Розділ 9. Ти хто, моя друга тінь?

Перед собою я не побачила жодних столів, зате цілий басейн винограду однозначно натякав на те, що від нас очікують явно більшого за пару літрів соку. Дівчата рішуче кинулися вперед, впевнено наближаючись до відер з відбірними гронами, що розташувалися трохи осторонь, решта ж застигла біля ємності «трохи» побільше.
Так, здається, настав час брати керування у свої руки:

- Ти, ти і ти, віджимаєте зелений і рожевий виноград на сік. Ваш – синій, – розподілила перші пару груп найжвавіших помічниць. - Всі інші за мною, - я підхопила край своєї цілком просторої сукні і піднялася на край величезного резервуара, в якому розташувалися ягоди може і скромніші, але явно більш придатні для напою, який так всім полюбився.

«Що вона робить?», - читалося на багатьох обличчях не лише присутніх тут глядачів, а й виділених для змагання помічниць. Лише парочка з них рішуче зайняли місця поряд зі мною, решта ж все ще сумнівалася, явно зібравшись давити виноград руками, що в нашій ситуації було абсолютно не ефективно, адже на сусідніх майданчиках вже орудували майстрині з випікання хліба, збивання масла і створення таємничих десертів.

- Ну-мо, поспішіть, - я подала руку одній з дівчат, що все ще засумнівалися, і вона невпевнено вчепилася в мою долоню, забираючись в імпровізований басейн.
Учасниці, що залишилися без діла, все ж таки побороли свою нерішучість і через пару хвилин опинилися поруч, обережно переступаючи з ноги на ногу. Так ми й до сьомого пришестя не впораємося.
Благо, допомога прийшла, звідки її не чекали. Втягнена мною в басейн брюнетка раптом прокашлялася, затягнувши якийсь невідомий мені, але явно розповсюджений серед місцевих жителів хіт, тому що підспівувати їй стали не тільки згуртовані навколо мене робітниці, а й багато захоплених дійством глядачів.
А варто було напрочуд чистим і приємним голосам перейти до другої, більш ритмічної частини куплету, як ноги самі пустилися в танок, і вже до приспіву кожна з нас стала частиною великого і дружного хороводу, що відплясував щось схоже на земний канкан.
Ми настільки захопилися танком, що далеко не відразу помітили райдужне сяйво, яке виникло навколо нас. А коли я підняла очі вгору, то так і завмерла, розглядаючи чарівні магічні сполохи. Щось неймовірне творилося поряд, і залучені до спільного заняття майстрині, самі того не помічаючи, стали частиною чогось дійсно чарівного.
Думаю, те, що трапилося тут пізніше отримає своє пояснення, але мені хотілося б називати це казкою. І саме в той момент, коли я розгорнулася, щоб подивитись на дівчат, які займалися соком, виникло відчуття пронизливого погляду, спрямованого на мене. Обернувшись, я очі в очі зіткнулася з вже знайомою мені золотокудрою дівчиною, яка була занадто вже схожа зі мною колишнею. Тією, що я знала ще там, на Землі.

Та не може бути того!

Побачивши, що її впізнали, блондинка одразу розвернулася до мене спиною, старанно ховаючись у розворушеному натовпі глядачів, які щільно нас обступили.

- Стій! - крикнула їй услід, але мій голос згас серед збудженого гомону юрби, а через пару секунд поруч зі мною опинився балакучий глашатай, який щось скандував, вхопивши мою долоню своєю ручищею.

- Зупиніть її! - Спробувала перекричати народ, що розхвилювався довколо мене, раз вже вирватися зі сталевої хватки чоловіка поки не вдавалося.

- Що тут відбувається? - Несподівано поруч зі мною опинився Ріан, грізно зиркнувши при цьому на зухвальця, який посмів торкнутися його дружини.

- Аннет... Здається, я бачила Аннет, - моєму фальшивому чоловікові вистачило всього пару секунд для того, щоб обробити інформацію і вибрати єдине правильне рішення:

- Куди вона побігла? - Ні на хвилину не засумнівавшись у моїх словах, Драгонійський був готовий піти за мною.

- Туди, - потягла його за долоню, вказуючи на багатолюдну частину вулиці.
Люди перед нами здивовано розступалися, але ні в кого не виникло бажання зупинити князя чи князівну. Тому ми практично безперешкодно пересувалися у потрібному напрямку. Востаннє біляві локони я бачила вже кілька хвилин тому, але дівчині було нікуди подітися, адже ми бігли прямою вулицею.
Зупинитися нам довелося біля роздоріжжя, вирішуючи, яку зі сторін варто обрати.

- Давай розділимося, - подала я слушну ідею, але Ріан із сумнівом подивився на мене, розриваючись між бажанням зловити жінку, що втікла від нього, і не залишати без захисту її заміну. - Я буду обережна, і відразу ж закричу, якщо мені загрожуватиме небезпека, - пропозиція була надто раціональною, щоб просто так від неї відмахнутися.

- Ти впевнена? - Я відразу кивнула у відповідь на запитання, не даючи благовірному навіть шансу на коливання. - Як вона виглядала? – Я завмерла, розгубившись, адже ще жодного разу не описувала саму себе…

- Блондинка середнього зросту із зеленими очима. Над верхньою губою ліворуч родимка, а на правій руці невеликий шрам в районі зап'ястя, - чоловік ошелешено витріщився на мене, але я лише штовхнула його в одну зі сторін, кинувши коротке пояснення. - Це моя зовнішність, вона зайняла МОЄ тіло, - обережно кивнувши, Драконійський все ж таки поспішив на пошуки втікачки.
Я ж кинулася в порожній поворот у себе за спиною, сподіваючись, що не помилилася з вибором стратегії. Не думаю, що Аннет зашкодить мені, адже щось підказувало, що вона все ще планує повернутися на своє законне місце.

- «Але тоді навіщо збігала, та ще й у такий дивний спосіб?», - пробурчав у голові зрадливий внутрішній голос, думку якого, власне, ніхто й не запитував.
Відкинувши убік дурні мислення, я впевненим кроком попрямувала вузьким провулком і з подивом глянула на тупик, який замаячив попереду. Дивно… Схоже, я все ж таки помилилася з вибором напряму, але перевірити все ж таки вирішила до кінця.
І ось коли я зупинилася біля останнього будинку, що перегородив мені шлях, ліворуч раптом почувся шелест листя, і прямо на дорогу поряд зі мною вийшла усміхнена білява городянка.