Полум’я не згасало.
Воно танцювало на моїй долоні, здіймаючись тонкими синіми язиками, але не завдавало болю. Навпаки, я відчувала дивне тепло, ніби ця магія завжди була частиною мене.
Я відступила від дверей.
— Хто ти? — прошепотіла я.
У відповідь почулося глухе гарчання.
«Ти справді не впізнаєш мене, маленька спадкоємице?»
Я заплющила очі.
— Покажися!
Повітря в кімнаті здригнулося. Свічки згасли одна за одною, а важкі штори зірвалися з карнизів. У центрі кімнати з’явилася темна тінь.
Спочатку я побачила величезні крила.
Потім — луску, що відливала темним сріблом, і два вогняно-червоні ока.
Дракон.
Він був настільки величезним, що здавалося, стіни кімнати не здатні вмістити його.
Я хотіла закричати, але голос зник.
— Азар… — ледве вимовила я.
Дракон нахилив масивну голову.
«Нарешті».
— Ти справжній?
«Справжніший за тих людей, які називають себе твоєю родиною».
Я відчула, як по спині пробіг холодок.
— Що ти знаєш про мою матір?
Дракон не встиг відповісти.
Двері кімнати розчахнулися.
На порозі стояв Каель.
Його погляд миттєво зупинився на дракону. На мить навіть король утратив звичну холодну впевненість.
— Азаре…
Дракон повернув голову.
«Темний королю».
Каель зробив крок уперед.
— Відійди від неї.
Дракон видав низьке гарчання, від якого затремтіли шибки.
«Ти знову віддаєш накази, Каелю Вальдоре? Навіть після всього, що сталося?»
Я переводила погляд з одного на іншого.
— Ви знайомі?
Каель не відповів.
— Я поставила запитання!
Король нарешті подивився на мене.
— Відійди від нього, Еларо.
— Ні. Спочатку поясніть, що тут відбувається.
— Ти не розумієш, із чим маєш справу.
— Тоді поясніть мені!
Він наблизився. Його обличчя було напруженим, а в очах палала стримана лють.
— Твоя магія прокинулася раніше, ніж повинна була.
— І що з того?
— Ти можеш знищити себе.
Я гірко всміхнулася.
— Як зворушливо. Ви замкнули мене в кімнаті, оголосили майбутньою дружиною, а тепер раптом хвилюєтеся за моє життя?
Каель стиснув щелепу.
— Не випробовуй моє терпіння.
— А ви не випробовуйте моє!
Азар несподівано опустив голову між нами.
«Досить. Вона повинна знати правду».
Король повільно повернувся до нього.
— Не смій.
«Ти не можеш приховувати це вічно».
Я відчула, як серце почало битися швидше.
— Яку правду?
Каель мовчав.
І саме це мовчання налякало мене більше за будь-які слова.
За кілька хвилин дракон зник так само раптово, як і з’явився.
Полум’я на моїй долоні згасло, залишивши після себе лише тонкий сріблястий знак.
Каель підійшов до вікна.
— Відтепер ти не торкатимешся медальйона без мого дозволу.
— Ви не можете вирішувати за мене все.
— Можу, поки ти перебуваєш у моєму замку.
— Тоді, можливо, вам варто навчитися просити, а не наказувати.
Він обернувся.
— Ти завжди така вперта?
— Лише з чоловіками, які вважають себе господарями мого життя.
На його губах з’явилася ледь помітна усмішка.
— Тоді нам буде непросто.
— Мені вже непросто.
Кілька секунд він просто дивився на мене.
Його погляд затримався на моєму обличчі, а потім опустився до руки.
— Покажи долоню.
— Навіщо?
— Еларо.
Він вимовив моє ім’я тихо, але так, що я мимоволі простягнула руку.
Каель обережно торкнувся знака.
Сріблясте світло спалахнуло між нашими пальцями.
Він різко відсмикнув руку.
На його обличчі промайнуло щось схоже на біль.
— Що сталося? — запитала я.
— Нічого.
— Ви брешете.
— Не звикай думати, що можеш читати мої думки.
Він попрямував до дверей.
— І ще одне, Еларо.
— Що?
— Якщо Азар знову заговорить із тобою, негайно поклич мене.
— Чому?
Каель зупинився, не обертаючись.
— Тому що він не завжди говорить правду.
Двері зачинилися.
А я залишилася сама з тисячами запитань.
Тієї ночі я довго не могла заснути.
Слова дракона не виходили з голови.
«Навіть після всього, що сталося?»
Що сталося між ним і Каелем?
Чому король так боїться моєї магії?
І чому, коли він торкнувся мого знака, мені здалося, що я відчула його біль?
Я підійшла до дзеркала.
У відображенні побачила бліде обличчя, розпущене волосся й очі, які світилися незвичним сріблястим відтінком.
Раптом позаду пролунав голос.
«Він боїться не твоєї сили».
Я різко обернулася.
Кімната була порожньою.
— Азаре?
«Він боїться того, що станеться, коли ти згадаєш».
— Що саме?
Довга тиша.
Потім дракон промовив:
«Ти не випадково опинилася в його замку, Еларо. І твоя мати не випадково віддала тебе людям, які приховували твоє походження».
Я затамувала подих.
«Колись твоя кров і його кров уже були пов’язані. Але той союз закінчився смертю».
— Чиєю смертю?
Відповіді не було.
Лише за вікном здійнявся сильний вітер.
Я підійшла до скла й побачила на протилежній вежі силует чоловіка.
Каель.
Він стояв у темряві, дивлячись просто на моє вікно.
І навіть на такій відстані я відчувала його погляд.
Тієї миті я зрозуміла одну річ.
Мій найбільший ворог, можливо, знав про мене більше, ніж я сама.
А найстрашніше було те, що частина мене хотіла дізнатися його таємниці.
Навіть якщо ціна за правду виявиться надто високою.
#2973 в Любовні романи
#766 в Любовне фентезі
#930 в Фентезі
#114 в Темне фентезі
Відредаговано: 17.11.2026