Розділ 3

Натаніель

Холодне світло місяця вихоплювало з темряви розмиті силуети дерев, освітлюючи шлях до Академії Двох Світил. Кінь летів галопом, жадібно випалюючи милі, що відділяли нас від мети.

​Я мав думати про розслідування. Про п'ятьох фанатиків, чиї тіла залишилися холонути біля руїн. Про те, як доповісти Королю, що мій ідеальний план тихої інтеграції в Академію щойно полетів у безодню, і що я навіть не знав, на кому одружився.

​Але всі мої раціональні думки розбивалися об крижане тіло, яке зараз було втиснуте в мене.

​Дівчина сиділа попереду, намертво вчепившись зблідлими пальцями в мій рукав. Моя рука обхоплювала її за талію, і від цього чужорідного тепла мене прошивало роздратуванням.

​Вона була величезною проблемою.

​Більшість людей хоча б знайомляться перед весіллям. Я ж спочатку одружився, а тепер гнав коня крізь ніч, намагаючись зрозуміти, хто взагалі сидить переді мною.

​Край мого камзола зсунувся. Її голе стегно ковзнуло по моєму, обпікаючи холодом навіть крізь щільну тканину штанів. М'язи моєї спини мимовільно закам'яніли.

​Безодня.

​Наче мені було мало політичної катастрофи, магічного шлюбу і замаху на життя невідомої дівчини. Тепер ще й власне тіло вирішило зрадити мене в найбільш невідповідний момент. Я зціпив зуби, подумки вилаявшись. Тримаючи дівчину однією рукою, іншою наосліп намацав застібки сідельної сумки, рвучко витягнув звідти важкий дорожній плащ і щільно закутав льодяне дівчаче тіло. Під плащем її напружені плечі трохи опустилися. 

​Дивись уперед, Рейвенхарте. Просто уперед.

​Я знову спробував зосередитися на завданні, але клята руна на моєму зап'ясті пульсувала, вимагаючи уваги.

​Нерозривний Союз. І як я тільки примудрився вплутатися в цей прадавній ритуал?

​Стародавня магія не визнавала розлучень, окремих спалень чи помилок. Тільки смерть одного з подружжя могла розірвати союз. Один шлюб на все життя. Я прожив двадцять п’ять років, жодного разу серйозно не замислюючись про одруження, бо моя робота не залишала місця для слабкостей. Та й не мав часу на залицяння, бали чи сімейне життя. Поки мої однолітки будували родини, я вистежував злочинців і дивом не гинув на завданнях.

​А тепер у мене раптом з'явилася дружина. Звалище політичних та магічних проблем у білій сукні. Безодня, це ж назавжди.

​Я навіть не знав її імені, звичок та взагалі, кого саме врятував на тому клятому вівтарі. Не знав, що вона любить, чого боїться і чи взагалі здатна мене терпіти. Але стародавня бісова магія вже вирішила, що ми належимо до однієї долі.

​Руна безсоромно транслювала мені відлуння її стану. У стародавні часи маги вважали цей зв'язок благословенням, бо набагато простіше знати, що відчуває єдина на все життя твоя пара… Для мене ж це було чимось диким. Чужі емоції ніби муляли під шкірою, і я ніяк не міг цього позбутися. Скрипнув зубами від власної безпорадності.

​Глухо, але я відчував її паніку. Глибоку, тваринну, але таку, що проривалася уривками — ніби дівчина кидала всі останні сили, щоб її приглушити. Це викликало мимовільну повагу. Інша на її місці не обтяжувала б себе таким контролем. Хоча, можливо, вона боялася саме мене? Але я б це відчув теж, чи не так?

​Тільки її серце, що билося часто, зірвано, видавало, наскільки їй страшно.

​Мене накрило крижаним усвідомленням: цікаво, чи відчувала вона мої емоції так само чітко?

Від цієї думки вздовж хребта пробіг мороз. Для дізнавача, чиє життя роками трималося на абсолютному контролі та прихованих мотивах, стати відкритою книгою для незнайомки було абсолютною катастрофою. Це робило мене вразливим.

​Різкий укол болю в зап'ясті змусив мене здригнутися.

​Я відчув це через руну за секунду до того, як це сталося фізично. Шалене серцебиття дівчини раптом сповільнилося. Пальці, що трималися за мій рукав, безсило розтиснулися. Мене накрило чужою, мертвотною слабкістю — її життя стрімко згасало.

​— Гей, — я різко перехопив її міцніше, коли тіло обм'якло і почало завалюватися набік. — Не смійте відключатися. Ви чуєте мене? Леді!

​Жодної реакції. Голова дівчини безсило відкинулася мені на плече.

​Холодна паніка вдарила в кров. Руна на зап'ясті тривожно нагрілася і почала тьмяніти.

​— Давай, друже, ще трохи! — гаркнув я, притискаючись ближче до кінської шиї та пускаючи його у швидкий чвал.

​Коли попереду виринули масивні ворота ректорського маєтку, я не став чекати варту. Кінь влетів на подвір'я. Я зістрибнув на бруківку, перехоплюючи непритомну дівчину на руки.

​Ногою вибив вхідні двері. Світло від магічних кристалів у холі на мить померкло від моєї аури.

​— Лікаря! — мій голос розітнув тишу. — Найкращого цілителя Академії. Негайно!

​Я широким кроком ніс дівчину сходами вгору, відчуваючи, як пульс на її руці стає ледь відчутним. 

Ви не помрете у мене на руках, дружино. Тільки не сьогодні. Не в першу ніч нашого проклятого шлюбу.