Розділ 1. Одружилися? Непогано було б і познайомитись

Е, ні! Ми так не домовлялися... Дочекавшись, коли цей нахабник схилиться до мене досить близько, я цапнула його за губу, а потім ще й врізала по колінній чашці своєю ногою. Ага! Ось тобі! Нема чого до незнайомих дівчат лізти цілуватися!
Не ставши закріплювати отриманий результат, я кинулася крізь приголомшений натовп гостей, долаючи відстань, що розділяла мене зі свободою, в рекордні терміни. І як не дивно, сукня абсолютно не заважала, нехай навіть вона й була розміром із буфет (до речі, а коли це мене встигли переодягнути?). Та й будівля для церемонії здавалася незнайомою.
Відкинувши убік всі нестикування, я все ж таки вирішила подумати про це трохи пізніше, ретельно підпираючи так вдало розташованим на ганку табуретом стулку дверей. Після цього я так само швидко кинулася вниз, старанно при цьому перебираючи ногами. І в той момент, коли я вже практично перебувала за крок від щастя, сталося те, чого я ніяк не могла очікувати.
Просто посеред великих кам'яних сходів, всього за кілька метрів від біглянки, прямо з повітря з'явився не хто інший, як покалічений мною чоловік, злосно зиркаючи при цьому своїми очима.

- Ох, ти ж дідько! – Сказати, що я здивувалась, це нічого не сказати. - Оце так глюки... - спробувала пригальмувати, але у мого скафандра, що гордо іменувався сукнею, був трохи інший план, тому він з легкістю переважив застиглу бовваном мене, кидаючи вперед на нічого не підозрюючого переслідувача.
Впали ми смачно. Здається, я навіть чула хрускіт, але, поворушивши всіма кінцівками, полегшено видихнула, розуміючи, що відбулася легким переляком. Це з добрих новин. А ось з поганими справи були так собі. Мало того, що я власно підім'яла під себе чоловіка, то ще й примудрилася явно йому щось віддавити.
У всякому разі, його роздратований погляд говорив про те, що якщо я зараз же з нього не злізу - знімати будуть уже мій труп.

- Належалася? – Ну а я про що говорила? Як би мені тепер швидко втекти, залишившись при цьому цілою?

- Вибач, - спробувала відштовхнутися від землі так, щоб сукня не порушувала рівновагу, коли я підніматимуся.
Здається, мене хтось явно прокляв. Тому що варто було мені встати на одну ногу і спробувати підняти другу, як притиснене рукою коло сукні відразу спружинило, змушуючи моє непідготовлене до таких підстав тіло повторно впасти на багатостраждального шатена.

- Рррр... - по-моєму, в очах у чоловіка заблищали сині іскри, після чого повітря навколо нас заіскрилося, і я відчула, як мене підхопила невидима сила, змушуючи моментально злетіти вгору.
Ну от і приїхали. Зі страху мені почали вбачатися всякі дива, а ще...

- Ай! - Мою тушку якось вже занадто жорстко приземлили у м'яке крісло, після чого прямо переді мною з'явився трохи розлючений чоловік.

- Що за цирк ти там влаштувала? Обов'язково було виставляти мене дурнем перед половиною міста? - Зіниці у незнайомця небезпечно звузилися, і я ошелешено розгледіла на лусочки, що з'явилися на його щоках.
Святі панталони! Здається, падаючи, я все ж таки ушкодила голову, і тепер страждаю не тільки від грубості нехай і симпатичного, але все ж таки маніяка, так ще й від галюцинацій, що щільно засіли у мене в мізках.

Замислено глянувши на свого співрозмовника, я раптом поставила йому цілком слушне запитання:

- А ти хто взагалі такий? І що це щойно було? – у міру почутого обличчя мого викрадача змінювалося від недовірливого до мало не шокованого.

- Хто Я такий? - Здається, у мене відкрився новий талант, і я можу просто майстерно виводити цього чоловіка з себе. - Ти не знаеш? Зовсім? – Я похитала головою, все ще сподіваючись, що все, що сталося зі мною останнім часом – це лише наслідки травми голови. А ще краще просто сон. Так, цілком собі реалістичний сон.
Піднявшись з крісла, я впевнено зробила крок до персонального глюка, який вразився від такого мого нахабства. І ще тоді я повинна була задуматися про наслідки, але ні ... адже у сні можна все. Подальше відбувалося для мене немов у тумані, адже інакше я ніяк не могла пояснити своє божевілля.
Недовго думаючи, я просто взяла і вщипнула незнайомця за сідницю. Так, а це могла бути рука... або на крайній випадок щока, але ні... ми не шукаємо легких шляхів.

- Т-ти! Т-ти! - О-оу, схоже, я перейшла на новий рівень у своїх вміннях, змусивши хлопця заїкатися. - Та що ти собі дозволяєш!? - Теж мені цаца! Як цілуватися з незнайомими дівчатами, він перший. А тут трохи вщипнула - і все, катастрофа.
Обурення свої я, зрозуміло, висловлювати йому не стала, щоб уникнути подальшого членошкідництва.

- Отже, це не сон... Може тоді все ж таки глюк? – уважно подивилася на співрозмовника, який про всяк випадок відступив від мене на кілька кроків, дивлячись при цьому з-під чола.

- Аннет, ти якась дивна сьогодні. Я звичайно розумію, що цей шлюб не тішить нас обох, але все ж таки… - по-моєму я це слово вже десь чула…
Порившись у коморі своєї затуманеної пам'яті, я витрусила звідти зовсім ще свіжу картинку, пов'язану з ранковою подією, після якої я якраз і опинилася тут. Хоча, стоп…
Вітальня нашого будинку, невелика група незнайомих мені людей і… наречений! Боже, і як таке можна забути? А тепер... Якась старовинна каплиця, гості, розряджений нахаба зі своїм поцілунком і...
Чорт би мене забрав!

- Як ми тут опинилися?  - Заозиралася на всі боки, розглядаючи обстановку, що мене оточувала. Адже я точно пам'ятаю сходинки біля старовинної церкви, табуретку і чоловіка, який виник начебто з нізвідки. – І чому ось це «тут» відрізняється від мого «там»? Ти - маг??? - Занадто дорогі меблі, дивні тканини на стінах і вікно, за яким я побачила цілих два сонця.
Ой, все… Здається, мене накрило. Я ще розумію кімната, за бажання її можна обставити як душі завгодно. Але сонця… Звідки їх могло взятися відразу пара штук? Це ж не лампочка, яку можна вкрутити.
Поплескавши себе по щоках, я боязко озирнулася, намагаючись визначити, де ж тут вихід. І саме в цей момент мій погляд зачепився за тінь, що майнула на стіні. А варто мені було повністю обернутися в той бік, як я вражено застигла, розглядаючи своє зображення в дзеркалі.