Розділ 23

- Емілі, кохана, мені потрібно від'їхати у справах, - знову цей голос, який ніби стальний канат натягується все сильніше, і по якому Артур ходить туди-сюди, балансуючи на межі, будь-якої миті ризикуючи не втриматися на цій тонесенькій грані та знову піддатися емоціям. Цей дзвінок явно трапився невчасно, і очевидно, що нічого хорошого з собою не приніс. Я б могла подумати, що це Руслан набрав до Артура, бачачи, як тепер вже мій офіційний чоловік реагує на свого товариша, але дуже сильно сумніваюся, що Рус наважиться після такої прочуханки випробовувати нерви сьогоднішнього винуватця урочистості. Ще раз.

- Як це від'їхати? Коли? Куди? - Та хто б там не був, хто б там не дзвонив, але наразі практично одинадцята година вечора, чи то вже пак ночі, тим більше сьогодні у нас весілля, що могло трапитися такого надзвичайного, щоб у такий час та в такий день нареченого висмикувати від його нареченої? Саме тому питання одне за одним вихлюпується назовні, і я сподіваюся, що хоча б на одне з них отримаю відповідь.

- Зараз, чим скоріше, тим краще. Я скоро повернуся, - цілує мене в губи й через якихось пару секунд зникає з приміщення ресторану, залишивши в прострації свою кохану.

Я не можу усвідомити від чого я більше в шоку - від того, що Артур посеред ночі зірвався незрозуміло куди та незрозуміло навіщо, чи від того, що в цьому поцілунку я взагалі не відчула ніяких емоцій. Таке враження, начебто мене поцілував небіжчик...

- Вибачте, - не знаю скільки я б так простовбичила на одному місці, скільки б дурних думок на кшталт поцілунку мерця відвідало мою голову, якби не жіночий голос збоку, який змусив мене розвернутися в ту сторону та поглянути на того, хто хоча б спокійно розмовляв, без ноток агресії та злості, - ми можемо все прибирати? Свято закінчилося? А воно взагалі розпочиналося? Так хочеться відповісти дівчинці-адміністраторці цього ресторану, за якої вже стоять три офіціанти, бажаючи узятися до роботи, але дуже вчасно прикушую язик, щоб ще і їй не зіпсувати настрій. Я не вампір, не живлюся чужою енергією, натомість мою випивають з залишком...

- Так, все було дуже смачно, ми щиро вдячні за вашу неймовірну роботу, - видавлюю з себе подобу усмішки, бо до закладу і його працівників нуль зауважень. Все насправді було шикарно й всі гості свята покидали ресторан задоволеними, нахвалюючи, що ми з Артуром зробили гарний вибір, влаштувавши нашу урочистість саме тут, саме в цьому закладі. Ресторан не підкачав, на відміну від молодят.

- Дякуємо, будемо раді бачити вас знову, - а от посмішка дівчини щира, природна, повна протилежність моєму штучному вищиру.

- Ми обов'язково ще повернемося, - відзначити розлучення. А то такими темпами ми з сьогоднішнім нареченим точно довго разом не протягнемо. А так хоча б ще раз смачно поїмо, хоча б свято шлунку влаштуємо. Хоча б від чогось отримаємо задоволення.

Шикаю на внутрішній голос, який так і рветься назовні, бажаючи видати всю цю дурню вголос, і поспішаю на вихід з ресторану, по дорозі викликаючи таксі. Ідіотизм... Наречена, в білосніжній сукні, в гордій самотності посеред ночі очікує на таксі, коли в неї на душі не те що кішки шкребуть, а тигри спорюють кігтями величезні стовбури дерев. Гидотне відчуття. Мерзенне. Будь-який інший рандомний день з мого життя куди оптимістичніший та веселіший, ніж це свято, яке буває один раз за життя. В ідеалі, звичайно.

Саме тому розблоковую мобільний, коли сідаю в автомобіль, і намагаюся відірватися від всіх цих противних думок. Можливо, тут в тему буде фраза про перший млинець грудкою? Не пощастило з весіллям, так пощастить з подружнім життям? Будемо на це сподіватися, а поки що кров з носа потрібно відвернутися на щось постороннє, зайняти мозок та пальці чимось іншим, тому заходжу в месенджер, де видніється циферка "21" в графі "нові повідомлення".

"21" це ж добре? Як там це рахується в казино? Щось типу джекпоту?

"Ну, як мінімум, це гарний знак" - намагаюся ще більше себе налаштувати на позитивний лад і відкриваю смс одне за одним. Вітання. Привітання. Побажання. Очевидні речі, як для людини, яка сьогодні вийшла заміж. Відписую подяки за добрі слова й вже практично доходжу до кінця цього списку, як палець завмирає над екраном, а я пару раз кліпаю очима, щоб відкинути варіант того, що мені здалася якась чортівня. Але ні, не галюни, серед всіх ймовірних людей, які забажали мене привітати, виявляється одна особа, від якої я не очікувала почути щось добре. Та і взагалі не сподівалася хоч колись, хоч щось від цієї людини отримати...

"Зі святом! Попри все я тебе люблю..."

Коли я бажала відвернутися від думок про Артура та його дивну поведінку, я навіть подумати не могла, що можна НАСТІЛЬКИ відвернутися від цього жахливого вечора...