Розділ 4. Милі дівочі бесіди, чи Хто у замку господар?

На мій подив відмовляти матінку кинувся не Ріан, а його брати. І це вразило не тільки мене, а й саму імператрицю, яка відразу відмахнулася від чоловіків, ставши на чолі нашої дівочої компанії.

- Щоб було по-чесному, я теж розповім вам свою історію, - підморгнула нам вінценосна особа, залишаючи приголомшених синів за спиною.
Ми ж зовсім забули про те, що для цього нам доведеться викладати свої історії, а вже щосили перешіптувалися, будуючи найсміливіші припущення. Ось вона жіноча цікавість у всій красі.
Дорогою Астелія Драгонійська зупинила одного зі слуг, попросивши того принести нам напої в альтанку біля фонтану. Працівник шанобливо вклонився правительці, поспішивши виконувати вказівку.
Згаданий раныше павільйон знайшовся досить швидко, і ми захоплено витріщилися на виконане з білого дерева творіння. Кожен елемент спорудии виготовлявся з особливою точністю і нагадував свіжезірване гроно винограду. А коли ми розмістилися всередині затишної альтанки, квапливі служниці принесли нам келихи, глечики з напоями та фрукти.

- Але ж це не сік! – здивовано промовила темноволоса дівчина, імені якої я не знала.

- Звичайно, - спокійно відповіла їй імператриця. – Князівство Клементія славиться своїми виноградниками, хоча зараз мова піде не про них. Якщо ми гостимо в такому прекрасному краї, то чому б нам не послухати історію його нової господині? - всі відразу ж подивилися на мене, очікуючи на перше весільне оповідання.

Я прочистила горло, зі страхом дивлячись на правительку, що примружилася, і почала ділитися зі всіма своєю казкою:

- У старовинній каплиці, розташованій у самому центрі міста, було трохи прохолодно і свіжо. Гості, що зібралися в будівлі, щось тихенько обговорювали, тоді як я з переживанням готувалася в маленькій кімнатці всього за кілька метрів від вівтаря. За мною ось-ось вже мали прийти, і я страшенно нервувала, адже мені належало стати дружиною князя Клементії, - дівчата погоджено закивали в такт моїм словам. Упевнена, кожній із них довелося пережити якусь свою крихту хвилювання. – Дорогу до святилища я майже не запам'ятала, адже весь огляд мені перегороджувало мереживо фати. І я ледве не впала, але в цей же момент поряд зі мною опинився Ріан, який відразу обійняв, допомагаючи досягти рівноваги. Усю церемонію я провела ніби уві сні, нічого не чуючи, тільки гучний стукіт свого серця, яке відбивало канкан поруч із чоловіком, - так, тут головне не перегнути, все ж таки за легендою ми бачилися всього-то три рази...
Хоча, що заважало мені відразу закохатися в свого майбутнього чоловіка? По-моєму, дуже романтично виходить, ось тільки в таких оповіданнях завжди важливу роль відіграє реалістичність, тому краще не перегравати.

- Так я й стояла, боячись навіть поворухнутися. І отямилася лише в той момент, коли жрець виголосив найважливіші слова в житті кожної дівчини… - Я зробила театральну паузу, і мої суперниці відразу ж подалися вперед, бажаючи почути маленьку таємницю, відому всім і кожному. – «Владою, даною мені трьома Богами, я називаю вас чоловіком і дружиною. Тепер можете поцілувати наречену. – Процитувала церковного служителя, сподіваючись, що не помилилась у вимові.
Після цього я загадково посміхнулася, даючи можливість моїм слухачкам втягнутися в процес оповідання.

- І…? – дівчатам не терпілося почути найромантичнішу на їхню думку частину, тоді як в очах правительки я помітила танцюючих чортинят. Вона вже точно знала, чим закінчилася наша з Ріаном історія.

- Вуаль в той же момент зникла з мого обличчя, а я на всі очі витріщилася на свого чоловіка, який схилявся до мого обличчя.

- І…? - Пристрасті розпалювалися, і мені навіть шкода стало, що в такий відповідальний момент доведеться обламувати ці романтичні натури.

- Його губи наближалися. А коли вони торкнулися моїх, тут-то я й схибнула: злякано гикнув, раптом вкусила Ріана, вдаривши при цьому ногою по коліну, - імператриця при цих моїх словах уже відверто реготала, тоді як інші її невістки ошелешено кліпали очима. – Після цього я кинулась навтьоки, за лічені миті опиняючись за стінами храму. Але й на цьому мої пригоди не скінчилися. Варто було мені рушити сходами вниз, як переді мною з'явився трохи розлючений чоловік, якого я просто знесла каркасом своєї вінчальної сукні, - на цьому вже всі мої співрозмовниці заливались сміхом, мабуть жваво уявивши собі картину.

- Ну і дісталося Ріану, - пирскнула трохи повненька блондинка, потягнувшись до чергового блюда з фруктами, що з'явилося на столі.

- Лілі, а кому не пощастило у тебе? - По-доброму посміхнулася імператриця, звертаючись до веселої дівчини, і всі тієї ж миті подивилися на чергову невістку, очікуючи на її розповідь.

- Ну... - молоденька жартівниця злегка зам'ялася, після чого все ж таки повернула посмішку на своє миле обличчя і хитро примружилася, починаючи своє оповідання. – Сама я з Арвенії, яка завжди славилася своїми пишними весіллями на все місто та трохи дивними традиціями. Одним із таких є звичай, коли наречена кидає букет у зграйку своїх незаміжніх подружок, – я кивнула головою, радіючи, що в цьому наші світи трохи схожі, і я в принципі знайома з такими народними забавами.
Дівчата теж були в курсі, тому всі застигли, чекаючи на якусь неймовірну історію про приятельок блондинки.

- Так як квіти для букета щороку відрізняються, і завжди підбираються згідно з календарем, - а ось це вже цікаво, шкода, що у нас таке не практикується, - то мені трохи не пощастило, адже цей рік належав цикуті. Для цього мені довелося одягнути довгі рукавички, рятуючи шкіру рук від отруйних бутонів рослини. Самі розумієте, що небагато сміливих дівчат були готові ловити такий «яскравий» букет, а тому варто мені було замахнутися, як подружки відразу розступилися. Але я цього не бачила, зате чудово помітила що Белла, моя найближча приятелька, стояла в самому кутку всієї компанії. Туди-то я і націлилася, трохи не розрахувавши не тільки кут повороту, а й силу кидка. У результаті маємо регочучих дівчат і червоного, наче рак, градоначальника. Причому колір обличчя він змінив не стільки від злості,скільки від того, що на його шкіру потрапив сок отруйної рослини. Багато хто з гостей не зумів стримати свій сміх, адже далеко не кожен у столиці любив чиновника, тому чоловік відкинув квіти трохи убік, де стояли при цьому його опоненти. Так начебто звичайна традиція перетворилася на справжнісіньке побоїще. Закінчилося це все тоді, коли гарний, але підступний пучок квітучих трав перетворився на цілком невинний віник, - до кінця оповідання Лілі ми вже заливисто реготали, а я раптом зрозуміла, що зі мною Ріану, виявляється, ще ой як пощастило.