Дружина темного короля

Глава 3. Пробудження дракона

Полум’я не згасало.

Воно танцювало на моїй долоні, здіймаючись тонкими синіми язиками, але не завдавало болю. Навпаки, я відчувала дивне тепло, ніби ця магія завжди була частиною мене.

Я відступила від дверей.

— Хто ти? — прошепотіла я.

У відповідь почулося глухе гарчання.

«Ти справді не впізнаєш мене, маленька спадкоємице?»

Я заплющила очі.

— Покажися!

Повітря в кімнаті здригнулося. Свічки згасли одна за одною, а важкі штори зірвалися з карнизів. У центрі кімнати з’явилася темна тінь.

Спочатку я побачила величезні крила.

Потім — луску, що відливала темним сріблом, і два вогняно-червоні ока.

Дракон.

Він був настільки величезним, що здавалося, стіни кімнати не здатні вмістити його.

Я хотіла закричати, але голос зник.

— Азар… — ледве вимовила я.

Дракон нахилив масивну голову.

«Нарешті».

— Ти справжній?

«Справжніший за тих людей, які називають себе твоєю родиною».

Я відчула, як по спині пробіг холодок.

— Що ти знаєш про мою матір?

Дракон не встиг відповісти.

Двері кімнати розчахнулися.

На порозі стояв Каель.

Його погляд миттєво зупинився на дракону. На мить навіть король утратив звичну холодну впевненість.

— Азаре…

Дракон повернув голову.

«Темний королю».

Каель зробив крок уперед.

— Відійди від неї.

Дракон видав низьке гарчання, від якого затремтіли шибки.

«Ти знову віддаєш накази, Каелю Вальдоре? Навіть після всього, що сталося?»

Я переводила погляд з одного на іншого.

— Ви знайомі?

Каель не відповів.

— Я поставила запитання!

Король нарешті подивився на мене.

— Відійди від нього, Еларо.

— Ні. Спочатку поясніть, що тут відбувається.

— Ти не розумієш, із чим маєш справу.

— Тоді поясніть мені!

Він наблизився. Його обличчя було напруженим, а в очах палала стримана лють.

— Твоя магія прокинулася раніше, ніж повинна була.

— І що з того?

— Ти можеш знищити себе.

Я гірко всміхнулася.

— Як зворушливо. Ви замкнули мене в кімнаті, оголосили майбутньою дружиною, а тепер раптом хвилюєтеся за моє життя?

Каель стиснув щелепу.

— Не випробовуй моє терпіння.

— А ви не випробовуйте моє!

Азар несподівано опустив голову між нами.

«Досить. Вона повинна знати правду».

Король повільно повернувся до нього.

— Не смій.

«Ти не можеш приховувати це вічно».

Я відчула, як серце почало битися швидше.

— Яку правду?

Каель мовчав.

І саме це мовчання налякало мене більше за будь-які слова.


 

За кілька хвилин дракон зник так само раптово, як і з’явився.

Полум’я на моїй долоні згасло, залишивши після себе лише тонкий сріблястий знак.

Каель підійшов до вікна.

— Відтепер ти не торкатимешся медальйона без мого дозволу.

— Ви не можете вирішувати за мене все.

— Можу, поки ти перебуваєш у моєму замку.

— Тоді, можливо, вам варто навчитися просити, а не наказувати.

Він обернувся.

— Ти завжди така вперта?

— Лише з чоловіками, які вважають себе господарями мого життя.

На його губах з’явилася ледь помітна усмішка.

— Тоді нам буде непросто.

— Мені вже непросто.

Кілька секунд він просто дивився на мене.

Його погляд затримався на моєму обличчі, а потім опустився до руки.

— Покажи долоню.

— Навіщо?

— Еларо.

Він вимовив моє ім’я тихо, але так, що я мимоволі простягнула руку.

Каель обережно торкнувся знака.

Сріблясте світло спалахнуло між нашими пальцями.

Він різко відсмикнув руку.

На його обличчі промайнуло щось схоже на біль.

— Що сталося? — запитала я.

— Нічого.

— Ви брешете.

— Не звикай думати, що можеш читати мої думки.

Він попрямував до дверей.

— І ще одне, Еларо.

— Що?

— Якщо Азар знову заговорить із тобою, негайно поклич мене.

— Чому?

Каель зупинився, не обертаючись.

— Тому що він не завжди говорить правду.

Двері зачинилися.

А я залишилася сама з тисячами запитань.


 

Тієї ночі я довго не могла заснути.

Слова дракона не виходили з голови.

«Навіть після всього, що сталося?»

Що сталося між ним і Каелем?

Чому король так боїться моєї магії?

І чому, коли він торкнувся мого знака, мені здалося, що я відчула його біль?

Я підійшла до дзеркала.

У відображенні побачила бліде обличчя, розпущене волосся й очі, які світилися незвичним сріблястим відтінком.

Раптом позаду пролунав голос.

«Він боїться не твоєї сили».

Я різко обернулася.

Кімната була порожньою.

— Азаре?

«Він боїться того, що станеться, коли ти згадаєш».

— Що саме?

Довга тиша.

Потім дракон промовив:

«Ти не випадково опинилася в його замку, Еларо. І твоя мати не випадково віддала тебе людям, які приховували твоє походження».

Я затамувала подих.

«Колись твоя кров і його кров уже були пов’язані. Але той союз закінчився смертю».

— Чиєю смертю?

Відповіді не було.

Лише за вікном здійнявся сильний вітер.

Я підійшла до скла й побачила на протилежній вежі силует чоловіка.

Каель.

Він стояв у темряві, дивлячись просто на моє вікно.

І навіть на такій відстані я відчувала його погляд.

Тієї миті я зрозуміла одну річ.

Мій найбільший ворог, можливо, знав про мене більше, ніж я сама.

А найстрашніше було те, що частина мене хотіла дізнатися його таємниці.

Навіть якщо ціна за правду виявиться надто високою.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше