Розділ 3. Гості Замку

А варто було кареті зупинитися, як до неї одразу ж підбіг розторопний слуга, який відчинив дверцята перед своїм паном. Мажорчик вибрався першим з екіпажу, віддавши коротку вказівку дворецькому:

- Скажи Марті, нехай розмістить дівчат у Північному Крилі... - чоловік замовк, подивившись на нас із Мілою.

Але нам було не до його поглядів, оскільки всю увагу займала картинка, що постала перед нашими поглядами.

Величезний особняк, побудований із темного, практично чорного, дерева, у мене б і язик не повернувся назвати похмурим або страхітливим. А прекрасний сад, що відкрився нашим очам, був сповнений не тільки найяскравіших фарб, а й найприємніших запахів. Я боялася вдихнути, щоб не зруйнувати цю мить чарівності, яка захопила не тільки мене, а й мою підопічну.

- Скажи їй, нехай не поспішає. Схоже, наші гості зараз трохи зайняті розгляданням величезного і зловісного замку, - усміхнувся, вирушивши кудись убік.

А ми так і залишилися стояти посеред брукованого подвір'я, здивовано дивлячись на широку спину, що швидко віддалялася від нас.

- «Гості?», - зачепився мій розум за почуте, і я подивилася на притихлу дівчинку, очі якої світилися непідробним захопленням.

- Головний сад ще красивіший, - раптом змовницьки прошепотів нам незнайомець, благодушно посміхнувшись. - До речі, мене звати Стефан, - простягнув долоню спочатку Мілії, а потім і мені, чим змусив здивовано застигнути.

І нехай Володар назвав нас гостями замку, але слуга не міг не знати, що з його паном прибули рабині. Ось тільки чоловіка анітрохи не жахнув наш зовнішній вигляд, адже він одразу ж поставився до нас доброзичливо. Та й сам мажорчик посадив нас не в клітку, а разом із собою в карету.

І щось підказувало, що це було зовсім не через відсутність іншого транспорту в розпорядженні нашого власника. Але мені все ж слабо вірилося в безкорисливість і доброту місцевого господаря. Недарма його боялися всі, включно з нахабним торговцем.

- Я Міла, а це Сандра, - прощебетала дівчинка, вчепившись у мою долоню.

Ага... 

- «Такого імені немає в нашому світі», - я все ще пам'ятала її слова, але ніяк не сприймала їх всерйоз.

Що мала на увазі моя підопічна? Країну? Континент? Чи все ж таки... Ні, дурниці якісь!

- Дуже приємно познайомитися, Міло і Сандро. Вас провести у ваші покої, чи ви ще погуляєте в саду? - Дворецький провів пальцями перед собою, і я помітила сріблясте сяйво, що потягнулося за його рукою.

- «ЩО? ЦЕ? ТАКЕ?", - волала моя підсвідомість, на що Мілія відчутно вщипнула мене, дивлячись при цьому з благанням.

- Краще нам побачити свою кімнату. Ми втомилися з дороги, - промовила дівчинка, бо я не могла й слова вимовити, ловлячи губами повітря, якого мені, здавалося, так не вистачало.

- Тоді я повідомлю Марті, і вона вас проведе, - «Срібло» в повітрі розкотилося хмаркою, і за кілька секунд прямісінько з простору перед нами з'явилася охайного вигляду жінка.

Виглядала вона строго, та й говорила так, ніби це був робот, а не людина.

- Йдіть за мною, - неживий голос незнайомки міг би налякати, але зараз мене накрило хвилею усвідомлення того, що це все мені не привиділося, і я справді оз'явилася в дивному МАГІЧНОМУ місці.

А щойно ми опинилися з Мілією наодинці посеред величезної гостьової кімнати, як я тряхнула головою, не маючи сил стримувати свої переживання:

- Він маг! - Ніякі технології не здатні змусити людину матеріалізуватися перед тобою в лічені секунди.

- Ага. А Марта - родовий привид Замку, - вирішила мене добити дівчинка, дивлячись при цьому зі співчуттям. - Звідки ти, Алісо? І як з'явилася в нашому світі? - Нарешті вирішила зачепити хвилюючу її тему Міла, щільно зачинивши за прислугою двері.

А таким ШІ побачив родовий замок Володаря (щоправда, йому не подобається чорний колір). Як вам?