Глава дев'ята.

Коли Рита почула запитання від свого шефа, вона була шокована. Не кожен день їй доводилося чути такі запитання, особливо від Олександра. Як тільки вона зрозуміла, що Олександр не жартує, то почала думати щоб відповісти.

- Є, Олександр Вікторович, не очікувала від вас такого питання. Мені завжди здавалося, що ви як ніхто краще знаєте як завоювати серце любої жінки.

- Не повіриш Рито, виявилося що не любої, — сказав Олександр подумавши про В’ячеславу.

- Що б я могла вам порадити? Піклуйтесь про неї, цікавтесь її інтересами, — подумавши сказала Рита, не знаючи що ще додати.

- І це все? – здивовано запитав Олександр почувши як мало потрібно дівчинам, — Хоча… Сам розберусь. Але, все одно дякую. Мене сьогодні більше не буде, перенеси усі зустрічі на потім.

- Добре. Звертайтесь ще, — невпевнено сказала Рита, проводжаючи поглядом Олександра.

Коли Олександр вийшов з фірми на вулицю, він направився до машини. Сівши у середину, Олександр сказав:

- Георгій до дому. Але спершу заїдь до найближчого кондитерського магазину.

В той момент коли В’ячеслава закінчила прибирання, вона видохнула з полегшенням. Робота завершена – тепер можна їхати додому й відпочити. Узявши свою сумку з дивана, дівчина направилася до прихожої, де взула черевики та надягнула пальто. Вийшовши з будинку, В’ячеслава закрила двері на замки й дістала телефон щоб викликати таксі. Не встигла вона набрати номер таксі, як до будинку під’їхала машина Олександра. Коли з машини вийшов сам чоловік, він відразу направився до В’ячеслави.

- Привіт, ти вже закінчила роботу?

- Так, ось збиралася викликати таксі.

- У мене є пропозиція, я купив торт, не хотіла би ти зі мною його з’їсти? Помиритися? Якщо ні я скажу Георгію, що б він тебе відвіз додому, — сказав Олександр, сподіваючись, що В’ячеслава вирішить помиритися.

- Ну… - В’ячеслава хотіла відмовити, але коли подивилася на Олександра, який щиро, на її думку, бажав примирення, — Тільки якщо не надовго.

- Так, так, звичайно. Навіть можеш потім не хвилюватися як дістатися додому, я сам тебе підвезу. Пішли до будинку, — сказав Олександр й направився до дверей, відкриваючи їх своїми ключами, — Тільки після тебе, — заявив Олександр, тримаючи двері відкритими, як справжній джентльмен.

- Дякую, — тихо сказала В’ячеслава увійшовши до середини й почавши роздягатися.

- Я допоможу, — сказав Олександр й допоміг дівчині зняти пальто.

- Я піду поставлю чайник, — сказала В’ячеслава, коли роззулася й направилася у кухню, але вона зупинилася що б задати чоловіку запитання, — Чай чи каву?

- Мені те ж саме що будеш й ти.

- Добре.

Сидячи на кухні й п’ючи чай, Олександр жалкував що залишив вибір за дівчиною. Він ніколи не любив чай, можна навіть сказати ненавидів його. Але заради В’ячеслави мучився й пив цей чай.

- Смачний торт, — сказала В’ячеслава відрізаючи собі ще один шматочок.

- Рад що тобі сподобалося. Славо, я б хоті поговорити з тобою про ту ніч, — почав Олександр, але В’ячеслава його перебила:

- Забудьмо про ту ніч?

- Забудемо?....Так, так, нумо забудьмо, — сказав Олександр подумавши, що скоріш за все В’ячеслава не хоче згадувати через те що була п’яна, й радувало його те, що В’ячеслава не проти дати йому другу спробу.

- Ось й чудово, — сказала В’ячеслава й посміхнулася йому, — Як справи на роботі? – запитала вона, у спробі завести розмову.

- Все добре, — сказав Олександр не розповідаючи, що усі останні дні він майже не працював, а замість того думав про неї, — Там нічого цікавого нема. Краще розкажи мені як тобі твоя робота? Все добре?

- Так, начальник у мене чудовий, зарплату хорошу дає, — грайливо сказала В’ячеслава викликавши у чоловіка посмішку.

- Справді? Не ображає? Якщо так, то я знайду його й проведу з ним «виховну бесіду», - підтримавши гру дівчини сказав Олександр.

- Ні-ні, не треба. Він найкращий начальник, — сказала В’ячеслава й не помітила як її обличчя було на небезпечно близькій відстані від обличчя Олександра…