Дружина темного короля

Глава 1. Дівчина, яку шукав король

Ніч, коли за мною прийшли, почалася з крові.

Спочатку я почула крик.

Він пролунав десь за стінами нашого будинку, розірвавши тишу, що огортала маленьке королівство. Потім почувся гуркіт копит. Багато коней. Вони наближалися швидко, і з кожною секундою моє серце билося дедалі сильніше.

Я відклала книгу й підійшла до вікна.

На центральній площі палали смолоскипи. Чорні вершники оточили будинки, а над дахами здіймався густий дим. На їхніх плащах виднівся срібний знак — корона, пронизана мечем.

Королівська гвардія.

Але не звичайна.

Це були люди темного короля.

Каеля Вальдора.

Його ім'я вимовляли пошепки. Матері лякали ним неслухняних дітей, королі віддавали йому свої землі, а вороги зникали без сліду.

Кажуть, він не знав милосердя.
Кажуть, його серце давно перетворилося на кригу.
А ще кажуть, що за його спиною літає дракон, старший за саме королівство.

Я ніколи не вірила в казки.

Принаймні до цієї ночі.

— Еларо!

Я різко обернулася. На порозі стояла мати. Її обличчя було блідим, а в очах застиг такий страх, якого я ніколи раніше не бачила.

— Що відбувається?

Вона не відповіла. Лише підійшла до мене й міцно схопила за руки.

— Слухай уважно. Що б не сталося, не показуй їм свою силу.

— Яку силу? Мамо, ти мене лякаєш.

Вона заплющила очі, ніби намагалася зібратися з думками.

— Ти не звичайна дівчина, Еларо. І настав час дізнатися правду.

Я хотіла поставити ще десятки запитань, але внизу грюкнули двері.

Чоловічі голоси заповнили будинок.

— За наказом Його Темної Величності! Перевірити кожну кімнату!

Мати зблідла ще сильніше.

— Вони прийшли за тобою.

— Чому?

Вона витягла з-під сукні невеликий кулон. Срібний дракон із розправленими крилами, очі якого були прикрашені крихітними червоними каменями.

Щойно кулон торкнувся моєї долоні, він спалахнув.

Я відсахнулася.

Під шкірою розлилося тепло. Воно піднімалося від пальців до зап'ястя, а потім охопило все тіло. На моїй долоні проступив дивний знак — дракон, обвитий полум'ям.

— Що це? — прошепотіла я.

— Твоя спадщина.

У двері вдарили так сильно, що здригнулися стіни.

— Відчиніть!

Мати притиснула кулон до моїх грудей.

— Запам'ятай, доню. Ніколи не дозволяй йому забрати твою магію. Навіть якщо доведеться віддати власне життя.

— Кому? Хто він?

Та відповіді я не отримала.

Двері відчинилися.

На порозі стояли четверо чоловіків у чорних обладунках. Їхні обличчя приховували металеві маски.

Один із них зробив крок уперед.

— Елара Вейн?

Я мовчала.

— Наказ короля. Ви повинні негайно вирушити з нами.

— Я нікуди не піду.

Чоловік зняв рукавицю й показав перстень із чорною короною.

— Це не прохання.

У ту ж мить вікна затремтіли.

Знадвору почувся низький, протяжний рев.

Вершники на вулиці почали відступати. Навіть гвардійці в моїй кімнаті на мить завмерли.

Я підійшла до вікна.

Над містом здіймалася величезна темна тінь. Розправивши крила, вона закрила собою місяць. Червоні очі дракона світилися в темряві.

А далеко за ним, на вершині чорної скелі, височів замок.

Замок темного короля.

***

Дорога до столиці здалася нескінченною.

Мене посадили в чорну карету, оточену озброєними вершниками. Ніхто не розмовляв зі мною. На всі запитання відповідали мовчанням.

Я не знала, що сталося з матір'ю. Не знала, чому король шукав саме мене. І найбільше боялася того, що означав знак на моїй долоні.

Коли карета зупинилася, за вікном уже виднівся величезний замок.

Чорні вежі торкалися хмар, а кам'яні стіни здавалися неприступними. Над головними воротами висів прапор із зображенням дракона та корони.

Мене провели довгими коридорами, прикрашеними старовинними портретами. Здавалося, намальовані люди стежили за кожним моїм кроком.

Нарешті важкі двері відчинилися.

Тронна зала.

Величезна, холодна, освітлена десятками свічок. Уздовж стін стояли люди в дорогому вбранні. Придворні, радники, воїни.

А на чорному троні сидів він.

Каель Вальдор.

Темне волосся спадало до плечей, чорний одяг був прикрашений срібною вишивкою, а на голові виблискувала темна корона.

Він не підвівся, коли мене привели.

Лише повільно підняв очі.

Його погляд був холодним і важким. Таким, від якого хотілося відступити, опустити голову й більше ніколи не зустрічатися з ним очима.

Але я не опустила погляду.

— Отже, це ти, — промовив він.

Його голос був низьким, спокійним і небезпечно владним.

— Я не розумію, навіщо мене привезли сюди.

На обличчі короля не здригнувся жоден м'яз.

— Ти справді не знаєш, хто ти така?

— Я знаю своє ім'я.

— Елара Вейн, — повільно вимовив він. — Остання спадкоємиця Драконячого роду.

У залі прокотився шепіт.

Я відчула, як холоне кров.

— Це неправда.

Каель підвівся.

Він був високим. Неймовірно високим. І коли спустився сходами до мене, всі навколо мимоволі схилили голови.

Усі, крім мене.

Король зупинився зовсім близько.

— Ти маєш те, що належить моєму королівству.

— Я нічого у вас не брала.

Його погляд опустився до моєї долоні.

Знак дракона знову спалахнув.

На мить у чорних очах Каеля промайнуло щось незрозуміле. Здивування? Невже навіть він не очікував побачити це?

Та вже наступної секунди його обличчя знову стало непроникним.

— Від сьогодні ти залишаєшся в цьому замку.

— А якщо я відмовлюся?

Він нахилився трохи ближче.

— Тоді тобі доведеться дізнатися, чому мене називають темним королем.

Я відчула, як серце пропустило удар.

— Ви не маєте права мене утримувати.

На його губах з'явилася ледь помітна усмішка.

— Права, дівчинко, у цьому світі належать тим, хто має достатньо сили їх захистити.

Він випростався й звернувся до присутніх:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше