Розділ 8

​Аліна

Вартові таки притягнули мені «нормальний одяг».

​— Святі панталони, — я тихо вилаялася, перебираючи скриню з масивними тканинами, в яких можна було запектися, як скумбрія у фользі. — Та з однієї такої сукні можна було три нормальних зробити. Яке марнотратство!

​Темно-синя сукня під горло виявилася неймовірно важкою, а туфлі — настільки жорсткими, що здавалися витесаними з дерева. Я б із величезною радістю повернулася до того потворного зеленого халата або сорочки Натаніеля. Але інстинкт самозбереження волав: якщо хочеш вижити у цьому світі, грай за правилами й не дратуй Темного ректора. Недарма ж він якийсь там темний, а не світлий.

​Тому зараз я сиділа в бібліотеці, міцно стягнута корсетом, і намагалася сховатися за фортецею з книжок, які сама ж і вибудувала на столі.

​Натаніель між стелажами міряв гучними кроками простір. Час від часу звук обривався, він зупинявся біля вікна, спирався пальцями на підвіконня і глухо видихав.

​Нічого не зробила, а вже довела бідолагу. Як він намагатиметься з дітьми справлятися? Цікаво, чи є в нього досвід роботи з людьми, в яких вирують гормони? Якщо ні, то… ну що ж, удачі. Розлучення відбудеться швидко.

​— Тобто, — чоловік різко розвернувся і втупився в мене своїми сірими очима. — Ви стверджуєте, що ваша пам'ять — це абсолютно чистий аркуш? Ви не пам'ятаєте свого імені, світового устрою, Академії й того, що взагалі сталося під час вашого викрадення?

​Я визирнула через стопку стародавніх фоліантів і кивнула:

— Саме так, — тикнула пальцем у скроню. — Абсолютно чисто.

​— Безодня! За що це на мою голову? — він із силою потер перенісся, на секунду заплющивши очі. Густі тіні навколо його чобіт неспокійно метнулися в боки, видаючи напругу господаря.

​Я зловила всередині себе якесь дивне відлуння не мого роздратування.

​Та що це в біса за припливи емоцій? З’являлися нізвідки й швидко щезали. Якась фіча людей цього світу?

​Натаніель тяжко зітхнув, повільно підійшов до мого столу, відсунув важкий стілець і сів навпроти, одним недбалим помахом руки зносячи мою книжкову перегородку вбік. Він зосереджено втупився поглядом у моє обличчя.

​— Тоді слухайте уважно, леді Евелін, — його голос знизився до загрозливого шепоту, який змусив мене завмерти. — Я розповім вам деякі важливі деталі. Бо від цього залежить, чи доживете ви до кінця тижня. З іншим розберемося потім. Після балу я знайду найкращого цілителя, щоб повернути вам пам'ять.

​Судомно ковтнула й тихо кашлянула, намагаючись замаскувати за цим звуком свою раптову паніку.

​Погляд Натаніеля ковзнув до чорної руни на моєму зап'ясті, а потім знову зосередився на моєму обличчі.

​— Ми відновимо її, не хвилюйтеся. Я про це подбаю.

​Господи, ви просто майстер хибних висновків.

Мені страшенно захотілося закотити очі, але я втрималася й лише сильніше прикусила язика.

​Чоловік сперся ліктями на стіл, зчепивши пальці в замок.

— Наш Світ двох Світил не завжди був таким, — почав Натаніель свою лекцію. Справжнісінький викладач, ні дати, ні взяти. — Бог Найтос створив Темряву: вогонь, тіні та руйнування. Богиня Солара дала Світло: повітря, воду і зцілення. Без обох цих сил світ не матиме гармонії. Спочатку всі жили в злагоді, але потім почалися війни. Ті, хто вважав свою магію вищою, боролися за право сильнішого. Деякі землі й досі залишаються випаленими пустками, де неможливо жити.

Я слухала, затамувавши подих. Усе це звучало як зав'язка класичної фентезійної історії. Обличчя чоловіка залишалося абсолютно непроникним, лише в темних зіницях танцювали крихітні відблиски від магічних світильників.

— Остання велика війна закінчилася тридцять років тому, — продовжив він. — Корони обох дворів виснажені. Ніхто не хоче нової бійні, розуміючи, скільки крові й сил на неї знову знадобиться. Щоб закріпити перемир'я, на нейтральних землях збудували Академію для магів обох Світил. Щоб вони вчилися жити разом. Ректори змінюються кожні п'ять років: один термін — Світлий, наступний — Темний.

Натаніель на мить замовк, його щелепи міцно стиснулися.

— Ваш батько був Світлим ректором. І його термін ще не сплив.

Від цих слів по моїй спині пробіг крижаний холод.

— Ви думаєте, його вбили Темні, щоб захопити владу в Академії? — тихо запитала я забувши в кого я це питаю.

Натаніель похитав головою.

— Темним зараз не потрібна влада ціною війни. Ми слабкі. Дружина Темного короля смертельно хвора. Можливо, отруєна. — Він трохи нахилився вперед, його погляд став ще гострішим. — Ми підозрюємо радикалів. Фанатиків, які вважають мир слабкістю.

— Тих…

— Так. Подібних до тих, які ледь не вбили вас.

Я захлинулася повітрям.

— То ось вам і розгадка! Чого ж тут думати, хто вбивця?

Мені кортіло стукнути кулаком по столу від такої очевидності, але я стрималася, лише обурено пирхнула. Куточки губ Темного ледь помітно сіпнулися вгору.

— Якби ж усе було так просто, леді Евелін.

— А що не так? — я хотіла обурено схрестити руки на грудях, але відчула, як жорсткий корсет нещадно вп'явся в ребра. Ледь не задихнувшись, була змушена знову покласти долоні на стіл.

Клята сукня.

— Вони лише зброя в руках ляльководів, — спокійно пояснив чоловік. — Фанатиками легко керувати, пообіцявши їм владу та задоволення їхніх хворих амбіцій. Маги по обидва боки не святі. Хтось заробляє величезні гроші на війні, адже це дуже вигідна справа. Хтось мітить на трон або на тепліші місця…

Я важко зітхнула. І тут те саме… Чи взагалі існує десь світ без усього цього лайна? Чи цей баг всесвітів не фікситься в принципі?

Відкинулася на спинку стільця, відчуваючи, як повітря в бібліотеці раптом стало занадто важким. Я в самому епіцентрі цього божевілля, абсолютно не вміючи тут виживати. Просто прекрасно.

​— Ми маємо з'явитися на спільному балу Двох Дворів, — голос Натаніеля повернув мене до реальності. — Там буде вся еліта, наближена до королів. І серед них ті, хто бажає вам смерті.