоловіка анітрохи не жахнув наш зовнішній вигляд, адже він одразу ж поставився до нас доброзичливо. Та й сам мажорчик посадив нас не в клітку, а разом із собою в карету.

І щось підказувало, що це було зовсім не через відсутність іншого транспорту в розпорядженні нашого власника. Але мені все ж слабо вірилося в безкорисливість і доброту місцевого господаря. Недарма його боялися всі, включно з нахабним торговцем.

- Я Міла, а це Сандра, - прощебетала дівчинка, вчепившись у мою долоню.

Ага... 

- «Такого імені немає в нашому світі», - я все ще пам'ятала її слова, але ніяк не сприймала їх всерйоз.

Що мала на увазі моя підопічна? Країну? Континент? Чи все ж таки... Ні, дурниці якісь!

- Дуже приємно познайомитися, Міло і Сандро. Вас провести у ваші покої, чи ви ще погуляєте в саду? - Дворецький провів пальцями перед собою, і я помітила сріблясте сяйво, що потягнулося за його рукою.

- «ЩО? ЦЕ? ТАКЕ?", - волала моя підсвідомість, на що Мілія відчутно вщипнула мене, дивлячись при цьому з благанням.

- Краще нам побачити свою кімнату. Ми втомилися з дороги, - промовила дівчинка, бо я не могла й слова вимовити, ловлячи губами повітря, якого мені, здавалося, так не вистачало.

- Тоді я повідомлю Марті, і вона вас проведе, - «Срібло» в повітрі розкотилося хмаркою, і за кілька секунд прямісінько з простору перед нами з'явилася охайного вигляду жінка.

Виглядала вона строго, та й говорила так, ніби це був робот, а не людина.

- Йдіть за мною, - неживий голос незнайомки міг би налякати, але зараз мене накрило хвилею усвідомлення того, що це все мені не привиділося, і я справді оз'явилася в дивному МАГІЧНОМУ місці.

А щойно ми опинилися з Мілією наодинці посеред величезної гостьової кімнати, як я тряхнула головою, не маючи сил стримувати свої переживання:

- Він маг! - Ніякі технології не здатні змусити людину матеріалізуватися перед тобою в лічені секунди.

- Ага. А Марта - родовий привид Замку, - вирішила мене добити дівчинка, дивлячись при цьому зі співчуттям. - Звідки ти, Алісо? І як з'явилася в нашому світі? - Нарешті вирішила зачепити хвилюючу її тему Міла, щільно зачинивши за прислугою двері.

Я озирнулася на всі боки, боячись побачити напівпрозорий силует просто у себе за спиною, але там виявилося порожньо. Та й спокій моєї маленької співрозмовниці говорив про те, що ми зараз тут були зовсім самі.

Трішки втихомиривши свої переживання, я шумно видихнула і зайняла місце в одному з крісел, що стояли посеред вітальні. І тільки дочекавшись, коли Мілія вмоститься навпроти, змогла почати свою коротку розповідь:

- Я з Землі. Так називається планета, на якій я народилася. Мені тридцять два роки, і мене кинув хлопець, - інстинктивно знизала плечима, мовляв, і таке буває в житті, після чого продовжила: - Посварившись із Сергієм, я втекла в туалетну кімнату, де дала волю своїм емоціям. А виплакавшись, поспішила якнайшвидше покинути те місце, де мене зрадили. Ось тільки вийшовши з приміщення, я опинилася не у звичному мені коридорі офісу, а на вулиці, де і побачила тебе, - розповідь виявилася трохи сумбурною, і, можливо, не зовсім зрозумілою маленькій дівчинці, але Мілія мала вигляд, старший за свій реальний вік.

- Чоловіки іноді обманюють, - надто доросле судження, яке явно ґрунтувалося на особистому досвіді. - Мій батько порушив свою клятву і розповів служителям про мій дар і силу моєї мами. Так нам довелося тікати. Так вона і загинула, захищаючи мене... - маленька схлипнула, а я з жахом подивилася на свою підопічну, усвідомлюючи почуте.

Бути зрадженою рідною людиною... чи зможе вона колись довіритися іншому представнику чоловічої статі? Не впевнена.

- Іди до мене, - простягнула руки, пропонуючи дівчинці сховатися в моїх обіймах. - Ми разом постараємося впоратися з усіма проблемами. І обов'язково втечемо звідси, щойно все вщухне, і за нами не будуть пильно стежити, - я збиралася кілька днів пильнувати за місцевими жителями, щоб довідатися побільше не тільки про замок, а й про його власника, а тільки після цього скласти план і втекти.

Але Мілія не була налаштована настільки оптимістично:

- З Вогняного Замку ще ніхто не тікав. А навіть якщо це нам і вдасться, то від Другого Володаря нам точно не сховатися, - отже, потрібно зробити так, щоб він нас сам відпустив.

От тільки як це провернути? Зараз у мене не було ідей, але я сподівалася, що вони з'являться, щойно стане відома справжня причина, через яку мажорчик викупив нас у торговця. Може, у нього і не було проблем з коштами, але навряд чи чоловік став би просто так смітити грошима. Мала бути якась причина. І я до неї докопаюся.