Розділ 2.3.

Спершись спиною на кам'яне сидіння, яким поступилася дівчинці, я прикрила очі, роздивляючись гостей з-під примружених повік. Поведінка людей у натовпі говорила багато про що, і я хотіла придивитися до свого можливого покупця.

Але не встигла я зробити хоч якісь висновки про багатіїв, що сновигають туди-сюди, як нерівними рядами роззяв пронісся шепіт, що відразу затих, щойно високий і статний чоловік вийшов вперед. Тут і сліпий здогадається, що переді мною з'явився згаданий раніше Володар (вже не знаю, перснів чи, можливо, бісеру, але виглядав він переконливо).

Товстун, який весь цей час дрімав у своєму кріслі, підскочив, немов ошпарений, і наблизився до своєрідної трибуни:

- Дорогі гості, радий вітати вас на ярмарку краси і благочестя, - почав свою пишномовну промову пухкий викрадач людей. - Усі ви вже отримали стислий опис до кожного лота і могли ознайомитися з інформацією щодо товару. Ну, що ж, не буду тягнути час. Мабуть, приступимо! - Чоловік плеснув у долоні, і найближча до нього дівчина піднялася, демонструючи усім навколо свої апетитні форми.

- Під номером один у нас прекрасна Камалія, донька роду Аріадос, первісток Асилії, - до свого брата долучилася наглядачка, яка зачитувала відомості з якогось папірця.

Згадана дівчина при цьому гордо походжала помостом, немов манекенниця на показі мод. Раз у раз красуня зупинялася навпроти байдужого Володаря, кидаючи на нього палкі погляди. Ось тільки незнайомець навіть не подивився на усміхнену дівчину, віддаючи перевагу буклетам у себе в руках.

Ото вже кремінь, а не чоловік. Навіть я не змогла відірвати погляду від прекрасної німфи, не кажучи вже про присутніх на торгах товстосумів.

- Дві тисячі сріблом! - Вигукнув один із них, помічаючи реакцію оторопілих роззяв. Схоже, це великі гроші. Хоча якщо говорити про купу з двох тисяч срібних монет...

- Три тисячі! - Почулося звідкись зліва, і всі кинули ошелешені погляди на того, хто говорив.

- Чотири... - тривали торги, але я вже не слухала їх, дивлячись на зарозумілий вираз обличчя красуні, яку продавали.

Та їй, власне, було байдуже, хто її купить, аби подорожче...

Так тривало ще якийсь час, після чого той перший багатій все ж пішов задоволеним, бажаючи скоріше отримати свій товар і відрахувати належну суму грошей. Ну а сестра работорговця вже розповідала про ще один лот, розписуючи всі таланти чергової родовитої красуні.

Зізнаюся чесно, адреналін потроху почав вивітрюватися з моєї крові, і я банально ледь не задрімала, дивлячись на спорожнілий простір перед сценою. Навіть багато хто з роззяв зник у невідомому напрямку, явно не дочекавшись хоч чогось цікавого.

І в той момент, коли на помості не залишилося нікого, окрім мене і притихлої Мілії, забутий усіма Володар раптом підняв свій погляд і подивився мені прямо в очі.

- «Ну, і страхіття...», - промайнуло в мене в голові, і я поспіхом відвернулася, намагаючись зовсім не висвітлювати перед багатієм.

- Лот номер тринадцять, - голосно вимовила сестра рабовласника, починаючи перераховувати «таланти» згаданої полонянки.

Так-так, останні три-чотири дівчини явно прийшли на торги не з власної волі, як, власне, і я.

- Аліса... - маленька долонька торкнулася мого плеча, і я витріщилася на свою підопічну. - Твоя черга, - дівчинка вказала на трибуну, змушуючи мене піднятися.

- Десять срібла, - не встигла я й кроку зробити, як з натовпу виділився дивного вигляду чоловік, дивлячись на мене своїм сальним поглядом, сповненим якимось дивним божевіллям.

- «Ні... тільки не він. Ну ж бо, купіть мене хто-небудь інший, це ж не так вже й дорого порівняно з іншими дівчатами", - волала моя підсвідомість, тоді як коліна почали мимоволі трястися.

- Одинадцять монет, - промовив незнайомець, вдягнений у шкіряний жилет. Я посміхнулася дядечкові, який тримав у долонях худорлявий мішечок із грошима.

- Двадцять срібла! - Ніяк не міг вгамуватися збоченець, зло зиркнув на свого суперника.

- Двадцять одну, - я була вдячна ковалеві, який вирішив допомогти мені, але на цьому протистояння не закінчилося.

Неврівноважений психопат вихопив суму з-за пояса і кинув її до ніг торговця, викрикнувши мій вирок:

- Десять золотом і п'ятдесят срібла! - Таку суму нікому не переплюнути, це я вже зрозуміла зі здивованих облич присутніх.

Я ледь не плакала, дивлячись на те, як дерев'яний молоточок був готовий опуститися на підставку, сповіщаючи про те, що мене продали. Але щось різко змінилося в просторі. Я підняла погляд і зустрілася очима із місцевим мажором, який дивився на мене з цікавістю.

- Десять тисяч золота, - обернувся в бік товстуна, не даючи тому завершити продаж. - Ти ж варта цих грошей, дівчинко? - Посміхнувся, продовжуючи дивитися на мене.

- Ви... ви в-впевнені, пане? - Пробурмотів торговець, вочевидь переляканий таким «щастям», що несподівано навалилося на нього.

- Так. Пакуйте її, - не знаю, що зі мною відбувалося в той момент, і пізніше ніяк не зможу пояснити свою поведінку, але я різко сіпнулася, замахнувшись долонею.

- "Продано!" - звучало голосніше, ніж хльосткий ляпас, який я заліпила чоловікові, що опинився поруч.

- ЩО! ТИ! СОБІ! ДОЗВОЛЯЄШ!!? - Викарбував він кожне слово, і тільки тоді я помітила і варту, що кинулася до нас, і роззяв, що застигли в подиві, і торгаша, який виглядав зараз переляканим на смерть.

- В-володарю, - бурмотів він. - Я продам вам будь-яку за півціни. І зроблю знижку наступного разу. Не губіть, - звалився товстун на коліна, смикнувши мене за край лахміття, в яке я була вдягнена.

- Ні. Я хочу цю, - прозвучало зловісно, але більше мене налякав погляд, яким мене обдарував незнайомець.

- "Алісо, ти труп", - сумнівів не залишалося, я заплачу за те, що дозволила собі зайве.