Розділ 25

"Коли ти приїдеш додому?" - таке от повідомлення відписую Артурові після того, як чотири спроби підряд додзвонитися до нього канули в небутті. Гудки йшли, а от абонент не приймав виклики.

Напевно, наївно було вважати, що Артур тут же відповість на моє смс, та я сподівалася на це протягом наступних двадцяти, тридцяти, сорока хвилин. І вже тільки через годину усвідомила, що це пропаща справа і нічого себе вимотувати емоційно. Так, це день нашого весілля, так, попереду у нас могла бути перша шлюбна ніч разом, але схоже мій наречений вирішив вчинити по-іншому, не так, як це заведено, і не поруч зі своєю тепер вже коханою дружиною, а знаходячись деінде. З кимось. Для чогось.

Я прямо відчувала, що той ураган, який вдалося вгамувати Лері, знову почав ганяти шквал негативу по моєму тілу, заряджаючи кожну частинку, саме тому я вирішила набрати ванну. Для тіла. І відписала Риті. Щоб чимось зайняти мозок. Чимось іншим, ніж Артур. Як там кажуть - чоловік і дружина одна сатана? Окей, отже, так тому і бути, це ж не я перша пішла на ці провокації.

"Ти вже вдома? Нормально дібралася?"

У мене були певні запитання до Ріти, якщо точніше, то одне конкретне, тож залізши у гарячу ванну з ароматною пінкою для заспокоєння нервів, я відписала дівчині. І практично відразу прилетіло смс взамін.

"Ні, не вдома."

І мордочка-смайлик у кінці повідомлення, що могло означати, що в моєї сьогоднішньої дружки дуже гарний настрій. Ну, хоч у когось.

"А де?"

"В Парадоксі. З Равілем."

"Парадокс" це зрозуміло, це один з найпопулярніших і найзаможніших нічних клубів нашого міста. А от Равіль...

"Той самий?"

"Еге ж, той самий"

І знову щаслива кругла мордочка поглядає на мене з екрана мобільного. Впевнена - така сама либа наразі у моєї подруги на обличчі.

"Все ж добилася свого"

Сама не стримуюся, щоб не відправити емодзі, яке підморгує, бо усвідомлюю, що трапилося. А трапилося логічне закінчення даного вечора. Ріта поклала око на друга Артура, який був свідком на нашому весіллі, і опрацьовує того по повній програмі.

"Ще ні, але вже все на мазі. Хоча кому я розповідаю? Ти там вже напевно все з себе стягнула й очікуєш свого коханого з душу, щоб віддатися спокусі першої шлюбної ночі?"

Роблю паузу, задумуюся над тим, щоб відписати дівчині, що якщо Артур і віддається спокусі, то явно з кимось іншим, і віддалік від рідного будинку, та вчасно відкидаю цей варіант. І так сьогоднішнє свято принесло двозначні відчуття для кожного з присутніх на цій урочистості, тож я не готова заривати себе і свою сім'ю ще глибше. Тепер потрібно думати не тільки про себе, а і про свою другу половинку, все ж таки я не просто так давала згоду стати його дружиною. В горі та в радості бути поруч. Підтримувати.

"Типу того. Та і тебе не буду довго відривати від твоєї здобичі. Хочу тільки одне-єдине спитати - скажи, чи не поводилася я якось дивно в той день, коли ми з тобою помирилися?"

Мені не дає спокою той судний день, коли все розвернулося в протилежну від адекватності сторону. Так, я пам'ятаю уривками як я з Маратом, у ліжку, туди-сюди. Тоді ніби якась одержимість затуманила мою голову, що я її відімкнула й піддалася емоціям. Та мене бентежить те, що це все було якимись частинками. Моментами. Невеличкими згадками. Цілісної картини немає. Ні як я віддалася Марату. Ні того яким чином я опинилася в готелі, в якому прокинулася. Таке враження, начебто поки я спала в номері того готелю, прийшли хірурги та вирізали певну частину мого мозку, яка відповідає за пам'ять. Вони викинули цю частинку, від цього на смітник пішли й практично всі згадки за той вечір.

"Та ні, як завжди, нічого такого дивного. Емілі, як Емілі. А що? Чому ти мала поводитися дивно?"

"Сто відсотків мала поводитися дивно, бо хто в здоровому розумі згодиться помиритися з такою козою як ти?"

"Ну, знаєш, воно ж як - козу до кози тягне, так що пощупай травички та йди до свого козлика"

"Ти дивися свого козлика не прогав"

"Не сци, мала, я ще та приборкувачка"

"Навіть не сумніваюся, Равіль в небезпеці"

Все це листування вдалося перевести в жартівливу манеру, тож розпрощавшись з Рітою і побажавши їй вдачі у приборкуванні Равіля, сподівалася, що дівчина не сприйме навсправжки мої запитання з приводу моєї поведінки в той день. А сама... Щось було не так. І після переписки з Лерою я в цьому ще більше впевнилася. Та от що було не так... Варто було дізнатися.

"Відпиши. Я ж переймаюся."

Я все ж сподівалася, що телефон десь знаходиться поряд з Артуром, тож прочитавши це моє смс, він як мінімум відпише, а то й набере, піддавшись гризінням сумління. Але чи то офіційний мій чоловік був чимось максимально сильно зайнятий, чи мав броню до таких моїх послань, але нічого у відповідь так і не надійшло.

Попереду у мене ціла безсонна ніч, і не через те, що вона перша в шлюбі, а через те, що я буду шалено хвилюватися за свого чоловіка та очікувати, коли він все ж таки повернеться додому. Розповість, куди так різко зірвався й чому мав відлучитися в цей день від мене.

Так я вважала, коли лягала у ліжко, та у мого організму були на цей рахунок інші плани, адже непомітно повіки закрилися, а розкрила я їх вже тоді, коли у вікно пробивалися промінці сонця, а гаджет лежав у мене на грудях. На відміну від чоловіка, який так і не повернувся. Ні вночі, ні зранку. Друга частина ліжка була пустою та максимально прохолодною, що фізично, що морально.

Та і про Артура і його відсутність вдома я забула через якусь хвилину після пробудження, адже... У мене розпочалися... ЦІ ДНІ. А я, на хвилиночку, вагітна...