Глава сорок сьома

Тільки почало світлішати, а телефон Олександра вже почав подавати ознаки життя. Сам чоловік не спав, а погладжував спину В’ячеслави, при цьому міцно обіймаючи сплячу дівчину. Однією рукою він потягнувся до тумбочки та узяв телефон. На дисплеї висвітилося нове повідомлення від друга Олександра, Антона з проханням йому зателефонувати. 

Олександр на останок залишив короткий поцілунок на губах дівчини й спробував вибратися з ліжка, не розбудивши. Натягнувши спортивні штани, Олександр вийшов з кімнати тримаючи в руках телефон й спустився униз, до кухні. Спочатку чоловік зачарив каву, а вже потім зателефонував другові, довго чекати не довелося, той майже відразу підняв слухавку і заговорив:

- Так! Я знаю що дуже рано, але ти сказав відразу тобі телефонувати як тільки щось дізнаюсь.

- Ну... Розповідай що саме ти дізнався. Чи ти просто вирішив зателефонувати й запитати це? - пьючи каву запитав Олександр.

-   Не просто. Я й справді дещо знайшов цікаве. Історія досить таки мутна. Татьяна була не повнолітня і її хлопця посадили до в'язниці через ці стосунки. Її хлопця, Олега Уварова, засадили на чотири роки. А саму Татьяну збила машина на смерть за декілька місяців до того як він вийшов. Дитиною опікується тіка, але про це ти вже знаєш як я зрозумів - як мога коротше розповів Антон, уважно слухаючому Олександрові.

- Гаразд, а що там з батьком В'ячеслави? Дійсно пограбування чи щось інше? - запитав Олександр відставивши каву й підвівшись зі стільця підійшов до вікна.

- Щось інше. Ноже поранення дійсно є. Але! Не через пограбуванная, а просто напад. Версія слідства, його підчікували у підворотні. Нападнику вдалося втекти.

- Зрозуміло. Але ж його шукають? Він взагалі залишив за собою хоча б якийсь слід? - з розумінням справи почав запитувати Олександр, й можливо щеб задав з дюжину, якби він не відчув як його обійняли зі спини.

- Нічого не залишив, окрім ножа. Але на жаль там не залишилося відбітків. 

- Добре... Якщо ще щось дізнаєшся, то телефонуй - напрощання сказав чоловік Антонові й скинув виклик, а сам повернувся обличчям до Слави - Не спиться? - з посмішкою запитав він й поцілував дівчину у макушку. 

- Без тебе не можу - промовила В'ячеслава, притуляючись головою до грудей Олександра - Робота? 

- Та ні, особисте - почав чоловік і не знаючи як продовжити зробив паузу.

- Яке мене не торакаеться? - наївно промовила В'ячеслава.

- Як раз таки стосується. Золотце, нам треба поговорити, тільки прошу не хвилюйся і вислухай мене.