Глава 7. Підготовка до першого етапу «драконячих забав»

Наступного дня все імператорське сімейство, включаючи мене, вирушило до столиці. Я старанно стримувала себе і обсмикувала щоразу, намагаючись не тільки не вивалитися з віконця карети, але і по можливості максимально приховати свій живий інтерес до всього, що зустрічалося нам на шляху.
А дивуватися там справді було чому: дивовижні тварини і рослини, та навіть люди тут були зовсім інші! Ні, у них також залишалося дві руки та дві ноги, але те, як вони трималися, у що були одягнені, залишило свій незабутній слід у моїй свідомості. Здавалося, що для кожної пари на вулиці я могла вигадати свою історію, і навряд чи б вона повторилася.
І це була лише Клементія. А коли до вечора ми прибули в Альміру, ось тут моя фантазія розгулялася не на жарт. То тут, то там я зустрічала представників різних народностей, і мої руки так і тягнулися доторкнутися до витончених довгих вушок ельфів, або легенько зачепити бороду справжнього гнома… Та якби Ріан вчасно не втримав мої хотіння, думаю, столична варта отримала б просто купу дивних скарг на дівчину, яка дошкуляла усім довкола.

- Аннет, поводься пристойно, - вкотре прошепотів мені на вухо чоловік, коли я вже практично схопилася за довгу фіолетову косу вухатого модника в рюшах. І нехай вбрання виглядало дещо безглуздо, але воно якимось дивним чином поєднувалося з породистим обличчям і фігурою незнайомця.
На моє щастя (чи на радість місцевих гостей, що не було доведено), коротка вулиця перед палацом закінчилася досить швидко, і ми ввійшли на територію, яка належала сімейству Драгонійських.– А чому ми не заїхали? - Запитала свого благовірного, щойно ми трохи відстали від решти іменитої процесії.

– Така традиція. Кожен може навідатися в імператорський палац, але зробити це він повинен пішки, - і справді, по сторонах я помітила парочки, які шановно кланялися батькам Ріана.

- Не замок, а якийсь прохідний двір, - пробурчала я собі під ніс, уявляючи, наскільки тут може бути багатолюдно. - І не сховаєшся  же від них, - перспектива життя на виду не особливо мене спокушала, адже я була з тих, хто вважав, що "мій дім - моя фортеця".

- Насправді для відвідування відкриті лише центральний замок та особняк для офіційних візитів. На решту території імператорської сім'ї простим мешканцям доступу немає, - я полегшено видихнула, викидаючи з голови картинку з обличчями непрошених гостей, які заглядають у вікно.
А поки я випитувала у свого чоловіка прості істини світу драконів, інші члени сімейства вже обігнули величезний палац, за яким ми побачили гарні ковані ворота, де на посту стояли статні чоловіки у військовій формі. А трохи далі кілька нешироких стежок вели до будиночків хай і скромніших, але не менш красивих.

- Ріане, ви можете зайняти Північну віллу. Сьогодні вже відпочиваємо, вечерю вам принесуть прямо додому, а ось на сніданок чекаємо у нас, - Астелія Драгонійська трохи затрималася, даючи нам короткі вказівки на найближчий час. - На добраніч, Аннет. Сподіваюся, тобі у нас сподобається, - я посміхнулася правительці, коротко вклонившись решті родичів чоловіка.

Свободу папузі! Я вже готова була танцювати, радіючи з того, що в мене буде хоча б кілька годин перепочинку, перш ніж знову доведеться поринути в невідомий мені світ драконів.

- Так, часу у нас практично не залишилося, тому ми постараємося пройти прискорений курс підготовки, - ледве зачинивши двері, мій благовірний витріщився на мене з серйозним виразом обличчя, не даючи й кількох хвилин на відпочинок.
На його слова я приречено зітхнула і впала в перше крісло, що трапилося на моєму шляху в холі особняка:

- Чого вже там, добивай, - дала я панське дозвіл на тиранію своїх нервових клітин, помітивши, як через задні двері до приміщення заходить Розі.

- По-перше, вбрання, - чоловік тільки почав, а мені відразу ж захотілося його покусати, адже я вже встигла «насолодитися» принадами місцевих модних салонів.

- А що не так з моїм одягом? - Я подивилася на трохи перероблену сукню, яку мені вдалося вдосконалити, видаливши все жахливе неподобство, яке явно спотворило прекрасний екземпляр вбрання.

- Він позбавлений ​​всього лиску і витонченості... Та жодна леді не дозволила б собі вийти в такому чернечому одязі у світ! - обурився Ріан, і я здивовано зиркнула на чоловіка.
То виходить в очах місцевих блакитньокрових я всього лише забита черниця! Але, щоб не думали всі ті представники місцевого бомонду на вулицях столиці, які обдаровували мене зарозумілими поглядами, я зроблю все від мене залежне, щоб вони змінили свою думку.
І це не тільки через упереджене ставлення до Аннет. Та мені банально до коліків не хочеться тягати на собі цілу купу складок і воланів. Я їх ще з дитинства не любила, і ледве змогла позбутися, почавши самостійно заробляти гроші, як раптом Доля глузливо реготнула мені в обличчя, подарувавши черговий виток потворного вбрання у моєму житті.

- Та я з підліткового віку не носила щось настільки жахливе, і зараз не буду, - тицьнула пальцем у доставлену Розі потворність, помилково названу сукнею, і хитнула головою, відзначаючи, як від страшного вбрання залишився один каркас, на якому дивом утримався тоненький шкіряний ремінець.
Розгублено кліпаючи очима, я витріщилася на ошелешеного від такого повороту подій чоловіка, та так і застигла, спостерігаючи різнобарвну райдужку, яка покрила всю мою руку до ліктя.

- Це я так його? - сказала чомусь пошепки, поглядаючи по сторонах у пошуках зайвих свідків.

- Угу, - приголомшено підтвердив мої побоювання Ріан, барабанячи пальцями по підлокітнику свого крісла. - І я навіть не здогадуюсь як, - а ось це лякало ще більше, і я невпевнено сховала свої кінцівки за спину, побоюючись утворити щось страшне у наступний момент мого чергового емоційного сплеску.

- Виходить Аннет - маг? - Ну, може у суконь є самоліквідатор, який спрацьовує автоматично, якщо власниці не подобається подане їй вбрання? Неймовірно? Не більше, ніж наявність якихось надздібностей у мене.