Розділ 1.3.

Їхали зовсім недовго, але я встигла помітити, як наш транспорт перемістився в менш заселений район абсолютно незнайомого мені містечка. А коли віз зупинився біля високих кованих воріт, ось тут до мене і дійшло, що нас привезли на якийсь склад.

- Виходимо, - кинув «другий» громила, відчинивши дверцята клітки.

Так ми й опинилися посеред широкого двору, оточеного різноманітними будівлями. Товстуна ніде не було видно, але в мене не залишалося сумнівів, що він тут усім заправляв. І грошей у цього скнари справді вистачало, тож усі його погрози були правдивими.

Сковтнувши в'язку слину, я попрямувала за притихлим провідником, поглядаючи на свою мовчазну супутницю. Дівчинка абсолютно не виглядала переляканою або розгубленою, зате ось мені було страшно до чортиків.

- «Хто всі ці люди? Чому я тут, і що чекає на мене надалі?", - всі ці питання кружляли в моїй голові, не даючи можливості нормально поміркувати.

Адже ж мені було про що.

- Заходимо, - гаркнув велетень, заштовхуючи нас у напівтемне приміщення. 

А варто було моїм очам трохи звикнути до відсутності світла, як я з жахом витріщилася на картину, що постала переді мною: десятки дівчат і жінок у різноманітному вбранні сиділи на лавках уздовж стін, і біля кожної виднівся тонкий поводок-мотузка, що приковував полонянку до стіни.

- Чого витріщаємося? Підходимо до столу, - наприкінці приміщення розташовувалися меблі, за якими і сиділа огрядна жінка. Чимось вона нагадувала мені самого власника цього богами забутого місця. - Орм! Ти кого до мене привів? - Гаркнула так, що присутні тут невільниці стиснулися, деякі з них так і зовсім затряслися.

- Новенькі. Здається, нічого не знають. Малечу не встигли перевірити, - відзвітував здоровань, продовжуючи стояти біля самого виходу.

- А мені що накажеш з ними робити? Гектор мені обіцяв, що більше ніяких підстав... - бурчала незнайомка, риючись у аркушах у себе на столі. - Розповідай, що вмієш, - вимовила наказовим тоном, уважно подивившись на мене.

А коли тиша стала вже надто дзвінкою, я все ж рішилася заговорити:

- Я не розумію, чого ви від мене хочете, - сказала спокійно, абсолютно не відчуваючи якогось страху перед цією жінкою. У мене взагалі відмовив інстинкт самозбереження, і я дозволила собі навіть підвищити тон на свою співрозмовницю: - Ви викрадаєте дівчат посеред білого дня, прив'язуєте їх і силоміць кудись привозите, після чого ставитеся до них так, наче ми якась річ, а не живі люди, - здається, усі довкола впали у ступор від мого нахабства, включно із самою господинею тутешніх апартаментів.

- Слухай сюди, красуне. Якщо ти не хочеш потрапити в руки до жорстокого збоченця (а таких, повір мені, у нас вистачає), тоді ти швидко розповіси мені все, що я хочу почути. - Припіднялася товстуха, вирівнявшись на весь свій немаленький зріст. - Читати, писати вмієш? - Я здивовано витріщилася на ту, що говорила, після чого все ж таки ствердно кивнула, сприйнявши її погрозу за чисту монету.

- Звісно. Я закінчила університет, - вимовила не без гордості, помітивши ошелешений погляд навпроти.

- Може, ще й співаєш та танцюєш? - Тут мені похвалитися було нічим, зате я могла замінити в роботі багатьох чоловіків, про що й поспішила повідомити писарці:

- Вмію працювати зі складними механізмами, і швидко вчуся, - не знаю чому, але я серйозно сприйняла слова про хворих збоченців.

- Це навряд чи тобі знадобиться, але я запишу, - все ж таки вимовила доглядачка, звалившись назад у своє зручне крісло. - Може, є ще якісь особливі вміння?

- Начебто, більше немає, - у мене якось відпало все бажання сперечатися з цією жінкою.

- Добре. Тоді пройди до лікаря, він тебе перевірить, - сестра товстуна (а в мене більше не виникало сумнівів, що вона була кровно пов'язана з рабовласником) вказала рукою мені на вузьку кушетку, біля якої тупцював сивобородий мужичок. - Твоя черга, мала... - далі я вже нічого не чула, адже на всі очі розглядала дивний предмет у руках місцевого ескулапа.